Постанова

від 15.04.2013 по справі 804/2511/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 р. Справа № 804/2511/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняШрамко Я.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Фінько В.М. Давиденко Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармфорвард» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000232200 від 05.02.2013р., -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармфорвард» звернулося з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000232200 від 05.02.2013р., винесене Новомосковською ОДПІ Дніпропетровської області ДПС на підставі акту перевірки № 25/222/37370530 від 23.01.2013р. щодо донарахування ТОВ «Фармфорвард» податку на додану вартість у розмірі 80173,33 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції в сумі 20043,33 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки від 23.01.2013р. щодо нікчемності укладеного між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д» договору, на підставі яких було прийнято податковою інспекцією осопрюване податкове повідомлення-рішення, позивач вважає безпідставними з огляду на те, що ТОВ «Ферріт-Д» на момент укладення письмового договору було зареєстровано як платник податку на додану вартість з 16.04.2009р., поставляло за вказаним договором позивачеві жито, що було в повному обсязі відображено позивачем в деклараціях з ПДВ, а також в бухгалтерському обліку, розрахунки позивачем проводились у безготівковій формі, що підтверджують належно оформлені первинні документи, зокрема, договори, рахунки, акти, накладні, банківські виписки, тощо згідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України, які дозволяють підтвердити зв'язок вказаних витрат з господарською діяльністю підприємства та підтверджують валові витрати, які понесені позивачем. Окрім того, позивач зазначає, що будь-яких доказів того, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д» суперечить економічним інтересам держави та суспільства, відповідачем не наведено, висновки акту обґрунтовані лише припущеннями податкової інспекції та податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені у зв'язку з чим вважає, що дії посадових осіб відповідача щодо викладення висновків в акті перевірки про нікчемність правочину є неправомірними та такими, що вчинені за межами наданих відповідачу функцій та повноважень, передбачених ст.ст. 19, 20 Податкового кодексу України. У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що укладений з ТОВ «Ферріт-Д» договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки умови договору поставки сільськогосподарської продукції реально виконані про що є пряме посилання в акті перевірки, а також встановлено, що жито отримане позивачем від ТОВ «Ферріт-Д» було використано позивачем у своїй господарській діяльності, а тому у податкової інспекції були відсутні жодні підстави стверджувати, що позивачем були порушені вимоги п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що Новомосковською ОДПІ було отримано акт перевірки ТОВ «Ферріт-Д» від 21.12.2012р. за яким встановлено відсутність даного підприємства за юридичною адресою, що, в свою чергу, обумовлює відсутність первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності. Фактично у ході проведених заходів встановлено відсутність у ТОВ «Ферріт-Д» виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ. ТОВ «Ферріт-Д» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, оскільки первинні документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «Ферріт-Д» відсутні, то на даний час неможливо зробити висновок стосовно включення сум взаємовідносин з постачальниками до валових витрат, а тому вважає, що твердження позивача щодо незаконності дій відповідача на підставі неправомірної перевірки є хибними.

У ході судового розгляду справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ «Фармфорвард» зареєстроване 07.12.2010р. як юридична особа за адресою: 51250, Дніпропетровська область, Ново московський район, селище міського типу Губиниха, вул. Шевченко, буд. 21, перебуває на обліку в Новомосковській ОДПІ Дніпропетровської області ДПС з 08.12.20010р. за № 2095, зареєстрований платником ПДВ з 19.01.2011р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію, копією довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, копією статуту позивача, копією свідоцтва платника ПДВ та копіями довідок податкових інспекцій про перебування позивача на обліку (а.с.11-46 ).

З 11.01.2013р. по 23.01.2013р. Ново московською ОДПІ Дніпропетровської області ДПС була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фармфорвард» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ферріт-Д» за лютий 2012р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 23.01.2013р. №25/222/37370530 за висновками якого встановлено наступні порушення:

- п.198.3 та п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ «Фармфорвард» завищений податковий кредит по декларації з податку на додану вартість за лютий 2012р. на загальну суму 80 173,33 грн.

Як зазначено в акті перевірки від 23.01.2013р. вказані висновки зроблені на підставі того, що згідно акту перевірки ТОВ «Феріт-Д» від 21.12.2012р. встановлено відсутність даного підприємства за юридичною адресою, що, в свою чергу, обумовлює відсутність первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності. У ході проведених заходів встановлено відсутність у ТОВ «Ферріт-Д» виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а тому зроблено висновок про нікчемність укладених договорів ТОВ «Ферріт-Д» з підприємствами-постачальниками цього товару та по операціях з продажу вказаного товару (жита) підприємствам-покупцям у 2011-2012р.р. у зв'язку з чим ТОВ «Ферріт-Д», на думку перевіряючого інспектора податкової інспекції, здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб (а.с.47-55).

05.02.2013р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 23.01.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000232200 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в загальній сумі 100216 грн. 66 коп.(а.с. 56).

Позивач не погоджується з вищевказаними висновками податкової інспекції щодо визнання під час перевірки укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Ферріт-Д» договору нікчемним та з прийнятим податковим повідомленням-рішенням з огляду на наявність усіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій у зв'язку з чим вважає, що податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі безпідставних висновків, викладених в акті перевірки у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як свідчать матеріалів справи, одним із видів діяльності позивача є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, а контрагентом-постачальником позивача у спірному періоді (у лютому 2012р.) був ТОВ «Ферріт-Д».

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «Ферріт-Д» 01.04.2009р. зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як юридична особа за адресою: м. Дніпропетровська, ж/м Тополя-2, буд. 33 кв. 25, перебуває на обліку у ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська з 03.04.2009р. та є платником податку на додану вартість у відповідності до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва №100223124 про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Ферріт-Д» з 16.04.2009р. (а.с.43-46).

09.02.2012р. між ТОВ «Ферріт-Д» (продавець)та ТОВ «Фармфорвард» (покупець)було укладено договір № 09/02-12 за умовами якого ТОВ «Ферріт-Д» як продавець зобов'язувався продати, а позивач як покупець оплатити жито врожаю 2011р. на умовах, викладених в даному договорі у кількості 1000,000 тн, загальна сума договору склала 1750000,00 грн. на умовах «Франко елеватор» згідно правил Інкотермс-2000»(а.с. 57-58).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наявністю кваліфікованого персоналу у позивача станом на 01.02.2012р. для виконання умов договору, що підтверджується списком працівників на підприємстві позивача та наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копіями рахунку на оплату від 13.02.2012р. № 1302 на суму 481040,00 грн. копією видаткової та податкової накладних на вказану суму, а також копією платіжного доручення про оплату позивачем за придбаний товар на користь ТОВ «Ферріт-Д», де у складі вартості товару, в т.ч. позивачем було сплачено і податок на додану вартість в сумі 80173,33 грн. (а.с. 57-63).

Окрім того, факт використання жита у своїй господарській діяльності підтверджується також і копіями журналів реєстрації зважування пшениці на автомобільних вагах на ТОВ «ДМК» Елеватор у спірний період, копіями товарно-транспортних накладних, отримання позивачем прибутку у лютому 2012р. підтверджується фінансовим звітом станом на 31.03.2012р. (а.с.89, 91-110).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 19, 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом; здійснюють контроль за своєчасністю подання передбаченої законом звітності (податкових декларацій, розрахункових та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків та зборів), а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів. Органи державної податкової служби мають право, зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 23.01.2013р. зроблено висновок про те, що укладений між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д» договір згідно до ст.ст.203,215, ст. 228 ЦК України є нікчемними (а.с.53).

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, виконаних робіт чи послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 23.01.2013р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Фармфорвард» чи його посадових осіб на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 23.01.2013р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладеного договору, його позиція про те, що ці правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаного договору купівлі-продажу, до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), який був укладений між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д» відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як ТОВ «Ферріт-Д», так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряє мий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження своєї господарської діяльності ТОВ «Ферріт-Д» та сплатою податку на додану вартість його контрагентом, а також наявності у контрагента позивача виробничого обладнання складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача на формування податковового кредиту по правовідносинах з ТОВ «Ферріт-Д» у зв'язку з відсутністю у останнього виробничого обладнання, складських приміщень, транспорту та іншого є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Податкового кодексу України, є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаними договорами з контрагентом позивача - ТОВ «Ферріт-Д».

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або іншого податкового обов'язку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права формування податкового кредиту або на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятого податковою інспекцією податкового повідомлення-рішення від 05.02.2013р. за №0000232200 або спростовували надані докази та твердження позивача.

Також, не можуть бути покладені в основу даного рішення і твердження податкової інспекції про наявність порушень податкового законодавства контрагентом-постачальником позивача ТОВ «Ферріт-Д», оскільки у відповідності до норм ст. 61 Конституції України відповідальність носить індивідуальний характер.

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 05.02.2013р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначене вище податкове повідомлення-рішення слід визнати протиправним та скасувати.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Статтею 162 вказаного Кодексу передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, а також прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на норми ст.ст.11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що достатнім способом захисту та відновлення порушеного права позивача з боку суб'єкта владних повноважень є визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення, оскільки визнанню недійсними підлягають лише нормативно-правові акти, тоді як оспорюване рішення не є нормативно-правовим актом, а є актами індивідуальної дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України..

Таким чином, сплачені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1002 грн. 17 коп. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармфорвард» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000232200 від 05.02.2013р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000232200 від 05.02.2013р. прийняте Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармфорвард» (51250, Дніпропетровська область, Ново московський район, смт. Губиниха, вул. Шевченка, б.21 код в ЄДРПОУ 37370530 )- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1002, 17 грн.( одна тисяча дві гривні 17 коп.)

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 22.04.2013р.

Суддя С.О. Конєва