Рішення

від 15.05.2013 по справі 753/4037/13-ц

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4037/13-ц

провадження № 2/753/3446/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Лужецької О.Р.,

за участю секретаря Цибулюк М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Карго України» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача, Приватного підприємства «Карго України», в якому просить стягнути заборгованість по заробітній платі, посилаючись на те, що 02.05.2011 р. відповідно до наказу № 6-к був прийнятий на роботу в ПП «Карго України» на посаду менеджера з логістики. 28.10.2011 р. був звільнений з займаної посади за власним бажанням. За виконання відповідної роботи за умовами трудового договору при прийнятті на роботу йому був гарантований посадовий оклад у розмірі 965,00 грн. Свої обов'язки він виконував сумлінно, але в порушення ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» протягом п'яти місяців не отримував заробітну плату, у зв'язку з чим звернувся до суду та просив стягнути з приватного підприємства "Карго України" на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 4825,00 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн.та 2500 грн. витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечив, пояснивши, що дійсно позивача було прийнято на роботу на посаду менеджера з логістики з окладом згідно штатного розпису. До посадових обов'язків позивача входило постійне перебування на робочому місці з метою прийняття замовлень на перевезення вантажів відповідачем та здійснення координації транспортного експедирування перевезення вантажів відповідачем. Однак, позивач, починаючи з 09 год.00 хв. 04.05.2012р. без завчасного повідомлення та без попередження з власної ініціативи не вийшов на роботу та був відсутній на своєму робочому місці без поважних причин. Про факти відсутності працівника були складені відповідні акти. Факт відсутності відповідача на своєму робочому місці був також відображений у табелях обліку робочого часу. Обов'язки позивача був змушений виконувати директор підприємства. Всілякі спроби з'ясувати причини відсутності на роботі результатів не принесли, у зв'язку з чим було прийнято рішення не нараховувати позивачеві заробітну плату до моменту з'явлення його на робочому місці або до моменту повідомлення поважних причин відсутності його на робочому місці. Під час зустрічі позивач пояснив, що не мав наміру виходити на роботу, поважних причин відсутності не пояснив та просив звільнити його з роботи за власним бажанням. Враховуючи вищевикладене, просив відмовити в задоволенні позову. Крім того, просив суд, в разі відмови позивачу в позові, включити витрати відповідача на оплату послуг адвоката в розмірі 2000 грн. до складу судових витрат.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні 02.05.2011 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу на посаду менеджера з логістики з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом про найм працівників № 6-К та записом до трудової книжки (а.с. 3, 24).

З матеріалів справи вбачається, що згідно штатного розкладу від 02.05.2011р. посадовий оклад менеджера з логістики складає 965,00 грн. (а.с.25).

Судом встановлено, відповідно до наказу № 1-НЗ від 04.05.2011р. у зв'язку з неповідомленням поважної причини відсутності на робочому місці працівника менеджера з логістики ОСОБА_2 прийнято рішення, починаючи з 04.05.2011р. припинити нарахування заробітної плати ОСОБА_2 до дня його з'явлення на роботу або до повідомлення поважної причини відсутності на робочому місці. Починаючи з 04.05.2011р. вести акти обліку про відсутність на роботі ОСОБА_2 та робити відповідні відмітки про нез'явлення на робочому місці в табелі обліку робочого часу на підприємстві (а.с.66).

З матеріалів справи вбачається, що факт відсутності ОСОБА_2 підтверджується актом про відсутність на роботі від 06.05.2011р., від 13.05.2011р., від 20.05.2011р., 27.05.2011р., від 03.06.2011р., від 10.06.2011р., 17.06.2011р., 24.06.2011р., 01.07.2011р., 08.07.2011р., від 15.07.2011р., 22.07.2011р., 29.07.2011р., 05.08.2011р., 12.08.2011р., 19.08.2011р., 26.08.2011р., 02.09.2011р., 09.09.2011р., 16.09.2011р., 23.09.2011р., 30.09.2011р., 07.10.2011р., 14.10.2011р., 21.10.2011р., скріплені підписом директора ПП «Карго України» ОСОБА_3 (а.с. 29-53).

Факт відсутності ОСОБА_2 на своєму робочому місці відображується також в табелях обліку використання робочого часу за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року (а.с.54-65).

З матеріалів справи вбачається, що через відсутність ОСОБА_2 на роботі заробітна плата йому не нараховувалась та не сплачувались за позивача податкові і страхові внески, що підтверджується копіями податкових розрахунків за формою № 1 Дф за 2 квартал 2011 року, 3 квартал 2011 року, 4 квартал 2011 року та копіями звітів до Управління пенсійного фонду за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року (а.с.67-110).

Судом встановлено, та не заперечується позивачем, що 14.10.2011 року згідно наказу № 13-К про звільнення працівників на підставі заяви ОСОБА_2 звільнено з постійної роботи з посади менеджер з логістики за власним бажанням (згідно ст. 38 КЗпП України) та зроблено відповідний запис до трудової книжки (а.с.111).

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

На погляд суду посилання позивача про сумлінне виконання ним своїх обов'язків не відповідає фактичним обставинам справи і спростовується матеріалами справи. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_2 не зміг вказати адреси свого місця роботи, не вказав також клієнтів підприємства, з якими підприємство працювало та не зміг визначити хоча б декілька маршрутів, які ним мали бути розроблені.

Суд, бере до уваги акти про відсутність на роботі працівника, інформацію, відображену у табелях обліку робочого часу, оскільки, відповідно до ст. 57 ЦПК України , доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. На спростування вказаних актів, табелів позивач належних та допустимих доказів, як того вимагає ст. 60 ЦПК України , суду не надав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач не працював у відповідача з 04.05.2011 р., а згодом подав заяву про звільнення за власним бажанням, яку було задоволено у встановленому законом порядку. Оскільки позивач не працював з 04.05.2011р. підприємство підставно, згідно ст. 94 КЗпП України не нараховувало за цей період заробітну плату.

Статтею 60 ЦПК України , передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по зароботній платі задоволенню також не підлягає вимога позивача про стягнення 5000 грн. за моральну шкоду.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідачем подано заяву про включення витрат відповідача на оплату послуг адвоката до складу судових витрат по справі, згідно якої відповідач, посилаючись на ст.79, 84, 88 ЦПК України, Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» просив суд у разі відмови позивачеві у задоволенні позову стягнути з останнього понесені відповідачем витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. на що слід зазначити наступне.

28.03.2013 року між Приватним підприємством «Карго України» та адвокатом ОСОБА_4 було укладено договір про надання правової допомоги № 13-03-28.

За надану правову допомогу позивачем було сплачено суму в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ч. 1. ст. 79 ЦПК України , судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України , до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, також, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України , витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЦПК України , граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року №4191-VI , розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Розрахунок наданий позивачем є вірним, а тому може бути взятим судом до уваги при вирішенні даної справи по суті.

Відповідно до п. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. 94 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці", ст.ст.10, 57-60, 209, 212-214, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Карго України" про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Приватного підприємства "Карго України" (код ЄДРПОУ 35792611) 2000 (дві тисячі) гривень - витрат, повязаних з оплатою правової допомоги адвоката.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка його оскаржує протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя О.Р. Лужецька