Рішення

від 16.05.2013 по справі 923/349/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 р. Справа № 923/349/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Червоній Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПАК", м. Київ

до Фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2", с. Коробки Каховського району Херсонської області

про стягнення 62361 грн. 86 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Сироїжка В.В. - представник, довіреність №21 від 15.05.2013 р.

від відповідача - Юхненко І.С. - представник, довіреність б/н від 06.02.2013 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮПАК" (позивач) звернулося до суду з позовом до фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" (відповідач) про стягнення заборгованості за переданий на підставі накладних товар у сумі 62351 грн. 86 коп.

Одночасно з подачею позову позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача та накладення арешту на майно відповідача.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно до п. 45 Постанови Пленуму ВСУ України від 24.10.2008 р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішення питання про забезпечення позову господарські суди повинні оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками вказаного судового розгляду.

Також, як зазначено у пункті 3 Постанови Пленуму Вищий господарський суду від 26.12.2011, № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При цьому позивачем не обґрунтовано будь-якими доказами того що відповідач вчиняє дії щодо переведення всіх грошових коштів, які наявні на його рахунках на рахунки інших компаній та доказів що відповідач вчиняє дії щодо продажу всього належного йому майна, тобто вищезазначене є лише припущеннями позивача.

Враховуючи викладені обставини суд не вбачає підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, у зв'язку з чим заява позивача задоволенню не підлягає.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги визнає, причини виникнення заборгованості не пояснив.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши

в с т а н о в и в:

Як випливає з матеріалів справи, позивач передав відповідачу у власність товар за накладною № 361 від 12.08.2011р. на суму 9240 грн., за накладною №418 від 22.08.2011р. на суму 34760 грн., за накладною №480 від 13.09.2011р. на суму 44000 грн., за накладною №666 від 31.10.2011р. Всього за вищезазначеними накладними позивач передав відповідачу товар на загальну суму 105600 грн.

В подальшому, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 30.07.2012р. за №2 з вимогою про здійснення оплати заборгованості за отриманий товар. Вказана претензія отримана відповідачем 21.11.2012р., що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач відповідно до платіжних доручень №576 від 12.08.2011р. та №625 від 01.09.2011р. частково розрахувався з позивачем за отриманий товар в сумі 44000 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 61600 грн. У зв'язку з цим, позивач, посилаючись на ст. ст. 530, 625, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, звернувся із позовом до суду про стягнення з відповідача суми боргу за поставлений товар, а також 3% річних та інфляційних збитків.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

В силу ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення встановлені ст. 509 ЦК України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналіз фактичних обставин справи в сукупності з наведеними нормами права свідчить про те, що між сторонами виникли господарські відносини, що породили взаємні зобов'язання, а саме: зобов'язання позивача з передачі відповідачу обумовленого товару, та зобов'язання відповідача оплатити отриманий від позивача товар.

До спірних правовідносин підлягають застосування положення діючого законодавства щодо взаємовідносин купівлі-продажу. Так, у відповідності зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був переданий відповідачу товар, що підтверджується накладними (а.с. 6-9). Згідно до вказаних документів, всього було передано товару на загальну суму 105600 грн.

З обставин справи також випливає, що між сторонами не був встановлений строк виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, у зв'язку з чим до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вказувалось вище, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 30.07.2012р. за №2 з вимогою про здійснення оплати боргу, яка отримана відповідачем 21.11.2012р.

Відповідач повинен був здійснити оплату товару у семиденний строк від дня отримання вимоги, тобто до 28.11.2012р., чого зроблено не було.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення містить ст. 193 ГК України. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Аналіз вищевикладених обставин справи свідчить про те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань з оплати вартості отриманого товару в повному обсязі. Доказів оплати товару суду не надано.

Крім того, позивач керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, нарахував відповідачу 3% річних в сумі 567 грн. 06 коп. та інфляційні в сумі 184 грн. 80 коп.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних, здійснені позивачем, суд встановив, що вищезазначені нарахування здійснено вірно.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заявлена сума боргу в розмірі 61600 грн., 3% річних в сумі 567 грн. 06 коп. та інфляційні в сумі 184 грн. 80 коп.

В зв'язку з задоволенням позовних вимог, суд зобов'язує відповідача, з вини якого спір доведено до вирішення в судовому порядку, відшкодувати на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фермерського господарства з відокремленою садибою "Едельвейс-2" (юридична адреса: 74824 Херсонська область, Каховський район, с. Коробки, вул. Терни, буд. 5, відокремлена садиба "Едельвейс-2", поштова адреса: 74800 Херсонська область, м. Каховка, вул. Пархоменко, 131а, код ЄДРПОУ 33574183) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юпак" (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, поштова адреса: 03124, м. Київ, вул. Радищева,3, оф. Б309, код ЄДРПОУ 34576913) заборгованість в сумі 61600 грн., інфляційні в сумі 184 грн. 80 коп.. 3% річних в сумі 567 грн. 06 коп., а також 1720 грн. 50 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.05.2013р.

Суддя Л.М. Немченко