Рішення

від 15.05.2013 по справі 905/2560/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.05.2013р. Справа № 905/2560/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАТОРГ» (юридична адреса: 83059, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 101, поштова адреса: 86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Лутугіна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 30963019)

до товариства з обмеженою відповідальністю «ВУГІЛЛЯСЕРВІС» (83054, місто Донецьк, вулиця Поліграфічна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 35457414)

про стягнення 103 145,12 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Мартин А.В., який діє на підставі довіреності б/н від 17.04.2013

від відповідача: Зелінко Д.І., який діє на підставі довіреності б/н від 13.05.2013

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТАТОРГ» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВУГІЛЛЯСЕРВІС» суму боргу за договором поставки № 10 від 17 серпня 2012 року у розмірі 103 145,12 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про поставку № 10 від 18 липня 2012 року, та нормативно обґрунтовує свої вимог статтями 173, 174, 193, 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 квітня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 квітня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 15 травня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, враховуючи клопотання останнього, невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 10 квітня 2013 року.

Представник позивача Мартин А.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Зелінко Д.І. у судовому засіданні не висловив позицію відповідача щодо заявлених позовних вимог та просив відкласти розгляд справи для погодження сторонами умов мирової угоди.

Заслухавши пояснення представника позивача, який заперечував проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи і зазначив, що будь-яких дій з боку відповідача щодо врегулювання спору мирним шляхом, вчинено не було, господарський суд вважає клопотання таким, що підлягає відхиленню з наступних підстав.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Господарський суд вважає, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами та його дії направлені на затягування розгляду спору по суті. Таке свідоме невиправдане затягування судового процесу порушує права іншої сторони по справі та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є держава України, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Тому дії відповідача свідчать про недотримання ним норм процесуального законодавства України.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

18 липня 2010 року між товариством з обмеженою діяльністю «ВУГІЛЛЯСЕРВІС» (далі - відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТАТОРГ» (далі - позивач) укладено договір № 10 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію, а саме паливно-мастильні матеріали (ПММ) у кількості, в строки та за ціною, узгодженою сторонами, та згідно специфікацій, які є невід'ємними частинами Договору. Покупець зобов'язується прийняти поставлену в його власність продукцію, своєчасно оплатити її вартість, відповідно до умов Договору (пункт 1.1 Договору) (а.с. 8-10).

Якість продукції повинна відповідати нормам, стандартам якісних показників і технічних вимог, встановлених діючими нормативними актами України, та підтверджуватися технічною документацією виробника, який забезпечує гарантію якості (сертифікатами якості, паспортами тощо) (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 Договору поставка продукції здійснюється в кількості та за цінами визначеними у специфікаціях до Договору. Датою поставки вважається дата вказана у видатковій накладній.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачено, що ціна на поставлену постачальником продукцію встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до Договору. Загальна вартість кожної партії продукції зазначається у відповідних специфікаціях до Договору. Розрахунок за поставлену продукцію здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 30-ти календарних днів з дня отримання продукції покупцем.

В пункті 6.1 Договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за неналежне виконання умов Договору у відповідності до діючого законодавства України.

Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2012 року (пункт 9.1 Договору).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір та специфікації до нього, які є його невід'ємною частиною, підписані сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання з поставки відповідачу паливно-мастильних матеріалів (товару).

Так, відповідно до видаткових накладних, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 423 636,00 гривень, що підтверджується:

- видатковою накладною № 1148 від 20 липня 2012 року на суму 67 094,40 гривень з ПДВ (а.с. 21);

- видатковою накладною № 1308 від 17 серпня 2012 року на суму 46 966,08 гривень з ПДВ (а.с. 22);

- видатковою накладною № 1315 від 20 серпня 2012 року на суму 19 430,40 гривень з ПДВ (а.с. 23);

- видатковою накладною № 1495 від 20 вересня 2012 року на суму 78 043,68 гривень з ПДВ (а.с. 24);

- видатковою накладною № 1639 від 18 жовтня 2012 року на суму 4 416,00 гривень з ПДВ (а.с. 25);

- видатковою накладною № 1650 від 22 жовтня 2012 року на суму 46 740,48 гривень з ПДВ (а.с. 26);

- видатковою накладною № 1786 від 29 листопада 2012 року на суму 26 287,68 гривень з ПДВ (а.с. 27);

- видатковою накладною № 1843 від 14 грудня 2012 року на суму 28 930,08 гривень з ПДВ (а.с. 28);

- видатковою накладною № 1858 від 19 грудня 2012 року на суму 26 601,60 гривень з ПДВ (а.с. 29);

- видатковою накладною № 1872 від 24 грудня 2012 року на суму 28 624,80 гривень з ПДВ (а.с. 30);

- видатковою накладною № 58 від 24 січня 2013 року на суму 50 500,80 гривень з ПДВ (а.с. 31).

Повноважень осіб на прийняття товару підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (а.с. 32-42).

Також позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки-фактури на сплату отриманого товару (а.с. 54-64).

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

В свою чергу, відповідач договірні зобов'язання в частині оплати отриманого товару виконав неналежним чином та здійснив неповну оплату товару.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме передав відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими накладними, виставив відповідні рахунки, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 310 490,88 гривень (а.с. 43-53).

Підписаним актом звірки взаємних розрахунків станом на 14 березня 2013 року, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, що складає 113 145,12 гривень (а.с. 65).

25 березня 2013 року відповідачем на користь позивача було сплачено ще 10 000,00 гривень.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 103 145,12 гривень.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну вартість 423 636,00 гривень, господарський суд виходить з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 103 145,12 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договорів перед позивачем залишилося невиконаним.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуюче те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 103 145,12 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011, який набрав чинності 01.11.2011, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

При цьому, як вбачається з матеріалів позовної заяви ціна позову становить 103 145,12 гривень, а отже позивачем повинно бути сплачено судовий збір у розмірі (103 145,12 х 2 : 100) = 2 062,90 гривень.

Наразі, із доданого до позовної заяви платіжного доручення № 111 від 20 березня 2013 року вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 262,91 гривень, тобто судовий збір було внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 200,01 гривень.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи те, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 200,01 гривень, яка сплачена на підставі платіжного доручення № 111 від 20 березня 2013 року на суму 2 262,91 гривень, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625, 629, 655, 688, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 175, 179, 193, 216-218 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВУГІЛЛЯСЕРВІС» (83054, місто Донецьк, вулиця Поліграфічна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 35457414, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАТОРГ» (юридична адреса: 83059, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 101, поштова адреса: 86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Лутугіна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 30963019, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 103 145,12 гривень , судовий збір у розмірі 2 062,90 гривень, а всього 105 208 (сто п'ять тисяч двісті вісім) гривень 02 копійки.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «НАФТАТОРГ» (юридична адреса: 83059, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 101, поштова адреса: 86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Лутугіна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 30963019, відомості про рахунки в установах банків відсутні) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 200 (двісті) гривень 01 копійка , сплаченого на підставі платіжного доручення № 111 від 20 березня 2013 року на суму 2 262,91 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 15.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова