Ухвала

від 24.04.2013 по справі 2-а-4245/11/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 р.Справа № 2-а-4245/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Яковлєва О.В.,

при секретарі Лопушанській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року по справі за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

31.05.2011 року ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» звернулося до окружного суду із позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000483600 від 26.04.2011 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 258 018,65 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що дане рішення було прийняте з порушенням діючого законодавства, оскільки він правомірно, у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», відніс до свого податкового кредиту з податку на додану вартість, суми ПДВ по угодам, які відповідач, помилково вважає «нікчемними».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року адміністративний позов ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві від 26.04.2011р. №0000483600.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду, представник СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві 03.11.2011р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови було неповно з'ясовано обставини справи що мали значення для розгляду справи та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 року та прийняти нову якою відмовити підприємству в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект»» зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

В період з 31.03.2011р. по 13.04.2011р. уповноваженими особами СДПІ було проведено документальну виїзну позапланову перевірку підприємства позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість.

20.04.2011р. за результатами вказаної перевірки складено акт №453/36/31821381, в якому, окрім іншого зазначено, що позивачем було порушено вимоги пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1, п.7.5 ст.7 Закону України №168, в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 258 018,65 грн.

За висновками податкового органу ці порушення сталися в результаті того, що позивачем, при укладені договорів зі своїми контрагентами - підприємствами-постачальниками - ТОВ «Діал-Сервіс» (код 34773027 ), ТОВ «ТК «Алуніт» (код 35320911 ), ТОВ «Ксімекс-Електро» (код 32574250 ), ПП «Світолюкс-Миколаїв» (код 30397329 ), ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв» (код 31946649 ), ПП «Турботех» (код 36317260 ), угоди по яким визнано нікчемними та по яким не підтверджено фактично сплачено суму ПДВ у грудні 2010 року в розмірі 190 095,45 грн.; по підприємствам-постачальникам (ТОВ «Турбо-центр» (і.п.н. 368137614042 ), ТОВ «Турбопроект» (і.п.н. 370133626577 ), ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1 ), ТОВ «Владіс» (і.п.н. 365873414206 ) у розмірі 81613,20 грн., не було дотримано вимог ч.1,3,4 ст.203 ЦК України, а тому, такі правочини в силу ч.1,2 ст.215 та ст.228 ЦК України є «нікчемними».

26.04.2011 року на підставі вищевказаного акту перевірки уповноваженою особою СДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000483600, яким підприємству позивача, за порушення пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1, п.7.5 ст.7 Закону №168 та на підставі п.123.1 ст.123 ПК України, визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 258 018,65 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд 1-ї інстанції виходив з того, що рішення податкового органу є протиправним та прийнятим без врахування усіх обставин, в зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню, а спірне рішення відповідача - скасуванню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.67 Конституції України , кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як слідує з приписів ст.75 Податкового кодексу України , органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Відповідно до вимог п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997р., сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону ), а при відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналогічні положення містять і п.п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України .

Так, єдиним аргументом відповідача, висловленим в акті перевірки та в запереченнях на позов, є те, що угоди (правочини) укладені між позивачем та його контрагентами є «нікчемними».

Разом з тим, судова колегія, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, як і суд 1-ї інстанції, критично відноситься до зазначеного висновку податкового органу та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог наказу ДПА України «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» від 22.12.2010р. №984, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Як слідує з ч.1 ст.203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог ст.204 ЦК України , правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А згідно із ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, як видно з ч.1 ст.207 ГК України , господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності ), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст.208 ГК України також визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При чому, необхідно зазначити, що положення ст.ст. 207 , 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203 , ч.2 ст. 215 ЦК України , є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», мають право, на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Як вбачається з п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1 ) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, з системного аналізу вищенаведених норм діючого на час укладення спірних угод законодавства слідує, що висновки перевіряючих СДПІ про нікчемність правочинів є необґрунтованими та не відповідаючими чинному законодавству, а саме ст. 234 , ч.1 ст. 216 та ст. 203 ЦК України , тим більш, що визнання правочинів нікчемними (недійсними) відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

При цьому, також слід вказати, що аналогічна позиція з цього приводу висловлена і в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.2010р.

До того ж, судова колегія звертає увагу на те, що позивачем на підтвердження здійснення ним спірних господарських операцій з підприємствами-постачальниками - ТОВ «Діал-Сервіс», ТОВ «ТК «Алуніт», ТОВ «Ксімекс-Електро», ПП «Світолюкс-Миколаїв», ТОВ «Восток-Сервіс-Миколаїв», ПП «Турботех», ТОВ «Турбо-центр», ТОВ «Турбопроект», ОСОБА_1, ТОВ «Владіс» було надано до суду 1-ї інстанції копії усіх належним чином оформлених первинних документів, а саме: копії договорів, прибуткових ордерів, рахунків, платіжних доручень, реєстрів податкових накладних, податкових накладних, а також копії накладних, які підтверджують використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаного ним товару.

Окрім того, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, судова колегія вважає за необхідне прийняти до уваги та врахувати ще й наявні в матеріалах справи - акт ревізії Головного КРУ України №06-21/71 від 09.08.2011р., яким за спірний період не встановлено порушень з боку позивача бухгалтерського обліку та чинного законодавства, постанову оперуповноваженого відділу ПНВ ПДВ ГВПМ СДПІ у м.Миколаєві від 23.05.2011р. про відмову в порушенні кримінальної справи відносно керівництва ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.15,191,212 КК України, а також ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011р. (по справі №2а-507/10/1470 ).

Отже, з огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що позивач, в даному випадку, правомірно відніс до свого податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ від здійснення вищезазначених угод.

При цьому, також слід вказати, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) свого контрагента або 3-х осіб у другій або третій ланках ланцюга постачання товару (робіт), безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

Крім того, жодна норма Закону України №168/97-ВР не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом (та іншими контрагентами по ланцюгу ) до бюджету ПДВ та належного ведення ним бухгалтерського і податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює виключно податкова служба.

До того ж, ще слід зазначити, що згідно із вимогами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, в порушення цих вимог КАС України, представники відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції не довели та належним чином її не обґрунтували, в зв'язку із чим, судова колегія приходить до висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає діючому на той час законодавству, а зроблені у спірному акті висновки, в свою чергу, є необґрунтованими, передчасними та були зроблені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

О.В. Яковлєв