Рішення

від 16.05.2013 по справі 919/342/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року справа № 919/342/13 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава"

(99003, м. Севастополь, вул. Новікова,3),

про стягнення 52931,01 грн,

суддя Щербаков С.О.

Представники сторін не з'явились ,

ВСТАНОВИВ:

20.03.2013 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 77608,09грн, з яких: 77036,12 грн - основна заборгованість , 154,07 грн - індекс інфляції та 417,89 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги із посиланням на статті 525-526, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 22.03.2013 було порушено провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 15.04.2013.

В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався 15.04.2013 на 16.05.2013.

У судове засідання 16.05.2013 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. До початку судового засідання, 22.04.2013 позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він вказував, що після подачі зазначеного позову до суду, відповідач частково погасив наявну заборгованість у сумі 25000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №389 від 22.03.2013 та №415 від 27.03.2013, в зв'язку із чим просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість на загальну суму 52931,01 грн., з яких: 52036,12 грн. основної заборгованості, 3% річних у розмірі 740,81 грн. та інфляційні витрати - 154,07 грн Також позивач вказував, що розмір 3% річних збільшився у зв'язку із збільшенням періоду прострочення сплати відповідачем заборгованості.

Зазначена заява була прийнята судом до розгляду в судовому засіданні 16.05.2013.

Крім того, в судовому засіданні 16.05.2013 встановлено, що відповідачем вимоги ухвали суду від 22.03.2014 повторно не виконані.

Відповідно до статті 81-1 ГПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві").

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи 22.04.2013, тобто належним чином та своєчасно.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст.59 ГПК України, щодо надання відзиву на позов.

З врахуванням вищенаведених норм процесуального закону, на думку суду, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а справа підлягає розгляду у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами, що також узгоджується зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 16.05.2013 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 була здійснена поставка товариству з обмеженою відповідальністю «Балаклава» товару за накладними: №МИ00001801 від 10.07.2012 на суму 482,32 грн., №МИ00001818 від 11.07.2012 на суму 3706,59 грн, №МИ00001834 від 12.07.2012 на суму 2416,60 грн, №МИ00001849 від 13.07.2012 на суму 381,66 грн, №МИ00001869 від 16.07.2012 на суму 4183,70 грн, №МИ00001853 від 16.07.2012 на суму 11969,14 грн, №МИ00001876 від 17.07.2012 на суму 641,56 грн, №МИ00001904 від 18.07.2012 на суму 2834,40 грн, №МИ00001914 від 19.07.2012 на суму 1061,32 грн, №МИ00001911 від 19.07.2012 на суму 6215,00 грн, №МИ00001928 від 20.07.2012 на суму 1211,70 грн, №МИ00001929 від 22.07.2012 на суму 8418,20 грн, №МИ00001931 від 23.07.2012 на суму 945,60 грн, №МИ00001953 від 23.07.2012 на суму 4004,10 грн, №МИ00001959 від 24.07.2012 на суму 760,20 грн, №МИ00001967 від 25.07.2012 на суму 3273,60 грн, №МИ00001984 від 26.07.2012 на суму 3501,36 грн, №МИ00002001 від 27.07.2012 на суму 297,36 грн, №МИ00001987 від 27.07.2012 на суму 2215,00 грн, №МИ00002006 від 29.07.2012 на суму 9103,00 грн, №МИ00002024 від 30.07.2012 на суму 775,40 грн, №МИ00002036 від 31.07.2012 на суму 756,48 грн, №МИ00002048 від 01.08.2012 на суму 1935,25 грн, №МИ00002071 від 02.08.2012 на суму 2681,58 грн та №МИ00002072 від 02.08.2012 на суму 3265,00 грн, а всього на суму 77036,12 грн (а.с. 7-31). Строк оплати за кожною накладною був встановлений до числа поставки товару.

Вказаний у накладних товар був одержаний відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи отримувача у товарно-транспортних накладних та податкові накладні (а.с. 32-56).

25.10.2012 на адресу відповідача була надіслана претензія, в якій позивач наполягав погасити спірну суму заборгованості за поставлений товар (а.с. 57).

Однак зазначена претензія була залишена без задоволення.

Після звернення позивачем до суду, відповідачем частково була сплачена спірна заборгованість на суму 25000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №389 від 22.03.2013 на суму 10000,00 грн. та №415 від 27.03.2013 на суму 15000,00 грн (а.с. 69-70).

На думку позивача, відповідачем зобов'язання не були виконані належним чином, а саме не була у повному обсязі сплачена заборгованість за поставлений товар, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка з урахуванням зменшених позовних вимог складає 52036,12 грн.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги з урахуванням зменшення підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами статей 202, 204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною другою статті 206 ЦК України передбачено, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором поставки. Ці дії згідно зі статтями 11, 712 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за поставлений позивачем товар у повному обсязі.

Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та положення глави 54 ЦК України

Згідно з частиною першою статті 712 ЦК України та статтею 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі вищевказаних товарно-транспортних накладних та податкових накладних фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передав у власність товариству з обмеженою відповідальністю «Балаклава» товар на загальну суму 77036,12 грн, за частину якого (в сумі 52036,12 грн) відповідач не розрахувався.

Відповідно до вимог статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Часткова оплата відповідачем товару, поставленого йому позивачем за накладною №1869 від 16.07.2012 та видатковою накладною на суму 10000,00 грн. та за актом звірення №15 від 25.03.2013 на суму 15000,00 грн. підтверджується платіжними дорученнями №389 від 22.03.2013 на суму 10000,00 грн. та №415 від 27.03.2013 на суму 15000,00 грн.

Натомість доказів оплати залишку вартості поставного товару на суму 52036,12 грн. (77036,12 грн. - 25000,00 грн. = 52036,12 грн.) відповідачем не надано.

Як вже встановлено судом, позивач поставив відповідачеві товар, а відповідач повинен був його оплатити за фактом отримання.

Проте станом на час розгляду справи у суді вказана заборгованість, з урахуванням зменшених позовних вимог погашена відповідачем не була.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно положень ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610, ч.3 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, аналізуючи сукупність встановлених обставин, вищенаведені приписи матеріального закону, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар на загальну суму - 52036,12 грн.

У зв'язку з цим вимоги позову в цій частині є обґрунтованими, а також те, що оплата продавцеві отриманого товару є основним обов'язком відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 52036,12 грн.

Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми у розмірі 740,81 грн. та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 154,07 грн.

Зважаючи на те, що судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми інфляційних витрат та 3% річних від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Надані позивачем розрахунки інфляційних витрат та 3% річних перевірені судом, визнані вірними та такими що відповідають чинному законодавству, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми інфляційних витрат за період з 25.11.2012 по 22.03.2013 в розмірі 154,07 грн. та 3% річних у розмірі 740,81 грн. підлягають задоволенню в межах заявлених сум.

За таких обставин позов у цій частині також підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.49 ГПК України, понесені позивачем при зверненні з даним позовом до суду витрати зі сплати судового збору в сумі 1720,50 грн. відшкодовуються йому за рахунок відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклава» (ЄДРПОУ 35483470, ІНН 354834727044; 99042, м. Севастополь, вул. Новікова,3, р/р №2600714027 в ПАТ «Укрбізнесбанк», код банку 334969) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_2 в СФ ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Севастополь, МФО 324935) заборгованість за поставлений товар у розмірі 52931,01 грн. (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот тридцять одна грн. 01 коп.), з яких: 52036,12 грн. основної заборгованості, 740,81 грн. - 3% річних та інфляційні витрати у розмірі 154,07 грн.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Балаклава» (ЄДРПОУ 35483470, ІНН 354834727044; 99042, м. Севастополь, вул. Новікова,3, р/р №2600714027 в ПАТ «Укрбізнесбанк», код банку 334969) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_2 в СФ ПАТ КБ «ПриватБанк» м. Севастополь, МФО 324935) судовий збір у розмірі 1720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 20.05.2013.

Суддя С.О. Щербаков