Рішення

від 14.05.2013 по справі 914/1017/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.13 Справа №914/1017/13-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок», м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівкондитер», м.Дубляни Жовківського району Львівської області

про стягнення заборгованості в сумі 21' 139,24 грн.

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Квик Т.І.

Представники:

від позивача : Сенюта О.В.;

від відповідача : не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівкондитер» про стягнення заборгованості в сумі 21' 139,24 грн.

Ухвалою суду від 15.03.2013р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 02.04.2013р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

09.04.2013р. на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог з доказами направлення її копії відповідачу. У даній заяві позивач просить стягнути з відповідача 21' 139,24 грн. суми основного боргу та 2'539,70 грн. за користування чужими грошовими коштами.

Представник позивача у судовому засіданні 14.05.2013 р. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та в заяві про збільшення розміру позовних вимог, просить суд їх задоволити, стягнути з відповідача 21' 139,24 грн. суми основного боргу та 2' 539,70 грн. за користування чужими грошовими коштами.

У судові засідання 02.04.2013р., 23.04.2013р. та 14.05.2013р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судових засідань, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача та за відсутності відзиву на позов, в порядку статті 75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

04.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівкондитер» (постачальник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок» (покупець, позивач у справі) було укладено договір поставки №ТП-044 (надалі по тексту - договір поставки), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукти харчування, каву, а покупець зобов'язується приймати товар та оплатити його.

Покупець складає замовлення постачальнику на підставі специфікацій (п.1.3 договору поставки).

Відповідно до актів звірки взаємних розрахунків, підписаних сторонами, станом на 30.06.2011р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівкондитер» становила 1'135'641,37 грн.

01.07.2011р. сторони підписали договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого на підставі ст.601 ЦК України та ст.203 ГК України сторони дійшли взаємної згоди про часткове припинення зобов'язань ТзОВ «ТМ «Барвінок» перед ТзОВ «Львівкондитер» в сумі 177'747,50 грн., що виникли з договору поставки. З дати підписання договору про зарахування зустрічних однорідних вимог сума заборгованості ТзОВ «ТМ «Барвінок» перед ТзОВ «Львівкондитер» становить 957'893,87 грн.

З 21.07.2011р. по 04.08.2011р. ТзОВ «ТМ «Барвінок» на погашення заборгованості перед ТзОВ «Львівкондитер» здійснило оплату у розмірі 979'033,11 грн. (належним чином засвідчені копії платіжних доручень знаходяться у матеріалах справи).

Таким чином позивач помилково сплатив відповідачу 21'139,24 грн.

05.07.2012р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією про повернення зайво сплачених коштів, проте відповіді не отримав.

На підставі ст.ст.536,1048,1214 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 2'539,70 грн. за користування чужими коштами (розрахунок знаходиться у справі), при цьому позивач посилається на те, що до спірних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст.148 ЦК України. Щодо даної вимоги суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Частина 3 ст.1214 ЦК України визначає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

При цьому позивач не врахував, що умовами договору поставки, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст.1048 ЦК України є безпідставним. Така правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду України від 27.12.2010р. З огляду на зазначене у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити.

Доказів погашення наявної заборгованості станом на день розгляду справи суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України (ст.111-28 ГПК України).

Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Матеріалами справи підтверджено факт зайвої оплати позивачем відповідачу 21' 139,24 грн., проте факт повернення відповідачем зайво сплачених коштів підтверджений не був, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на зазначене, судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 193,218 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 526, 536, 610, 712, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 3, 12, 33, 34, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівкондитер» (80381, Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни, вул.Вокзальна, 11, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33476922) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок» (79040, м.Львів, вул. Городоцька, 359, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35621418) 21' 139,24 грн. суми основного боргу та 1' 535,97 грн. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 14.05.2013р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 16.05.2013р.

Суддя Яворський Б.І.