Рішення

від 13.05.2013 по справі 906/389/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "13" травня 2013 р. Справа № 906/389/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Колос" (с.Пустоварівка, Сквирський район, Київська область)

до Приватного підприємства "Едельвейс-2008" (с.Колодянка, Новоград-Волинський район, Житомирська область)

про стягнення 16134,96 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 16134,96 грн. з яких: 9000,00 грн. - основного боргу, 4762,81 грн. - збитків, 1017,00 грн. - інфляційних, 682,00 грн. - 3% річних та 673,15 грн. - пені.

Представник позивача в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить підписана останнім розписка (а.с. 75).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. 26.04.13р. на адресу суду повернулася копія ухвали господарського суду Житомирської області від 16.04.13р., направлена відповідачу за адресою: с. Колодянка, Новоград-Волинський р-н., Житомирська обл., з відміткою відділення поштового зв'язку: "За закінченням терміну зберігання".

З метою підтвердження відомостей щодо відповідача, судом було здійснено електронний запит та отримано інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, розміщеній на офіційному веб-сайті Державного підприємства "Інформаціійно-ресурсний центр", згідно якої станом на 13.05.13р. Приватне підприємство "Едельвейс-2008" зареєстровано за адресою: Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н., с. Колодянка, вул. Центральна (а.с. 81-83).

У відповідності до п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.11р. №18, 3.9.1., особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК ( 1798-12 )... За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

До того ж, 14.05.13р. закінчується встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України строк розгляду спору і клопотання про його продовження сторонами не подано, тому у суду відсутня можливість відкласти розгляд справи.

У відповідності до ст.75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній документами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач та вбачається з матеріалів справи, 15 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Колос" (позивач, продавець) та Приватним підприємством "Едельвейс - 2008" (відповідач, покупець) укладено Договір купівлі-продажу №ДГ-0000272, згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця насіння гібридів кукурудзи першого покоління:

- на силос - Сквирський 280 СВ, 3 фракція, ФАО 280, в кількості 1 тона по ціні 9000,00грн./тону.

У відповідності до п. 1.2. Договору, загальна кількість товару становить 1 тона по ціні 9000,00грн./тону з ПДВ. Вартість товару становить 9000,00грн. (Дев'ять тисяч гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ 1500,00грн. Точна кількість та назва гібридів вказуються у накладній на відпуск товару (п. 1.3. Договору).

Як зазначив позивач у позовній заяві, ТОВ "Агрофірма "Колос", на виконання умов Договору передало у власність ПП "Едельвейс-2008" товар на загальну суму 9000,00грн. Однак, станом на час звернення до суду, відповідач умови договору по оплаті отриманого товару не виконав, внаслідок чого сума основного боргу склала 9000,00грн.

Вказані дії, на думку позивача, спричинили понесення ним збитків на суму 4762,81грн., обґрунтовуючи які він посилається на ч.ч. 1-3 ст. 692, ч.1 ст. 694 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України та вказує, що для нього збитками є витрати на оплату процентів за користування банківськими кредитами в частині несвоєчасно сплачених відповідачем сум за отриманий товар. Зокрема, як зазначає позивач, 19.01.10р. ним було укладено кредитний договір з ПАТ "Райффайзен банк Аваль" на суму 1,8 млн. грн. під 27% річних з погашенням отриманого кредиту до 11.01.11р.; 18.01.11р. - кредитний договір на суму 2,0 млн. грн. під 18,5% річних з погашенням отриманого кредиту до 12.01.12р.; 09.02.12р. - кредитний договір на суму 2,3 млн. грн. під 23 % річних з погашенням отриманого кредиту до 31.01.13р. Враховуючи вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4762,81грн. витрат ТОВ "Агрофірма "Колос" по оплаті процентів за користування кредитом, які позивач визначив, виходячи з суми боргу відповідача та розміру процентних ставок по кредитних договорах.

Керуючись ст. 625 ЦК України, за період з серпня 2010 року по квітень 2012 року позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1017,00грн. інфляційних, за період з 21.08.10р. по 28.02.13р. - 682,00грн. 3% річних, та на підставі п. 7.3. Договору, за період з 29.08.12р. по 28.02.13р. - 673,15грн. пені.

Також позивач вказав, що 17.07.12р. направив відповідачу претензію за №134 від 17.07.12р. про сплату боргу в сумі 14582,58грн., та акт звірки для підписання (а.с. 34-39). Однак, направлені вимоги залишені без відповіді та задоволення.

Додатково у письмових поясненнях (а.с. 59-60) позивач вказав, що здійснює свою господарську діяльність за рахунок реалізації виробленої продукції, робіт, послуг, що є джерелом надходження оборотних коштів. Для забезпечення стабільності в діяльності, ТОВ "Агрофірма "Колос" уклало вищевказані кредитні договори з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" для поповнення оборотних коштів. У випадку, коли покупці продукції не розрахувалися за неї, або запізнилися із розрахунком, а ТОВ "Агрофірма "Колос" має потребу в оборотних коштах, останнє надає банку рахунки, які необхідно оплатити і банк із відкритої кредитної лінії перераховує суму коштів на його розрахунковий рахунок для оплати рахунків. Тому, як зазначає позивач, у зв'язку з простроченням оплати відповідачем отриманого насіння змушувало ТОВ "Агрофірма "Колос" на суму 9000,00грн. збільшувати замовлення на поповнення оборотних коштів з кредитної лінії банку, а потім сплачувати проценти за користування кредитом. Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що в даному випадку є вина відповідача у невиконанні умов договору купівлі-продажу і є безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою у вигляді сплати процентів за користування банківським кредитом.

Крім того, згідно заяви від 16.04.13р. за №148 (а.с. 62), позивач просить стягнути з відповідача 57,80грн. додаткових судових витрат, понесених у зв'язку з отриманням позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відповідача.

Відповідач за підставами пред'явлення та предметом позов не оспорив, доказів проведення розрахунків та відзиву на позовну заяву не надав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі і підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами Договорі купівлі-продажу №ДГ-0000272 від 15.05.10р. (а.с. 10).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося сторонами, що ТОВ "Агрофірма "Колос", згідно Договору купівлі-продажу від 15.05.10р., на підставі довіреності №21 від 15.05.10р. передало у власність ПП "Едельвейс-2008" по видаткових накладних №РН-0002201 від 15.05.10р., №РН-0002202 від 15.05.10р. насіння кукурудзи в мішках сорту "Сквирівський 280 СВ" по договірній ціні на загальну суму 9000,00грн., в тому числі ПДВ (а.с.11-13), а відповідачем прийнято вказаний товар.

Частина 1 статті 692 ЦК України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 6.1. Договору, оплата товару покупцем здійснюється за ціною, вказаною в п. 1.2. цього Договору шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця до 20 серпня 2010 року.

Однак, доказів виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті матеріали справи не містять .

Згідно ч.1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 9000,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Так, згідно п. 7.3. Договору, за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Між тим, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного Закону).

Згідно ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розрахунку позивача вбачається, що пеня останнім нарахована з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України та ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" - у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 673,15грн. (а.с. 4).

Господарський суд, перевіривши вказаний розрахунок пені, вважає, що її нарахування в сумі 673,15грн. здійснено позивачем правомірно та вірно.

Приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.4) дійшов висновку, що останні в розмірі 682,00грн. нараховані позивачем обґрунтовано, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується інфляційних, то відповідно до Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №6.2.-97р. від 04.04.1997р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Враховуючи вищезазначені рекомендації Верховного Суду України та проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявленою до стягнення сума інфляційних становить 908,05грн., так як при здійсненні їх нарахування позивачем безпідставно нараховано інфляційні за серпень 2010р., оскільки заборгованість виникла лише 21.08.2010 року. Тому у стягненні 108,95 грн. інфляційних слід відмовити за безпідставністю їх нарахування.

Оскільки позивач, посилаючись на укладення кредитних договорів з ПАТ "Райффайзен банк Аваль", заявив до стягнення з відповідача 4762,81грн. збитків, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

В силу ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України визначає вину як обов'язкову підставу відповідальності за завдану шкоду.

Отже, підставою для відшкодування збитків є наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Тобто, кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

У абз. 2 п. 1 роз'яснення ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (від 01.04.94 р. N 02-5/215, викладене в новій редакції на підставі рекомендацій президії ВГСУ від 29.12.2007 р. N 04-5/239) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Так, як зазначалося вище, суму збитків визначено позивачем, виходячи з суми боргу відповідача та розміру процентних ставок по кредитних договорах.

Однак, суд не вбачає причинного зв'язку між фактом існування у відповідача заборгованості та сплатою відповідачем процентів, згідно укладених ним кредитних договорів, оскільки позивачем не надано прямих та беззаперечних доказів того, що необхідність укладення кредитних договорів викликана саме фактом існування заборгованості відповідача.

Так, суд вважає за необхідне звернути увагу, що:

- кредитний договір від 19.01.10р., на який, зокрема, посилається позивач, було укладено значно раніше від договору, на підставі якого виник борг у відповідача;

- розмір коштів, отриманих позивачем за наведеними ним кредитними договорами значно перевищує суму боргу відповідача;

- укладення кредитних договорів с а м е на в и з н а ч е н и х в них у м о в а х відбулося за волевиявленням позивача.

До того ж, у будь-якому випадку, одержання кредиту за договором передбачає обов'язок сплачувати проценти за користування коштами, тобто випливає з умов відповідного договору, а не виник в результаті дій відповідача.

Водночас слід зазначити, що позивач мав можливість значно раніше звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в судовому порядку. Крім того, нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені, річних, інфляційних також спрямовано на покриття можливих збитків.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що несплата відповідачем коштів за отриману продукцію є причиною понесення ТОВ "Колос" збитків в розмірі 4762,81грн., що виключає правові підстави для їх відшкодування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

За ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, копії яких долучено до матеріалів справи, підлягає задоволенню частково на суму 11263,20грн., з яких: 9000,00грн. основного боргу, 673,15грн. пені, 908,05грн. інфляційних, 682,00грн. 3% річних.

У стягненні 108,95грн. інфляційних та 4762,81грн. збитків суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Що стосується заявлених позивачем 57,80грн. додаткових судових витрат, понесених у зв'язку із отриманням витягу з ЄДР щодо відповідача, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1.12 Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, від 14.12.2012 № 1846/5, до запиту про надання відомостей з Єдиного державного реєстру надається документ (копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку), що підтверджує внесення плати за отримання відповідних відомостей.

Матеріали справи містять платіжне доручення №4447 від 04.04.13р. про перерахування позивачем Державній реєстраційній службі України 57,80грн. плати за витяг з ЄДР (а.с. 65).

Таким чином, понесені позивачем додаткові судові витрати у розмірі 57,80грн. є обґрунтованими.

Однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та приписи ч. 5 ст. 49 ГПК України, вказані витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 69 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Едельвейс - 2008" (11790, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н., с. Колодянка, вул. Центральна, код 35825133)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Колос" (09051, Київська обл., Сквирський р-н., с. Пустоварівка, площа Ватутіна, буд. 18А, код 03754120):

- 9000,00грн. основного боргу;

- 673,15грн. пені;

- 908,05грн. інфляційних;

- 682,00грн. 3% річних;

- 1201,02грн. судового збору;

- 40,35грн. додаткових судових витрат.

3. В стягненні 108,95грн. інфляційних та 4762,81грн. заподіяних збитків відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.05.13р.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи;

2- сторонам (рек. з пов.)