Ухвала

від 20.05.2013 по справі 2а/0570/16665/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Толстолуцька М.М.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2013 року справа №2а/0570/16665/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Ханової Р.Ф.

Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Левченко Г.О.,

за участю

представника позивача Безуєвського Ю.М. (за довіреністю),

представника відповідача Полякової О.Г. (за довіреністю),

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 р. у справі № 0570/16665/2012 (головуючий І інстанції - Толстолуцька М.М.) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень. (т.1 а.с. 3-10)

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 р. у справі № 2а/0570/16665/2012 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» до Державної податкової інспекції в Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2012 року № 0003502340, прийняте Державною податковою інспекцією в Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 807 287 гривень 50 копійок, в тому числі за основним платежем - 645 830 гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 161 457 гривень 50 копійок. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2012 року № 0003492340, прийняте Державною податковою інспекцією в Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 278 375 гривень 00 копійок, в тому числі за основним платежем - 222 700 гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 55 675 гривень 00 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 146 гривень 00 копійок. (т. 3 а.с. 86-92)

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Державна податкова інспекція в Ворошиловському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, прийняте нове рішення яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі. (а.с. 94-97)

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення першої інстанції залишити без змін.

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши думку представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» зареєстровано як юридична особа 11.10.2005 Виконавчим комітетом Донецької міської ради, включено до ЄДРПОУ за кодом 33838287, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (бланк серії А00 № 311153) (том 1 а.с. 35).

26.10.2012 Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Трансвугілля» (ЄДРПОУ 36319121) за період квітень, липень, серпень 2012 року, ПП «Малік» (ЄДРПОУ 32258909) за лютий 2012 року, за наслідками якої складено акт від 02.11.2012 № 458/22-2/33838287 (том 1 а.с. 11-32).

Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення позивачем:

1) п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» занижено податок на прибуток всього у сумі 222 700 грн., у т.ч. за 1 квартал 2012 року у сумі 82965 грн., 2 квартал 2012 р. у сумі 139 735 грн.;

2) п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» занижено податок на додану вартість всього у сумі 645 830 грн., у т.ч. за лютий 2012 року у сумі 79 014 грн., за квітень 2012 року у сумі 133 082 грн., за липень 2012 року у сумі 128 901 грн., за серпень 2012 року у сумі 304 833 грн. (том 1 а.с. 32).

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем 23 листопада 2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0003502340, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 807 287 (вісімсот сім тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 50 копійок, в тому числі за основним платежем - 645 830 (шістсот сорок п'ять тисяч вісімсот тридцять) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 161 457 (сто шістдесят одна тисячі чотириста п'ятдесят сім) гривень 50 копійок;

№ 0003492340, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 278 375 (двісті сімдесят вісім тисяч триста сімдесят п'ять) гривень 00 копійок, в тому числі за основним платежем - 222 700 (двісті двадцять дві тисячі сімсот) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 55 675 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) гривень 00 копійок (том 1 а.с. 33-34).

Висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України мотивовані тим, що правочини, укладені між ТОВ «Трансвугілля» та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД», та між ПП «Малік» та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» не спричинили реального настання юридичних наслідків та є нікчемними (том 1 а.с. 27).

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Трансвугілля» як Продавцем та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» як Покупцем було укладено договір купівлі-продажу № 01/02 від 01.02.2012, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити вугільну продукцію (Товар), в асортименті, по цінам, в кількості та порядку, зазначених у Специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до договору (п. 1.1). Ціна Товару визначається в національній валюті України і вказується з урахуванням умов поставки в Специфікаціях (додатках). Загальна сума договору складає сукупну вартість товару по всім Специфікаціям (додаткам) до договору (п.п. 3.1, 3.3). Кожна партія товару постачається Покупцю на умовах і в строки, визначені сторонами в Специфікаціях (додатках) до договору. Товар поставляється залізничним транспортом в люкових на піввагонах. Умови поставки вказуються в Специфікаціях (додатках) (п.п. 4.1, 4.2) (том 1 а.с. 106-107).

Відповідно до Специфікацій (додатків) №№ 2, 3, 01/08, 13/08 здійснюється поставка антрацитового штибу та вугілля протягом квітня, липня, серпня 2012 року на умовах СРТ та FCA. У цих специфікаціях також визначено кількість, ціну товару та суму поставки, умови поставки, вантажовідправник та інші дані (том 1 а.с. 108-111).

Виконання договору підтверджено рахунками на оплату, витратними накладними, залізничними накладними, посвідченнями якості, листами вантажовідправника та постачальника про те, що власником поставленого вугілля є позивач, банківськими виписками (том 1 а.с. 112-250, том 2 а.с. 1-2, 16-206, том 3 а.с. 27-45).

За наслідками поставки ТОВ «Трансвугілля» видало позивачу податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, між ПП «Малік» як Постачальником та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» як Покупцем укладено договір поставки № 10/02 від 10.02.2012, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця вугілля згідно Додатку № 1 до договору, а Покупець зобов'язується прийняти вказане угілля і оплатити його на умовах, передбачених договором (п. 1). Найменування товару, його кількість і якісні характеристики, ціна товару за одиницю та по позиціях, а також загальна вартість товару, поставка якого буде здійснюватись у відповідності до цього Договору, вказуються у Додатказ до Договору (п. 2.1). Поставка товару здійснюється на умовах СРТ станція призначення, партіями протягом строку дії договору, залізничним транспортом в напіввагонах з люками, що відкриваються (п. 3.1, 3.2, 3.3). Ціна товару складає грошову суму, виражену в національній валюті України, вказану в Додатку № 1 на відповідну партію товару (п. 4.1). Оплата за продукцію, що поставляється, здійснюється за фактом поставки товару на склад Покупця протягом 7 банківських днів з моменту акцептування рахунків. Інші умови оплати можуть передбачатись у Специфікаціях (додатках) до договору (п.п. 5.1, 5.2) (том 1 а.с. 56-57).

Відповідно до Специфікації № 1 до договору визначено найменування та кількість товару, що поставляється, його кількість та ціна, а саме: вугілля антрацит марки АС (6-13), зольність не більше 18%, вологість не більше 7%, теплота згоряння не менше 5200 ккал/кг кількістю 700 тонн за ціною 920,00 грн. за тонну, на суму 644 000,00 грн., строк поставки - лютий 2012 року; умови поставки СРТ станція призначення, вантажоотримувач КП «Севтеплоенерго» СГС, станція вантажоотримувача «Севастополь-Товарний» Придніпровської залізниці (том 1 а.с. 58).

Виконання умов договору поставки підтверджено рахунками, актами приймання-передачі вугільної продукції, листами про те, що власником поставленого вугілля є позивач, залізничними накладними, посвідченнями якості вугілля, платіжними дорученнями (том 1 а.с. 59-86).

За наслідками поставки ПП «Малік» видало позивачу податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості доводів відповідача, які викладені у акті перевірки, стосовно відсутності документів щодо завантаження та розвантаження товару та відсутність у залізничних накладних найменування відправника товару (контрагента ПП «Малік», ТОВ «Трансвугілля») та одержувача товару (позивача ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД»), з огляду на настпне.

Як вже зазначалось, умовами договорів між позивачем та його контрагентами передбачено поставку вугілля залізничним транспортом на умовах СРТ та FCA (Інкотермс 2000).

Термін СРТ відповідно до правил Інкотермс 2000 передбачає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.

Відповідно до статті А4 вказаного терміну, продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.

Термін FCA означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.

Таким чином, зазначені у правилах Інкотермс 2000 умови поставки не передбачають наявності у покупця, яким в даному випадку виступає ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД», документів на завантаження чи розвантаження товару, оскільки поставка товару здійснюється перевізником, а не покупцем.

Крім того, відповідно до пункту 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику.

Відповідно до додатку № 3 до цих Правил «Пояснення до заповнення накладної» вказано, що відправником та одержувачем може бути зазначена лише одна фізична чи юридична особа.

Згідно з пунктом 6 Статуту залізниць України, вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - це зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення; вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - це зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.

Враховуючи, що ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» та його контрагенти ТОВ «Трансвугілля» та ПП «Малік» не є вантажовідправниками та вантажоодержувачами вугільної продукції, тому у залізничних накладних вони не повинні бути зазначені.

Колегія суддів зазначає, що відповідач безпідставно ототожнює поняття «вантажовідправник» та «вантажоодержувач» з поняттями «продавець» та «покупець», оскільки перші поняття стосуються безпосередньо відносин перевезення вантажів, а другі - договірних відносин поставки.

Як вже зазначалось, факт переходу права власності від продавця до покупця (ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД»), а також факт перевезення товару перевізником саме покупцю (ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД») підтверджено відповідними листами продавців та перевізників, копії яких наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про відсутність належним чином оформлених документів, які підтверджують факт поставки.

Крім того, відповідно до наданих суду бухгалтерських довідок, складених позивачем на вимогу суду, позивач підтвердив обсяги поставок по спірним договорам із посиланням на конкретні первинні бухгалтерські документи.

Як вбачається з податкових декларацій за спірні податкові періоди, суму витрат на придбання вугільної продукції та суму податку на додану вартість позивач відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту відповідно.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).

Згідно з положеннями підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатній обсяг первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких визначено витрати операційної діяльності та, відповідно, визначено об'єкт оподаткування податком на прибуток, з огляду на що суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.6 статті138, пункту 149.1 статті 149, пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України.

Що стосується податку на додану вартість, колегія суддів звертає увагу, що на підставі податкових накладних, виданих контрагентами позивача за наслідками спірних господарських операцій поставки вугільної продукції, позивач сформував податковий кредит, про що зазначив у податкових деклараціях з податку на додану вартість відповідних податкових періодів 2012 року. Копії зазначених декларацій наявні в матеріалах справи.

Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, законодавством визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів, в тому числі і податку на додану вартість та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів, в якій зазначено суми податку на додану вартість. Таким чином, покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому впливати на надходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Враховуючи наявність у позивача первинних документів, що були досліджені під час розгляду справи, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту за перевіряємий період.

Крім того, є необґрунтованим посилання відповідача на те, що господарські операції поставки є безтоварними, а самі договори мають ознаки нікчемності, як на підставу заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з огляду на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду як першої, так і апеляційної інстанцій доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів. Також, вказані правочини не визнавались недійсним у судовому порядку.

Також відповідач не взяв до уваги припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в актах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів погоджує висновок судуд першої інстанції, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Трансвугілля», ПП «Малік» правочинів. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, тому що зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Стосовно посиланнь відповідача у акті перевірки на результати перевірок його контрагентів ТОВ «Трансвугілля» та ПП «Малік» колегія суддів зазначає наступне.

Так, правовідносини між ТОВ «Трансвугілля» та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД», та між ПП «Малік» та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» були предметом дослідження під час судового розгляду адміністративних справ № 2а/0570/14456/2012 (том 2 а.с. 236-252) та № 805/449/13-а (том 3 а.с. 46-57).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.02.2013 у справі № 805/449/13-а задоволено позов ТОВ «Трансвугілля» до Маріупольської ОДПІ Донецької області ДПС про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, якою, в тому чсилі, визнано протиправними дії Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби щодо внесення змін до Автоматизованої системи "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" в частині відомостей про задекларовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансвугілля" податкових зобов'язань з податку на додану вартість з контрагентом ТОВ "ИЛЬТАМ-ТРЕЙД" (ЄДРПОУ 33838287) за квітень 2012 року на суму 133081,90 гривень, за липень 2012 року на суму 123748,82 гривень, за серпень 2012 року на суму 309984,97 гривень. Також постановою суду було зобов'язано Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Донецької області Державної податкової служби поновити в Автоматизованій системі "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" відомості щодо задекларованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансвугілля" податкових зобов'язань з податку на додану вартість з контрагентом ТОВ "ИЛЬТАМ-ТРЕЙД" (ЄДРПОУ 33838287) за квітень 2012 року на суму 133081,90 гривень, за липень 2012 року на суму 123748,82 гривень, за серпень 2012 року на суму 309984,97 гривень.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2013 постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Постановою суду, зокрема, встановлено, що висновки акта перевірки ТОВ «Трансвугілля» від 14.08.2012 № 189/15-36319121 стосовно нікчемності укладених вказаним підприємством правочинів (у тому числі з ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД») є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що не підлягають доказуванню наведені вище обставини, встановлені постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.02.2013 у справі № 805/449/13-а.

Крім того, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12.11.2012 у справі № 2а/0570/14456/2012 задоволено позов Приватного підприємства "Малік" до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій по проведенню камеральної перевірки Приватного підприємства "Малік" з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість щодо господарських відносин з ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» за період лютий 2012 року, з ТОВ "Ільтаріс-Енерго" за квітень 2012 року, визнання неправомірними дій по викладенню в акті перевірки від 14.08.2012 року № 188/15-32258909 висновків щодо нікчемності правочинів між Приватним підприємством "Малік" та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД», між ПП "Малік" та ТОВ "Ільтаріс-Енерго".

Так, постановою суду визнано неправомірними дії Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби по проведенню камеральної перевірки Приватного підприємства "Малік" з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість щодо господарських відносин з ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» за період лютий 2012 року, з ТОВ "Ільтаріс-Енерго" за квітень 2012 року, а також визнано неправомірними дії по викладенню в акті перевірки від 14.08.2012 року № 188/15-32258909 висновків щодо нікчемності правочинів між Приватним підприємством "Малік" та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД», між ПП "Малік" та ТОВ "Ільтаріс-Енерго".

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 постанова суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дій по викладенню в акті перевірки від 14.08.2012 року № 188/15-32258909 висновків щодо нікчемності правочинів між Приватним підприємством "Малік" та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД», між ПП "Малік" та ТОВ "Ільтаріс-Енерго" визнана нечинною та провадження в цій частині закрито (у зв'язку з відмовою позивача від позову у цій частині), а в іншій частині постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Відповідно до частини другої статті 203 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

У даному випадку обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі (відмова від позову у частині вимог), виникли після ухвалення Донецьким окружним адміністративним судом постанови по справі № 2а/0570/14456/2012, внаслідок чого апеляційний суд визнав нечинною постанову, фактично підтвердивши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції саме у частині визнання протиправними дій податкового органу по викладенню в акті перевірки від 14.08.2012 року № 188/15-32258909 висновків щодо нікчемності правочинів між Приватним підприємством "Малік" та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД».

З огляду на викладене, висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» і ТОВ «Трансвугілля» та ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» і ПП «Малік», є необгрунтованими.

Підсумовуючи вищевикладене, а також те, що під час судового розгляду справи не знайшов підтвердження факт порушень з боку ТОВ «ИЛЬТАМ-ТРЕЙД» вимог податкового законодавства, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність у податкового органу підстав для донарахування позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 р. у справі № 0570/16665/2012- залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 р. у справі № 0570/16665/2012 - залишити без змін.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний колегією суддів 24 травня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: А.В. Гайдар

Судді: Р.Ф. Ханова

М.М. Яковенко