Рішення

від 15.05.2013 по справі 905/1856/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.05.2013р. Справа № 905/1856/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Донецької філії (83001, місто Донецьк, проспект Гурова, будинок № 5; код ЄДРПОУ - 25096917)

до приватного акціонерного товариства «Донецький електрометалургійний завод» (83062, місто Донецьк, вулиця І. Ткаченка, будинок № 122; код ЄДРПОУ - 30479040)

товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «ГЛОБУС» (01010, місто Київ, вулиця Андрія Іванова, будинок № 21/17, квартира № 1 ; код ЄДРПОУ - 20448234)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (АДРЕСА_2)

про стягнення 4 258,80 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко К.В., яка діє на підставі довіреності № 1086 від 05.04.2013

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Донецької філії звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «ГЛОБУС» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 3 298,80 гривень; стягнути з приватного акціонерного товариства «Донецький електрометалургійний завод» вартість автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень та суму франшизи у розмірі 510,00 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір добровільного страхування засобів наземного транспорту (АВТОКАСКО) № 0112851 від 15.09.2009; звіт про оцінку майна № 76/10 від 15.09.2010; платіжне доручення № 451 від 22.09.2010; рахунок-фактуру № 54-10 від 21.09.2010; акт прийому-передачі виконаних робіт від 21.09.2010; постанову Ленінського районного суду міста Донецька № 3-2467/10 від 05.10.2010 стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП; страховий акт (аварійний сертифікат) № 212 від 22.10.2010; поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС № 4596764.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 22, 993, 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України та статтями 6, 12.1, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 01 квітня 2013 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного й повного вирішення спору господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1;

- витребувано з Ленінського районного суду міста Донецька справу № 3-2467/2010 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо страхування транспортного засобу марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (06.09.2010).

29 березня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «ГЛОБУС» (відповідач-2) просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що позивачем не надано докази звернення з вимогою про виплату в порядку регресу заявленої до стягнення суми та не надано доказів, що у виплаті такої суми відповідач-2 відмовив.

Відповідач-2 відзначає, що в розумінні частини другої статті 530 та частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України вказане свідчить про ненастання строку виконання зобов'язання з відшкодування шкоди в порядку регресу.

01 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому приватне акціонерне товариство «Донецький електрометалургійний завод» (відповідач-1) просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що у порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику. Відповідач-1 вважає, що позивач не має права стягувати з нього витрати за проведення експертного дослідження та суму франшизи.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 15 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача-2 та третьої особи, ненадходженням на адресу суду витребуваних документів у справі.

15 квітня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 25 квітня 2013 року.

25 квітня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 15 травня 2013 року.

Представник позивача Бондаренко К.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Відповідач-2 явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні не з'явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його відрядженням до міста Києва.

Заслухавши пояснення представника позивача, який заперечував проти задоволення клопотання про відкладення розгляду, господарський суд вважає його таким, що підлягає відхиленню з наступних підстав.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Також відповідно до положень статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Отже, господарський суд враховує, що відповідач не був позбавлений права направити до участі у справі іншого представника, у тому числі з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Доречно зауважити, що згідно до положень статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тому, господарський суд визнає, що подальше відкладення розгляду справи є неможливим, оскільки 18 травня 2013 року закінчується встановлений статтею 69 ГПК України двохмісячний строк вирішення цього спору, а клопотань про його продовження від сторін не надходило.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 20 березня 2013 року, надав письмові пояснення, в яких просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

15 вересня 2009 року між Акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (далі по тексту - позивач або страховик) та ОСОБА_3 (далі по тексту - страхувальник), на умовах відповідно до Закону України «Про страхування» укладено договір добровільного страхування засобів наземного транспорту (АВТОКАСКО) № 0112851 (далі по тексту - Договір страхування), згідно умов якого позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник в результаті пошкодження, знищення або викрадення транспортного засобу марки «Chevrolet Lacetti NF196» (далі по тексту - «Шевртолет» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак НОМЕР_2.

Вигодонабувачем за Договором страхування визначено відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Як вбачається з матеріалів справи, 06 вересня 2010 року біля будинку № 60 по вулиці Куйбишева у місті Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до пункту 10.2 Договору страхування його строк дії визначений з 16 вересня 2009 року по 15 вересня 2010 року, тобто на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, був забезпечений позивачем.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля, позивачем замовлено проведення відповідно звіту.

Відповідно до висновку звіту про оцінку майна № 76/10 від 15 вересня 2010 року, проведеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Chevrolet Lacetti NF196, реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент дослідження складає 6 329,01 гривень з ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, який є суб'єктом оціночної діяльності, про що свідчить сертифікат № 9938/10, виданий Фондом державного майна України 07 вересня 2010 року.

Достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки за напрямком оцінки майна «Оцінка об'єктів у матеріальній формі» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями кваліфікаційних свідоцтв оцінювача від 19 травня 2007 року серії МФ № 5089, від 14 липня 2007 року серії МФ № 5257, а також посвідченням про підвищення кваліфікації оцінювача серії МФ № 2912-ПК від 11 лютого 2009 року.

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт про оцінку майна є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, підпис якого скріплено печаткою.

Страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Постановою Ленінського районного суду міста Донецька від 05 жовтня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.

Відповідно до сформованого страхового акту (аварійного сертифікату) № 212 від 22 жовтня 2010 року розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті на виконання умов Договору страхування (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та франшизи) становить 3 808,80 гривень.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

На виконання умов Договору страхування та норм чинного законодавства України, позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією з настанням якої виник обов'язок виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 06 вересня 2010 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту (аварійного сертифікату) № 212 від 22 жовтня 2010 року перерахував 3 808,80 гривень страхового відшкодування, що підтверджується випискою по особовому рахунку за 28 жовтня 2010 року.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі з постанови Ленінського районного суду міста Донецька від 05 жовтня 2010 року вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 06 вересня 2010 року сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи автомобілем марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 по вулиці Куйбишева біля будинку № 60, при виїзді з другорядної дороги не надав переваги в русі автомобілю, який рухався по головній дорозі та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, залученого за ініціативою суду для всебічного та повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність АТ «Донецький електрометалургійний завод» - власника автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (06.09.2010) була застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «ГЛОБУС», на підставі полісу серії ВС № 4596764, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 510,00 гривень.

Посилаючись на вищевикладені обставини позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача-1 вартість автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень, суму франшизи у розмірі 510,00 гривень; стягнути з відповідача-2 сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 3 298,80 гривень.

За твердження позивача, після сплати ним своєму страхувальнику (ОСОБА_3.) страхового відшкодування згідно умов Договору страхування до нього відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяні під час дорожньо-транспортної пригоди збитки, якою є відповідач-1, як роботодавець винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди особи та власник автомобіля, учасника такої пригоди, а також відповідач-2 в межах ліміту відповідальності страховика, визначеного полісом ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до частини першої статті 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитки завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Тобто, у особи, що завдала шкоду, виник обов'язок її відшкодувати, а у особи, якій завдано шкоду, виникло право на отримання такого відшкодування.

За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відтак, враховуючи положення наведених норм, до позивача у даній справі перейшло право вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Нормами частини першої статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом наведеної норми, особою, відповідальною за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є його володілець.

Враховуючи положення статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», а також частини другої статті 530 ЦК України, позивач, як страховик, до якого перейшло право страхувальника вимагати відшкодування збитків, не зобов'язаний згідно зазначених норм виставляти для отримання відшкодування збитків вимогу, про яку зазначено в частині другій статті 530 ЦК України, особі, відповідальній за заподіяний збиток, якої може бути, як володілець джерелом підвищеної небезпеки, так і його страховик.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», в редакції чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування, передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначена норма передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Крім того відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. В абзаці третьому пункту 3 вказаного рішення зазначено, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Також господарський суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

З огляду на викладене, страховик потерпілої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особи (позивач у даній справі) отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм страховик (у даній справі - приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Донецької філії) може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Наведеної позиції дотримується також Верховний Суд України у постанові від 28.08.2012, прийнятій за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України у справі № 23/279.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовчій діяльності судів.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України та пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями), під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що відповідальність юридичної особи настає у випадку, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходилась з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовими за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Як встановлено господарським судом, винним у скоєнні 06 вересня 2010 року дорожньо-транспортної пригоди відповідно до постанови Ленінського районного суду міста Донецька від 05 жовтня 2010 року у справі № 3-2467/10, є водій автомобіля «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, - громадянин ОСОБА_1, який на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди знаходився в трудових відносинах з приватним акціонерним товариством «Донецький електрометалургійний завод» (відповідач-1).

Також факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем-1 підтверджено наявною в матеріалах справи копією наказу (розпорядження) про прийом на роботу № 3859 від 01 жовтня 2004 року.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, власником джерела підвищеної небезпеки - автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, є приватне акціонерне товариство «Донецький електрометалургійний завод».

Наразі, цивільно-правова відповідальність відповідача-1 (приватного акціонерного товариства «Донецький електрометалургійний завод»), на момент виникнення дорожньо-транспортної пригода була застрахована відповідачем-2 (товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «ГЛОБУС») за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ВС № 4596764.

Враховуючи те, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача-1 була застрахована відповідачем-2, то він в межах ліміту відповідальності страховика є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю «Шевролет», державний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки відповідно до полісу ОСЦПВ власника наземного транспортного засобу взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та вимоги чинного законодавства України, господарський суд дійшов до висновку, що після сплати своєму страхувальнику - потерпілій внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особі страхового відшкодування у позивача виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, про виплату страхового відшкодування.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «ГЛОБУС» на користь позивача сплаченого страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 3 298,80 гривень підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як зазначалось вище по тексту рішення, позивач звертаючись з позовом у даній справі просить стягнути з відповідача-1 вартість автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень, оплата якого проведена позивачем згідно платіжного доручення № 451 від 22 вересня 2010 року, на підставі виставленого рахунку-фактури № 54-10 від 21 вересня 2010 року та акту прийому-передачі виконаних робіт від 21 вересня 2010 року.

Поряд з цим, позивачем пред'явлено вимогу про стягнення суми франшизи у розмірі 510,00 гривень, яка передбачена полісом серії ВС № 4596764, виданим відповідачем-2.

Підпунктом 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Так, в силу статті 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

Полісом ОСЦПВ, за яким відповідач-2 застрахував цивільно-правову відповідальність відповідача-1 та забезпечив автомобіль марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, встановлено ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну (на одного потерпілого) у розмірі 25 500,00 гривень, а також франшизу - 510,00 гривень.

Виходячи із встановлених обставин справи та наведених норм права, господарський суд погоджується з викладеними у позові обставинами стосовно того, що відповідач-1, яка роботодавець винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди особи (учасника дорожньо-транспортної пригоди) та власник джерела підвищеної небезпеки - автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, зобов'язаний, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України сплатити позивачу для повної компенсації здійсненої позивачем страхової виплати 510,00 гривень франшизи та 450,00 гривень витрат на проведення автотоварознавчого дослідження, тобто в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем-2, з огляду на доведеність зазначеної суми належними та допустимими доказами.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Разом з цим, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві мірі належної поведінки особи, що бере участь в судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачами зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує заперечення відповідачів, викладених у відзивах на позовну заяву, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від відповідальності.

За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та не спростовані відповідачами у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір виник внаслідок їх неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 990, 993, 1166, 1172, 1187, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 226, 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 1, 8, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями), керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Донецький електрометалургійний завод» (83062, місто Донецьк, вулиця І. Ткаченка, будинок № 122; код ЄДРПОУ - 30479040, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Донецької філії (83001, місто Донецьк, проспект Гурова, будинок № 5; код ЄДРПОУ - 25096917, відомості про рахунки в установах банків відсутні) вартість проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 450,00 гривень , франшизу у розмірі 510,00 гривень, судовий збір у розмірі 387,80 гривень , а всього 1 347 (одна тисяча триста сорок сім) гривень 80 копійок.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «ГЛОБУС» (01010, місто Київ, вулиця Андрія Іванова, будинок № 21/17, квартира № 1 ; код ЄДРПОУ - 20448234, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Донецької філії (83001, місто Донецьк, проспект Гурова, будинок № 5; код ЄДРПОУ - 25096917, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 3 298,80 гривень, судовий збір у розмірі 1 332,70 гривень , а всього 4 631 (чотири тисячі шістсот тридцять одна) гривень 50 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 15.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова