Рішення

від 15.05.2013 по справі 905/1570/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.05.2013р. Справа № 905/1570/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного підприємства «Аванті» (39617, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Красіна, будинок № 89-А, кімната № 212; код ЄДРПОУ - 30259015)

до відкритого акціонерного товариства «Облдоррембуд» (83001, місто Донецьк, вулиця Університетська, будинок № 13; код ЄДРПОУ - 05505963)

про стягнення 24 000,00 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Кравченко С.В., який діє на підставі довіреності від 10.01.2013

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне підприємство «Аванті» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з відкритого акціонерного товариства «Облдоррембуд» суму боргу у розмірі 24 000,00 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 05/03-6 від 05 березня 2009 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 квітня 2013 року.

18 березня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Відзив вмотивовано тим, що товар за договором поставки № 05/03-6 від 05 березня 2009 року відповідачем отримано 02 квітня 2009 року, 28 квітня 2009 року та 25 травня 2009 року відповідно, тому граничним строком оплати вартості товару є 01 червня 2009 року.

Відповідач зазначає, що провадження у цій справі порушено 06 березня 2013 року, тобто після закінчення строків позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

18 березня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 01 квітня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 11 квітня 2013 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

11 квітня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 22 квітня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 квітня 2013 року за клопотанням представників сторін продовжено строк вирішення спору на 15 днів (до 21 травня 2013 року), та у судовому засіданні оголошено перерву до 15 травня 2013 року

Представник позивача Самойленко О.С. у судове засідання не з'явилась, надала суду клопотання, в якому просить провести розгляд справи без її участі та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача Кравченко С.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

05 березня 2009 року між приватним підприємством «Аванті» (далі по тексту - позивач або постачальник) та відкритим акціонерним товариством «Облдоррембуд» (далі по тексу - відповідач або покупець) укладено договір поставки № 05/03-6 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю нафтопродукти (далі по тексту - товар) узгодженими партіями, а покупець зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його, в кількості відповідно до наданих замовлень, узгоджених з поставником. Найменування товару, одиниця вимірювання, кількість товару, ціна товару зазначаються у видаткових накладних (пункти 1.1, 1.2 Договору) (а.с. 12-13).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 Договору поставка товару здійснюється на підставі замовлень покупця протягом строку дії Договору. Кількість товару для кожної окремої поставки обмовляється у замовленні (усній або письмовій) та відображається у видатковій накладній. Кількість товару повинна відповідати діючим ДСТУ, ТУ й засвідчуватися паспортом якості постачальника та/або сертифікатом відповідності для продукції, які підлягає сертифікації.

Постачальник має право (на власний розсуд) надати покупцю відстрочку платежу за відвантажений в його адрес товар. У такому випадку, покупець зобов'язаний оплатити поставлений йому для оплати товар не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту поставки. Покупець набуває права власності на товар в момент його фактичного отримання (підписання накладних) і несе усі ризики, пов'язані з товаром, на правах власника (пункти 3.2, 3.4 Договору).

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що транспортування товару до місця призначення здійснюється за рахунок покупця.

Ціна товару встановлюється прейскурантом цін постачальника, що діє на момент відвантаження (пункт 4.1 Договору). Покупець здійснює 100 % передоплату товару, чи на інших умовах за узгодженням сторін (пункт 4.2 Договору). За узгодженням з постачальником допускається оплата за окремими партіями товару (пункт 4.3 Договору).

Так, в силу пункту 9.1 Договору строк його діє визначений з дати його підписання до 31 грудня 2009 року, а в частині виконання грошових зобов'язань - до повного їх виконання.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір підписаний обома сторонами без розбіжностей та скріплений їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання з поставки відповідачу товару (бітуму нафтового дорожнього).

Так, відповідно до видаткових накладних, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 193 108,68 гривень, що підтверджується:

- видатковою накладною № РН-0000027 від 02 квітня 2009 року на суму 52 913,08 гривень з ПДВ (а.с. 18);

- видатковою накладною № РН-0000076 від 28 квітня 2009 року на суму 75 546,00 гривень з ПДВ (а.с. 25);

- видатковою накладною № РН-0000120 від 25 травня 2009 року на суму 64 649,60 гривень з ПДВ (а.с. 31).

Повноважень осіб на прийняття товару підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (а.с. 19, 26, 32).

Приватне підприємство «Аванті» є платником податку на прибуток на загальних підставах, про що свідчать відповідні податкові накладні (а.с. 17, 22, 24, 28, 30, 33).

Також позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки-фактури на сплату отриманого товару (а.с. 18, 25, 31).

Вартість наданих транспортних послуг зафіксовано в актах виконаних робіт (а.с. 23, 29, 34), та вказана вартість відображена в рахунках-фактурах або окремому рахунку.

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару.

Слід відзначити, що факт поставки позивачем відповідачу товару підтверджується підписаними товарно-транспортними накладними (а.с. 20, 27).

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

В свою чергу відповідач договірні зобов'язання в частині оплати отриманого товару належним чином не виконав.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме передав відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими накладними, виставив відповідні рахунки, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Підписаним актом звірки взаємних розрахунків від 25 травня 2010 року, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, що складає 57 017,65 гривень (а.с. 14).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 24 000,00 гривень.

Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н від 18 березня 2013 року (а.с. 52) зазначає, що спірна сума за Договором у розмірі 193 108,68 гривень сплачена повністю, про що надав відповідні виписки з банківського рахунку.

Позивач у додаткових поясненнях, які надійшли на адресу господарського суду 01 квітня 2013 року (а.с. 75) зазначив, що поставка товару та його отримання відповідачем підтверджується наявними у справі доказами. Крім того, 25 травня 2010 року сторонами підписаний акт звірки розрахунків, в якому відображена заборгованість відповідача перед позивачем. Після підписання акту звірки взаєморозрахунків відповідачем у період з 19 травня 2010 року по 21 грудня 2010 року сплачено 33 017,65 гривень, тому залишок боргу на час звернення до господарського суду, складає 24 000,00 гривень.

Відхиляючи доводи відповідача у наведеній частині, господарський суд зазначає, що поставка товару (бітуму нафтового дорожнього) здійснювалась з 2008 року, на підставі договору поставки № 23/1-08 від 23 квітня 2008 року, який аналогічний за змістом договору поставки № 05/03-3 від 05 березня 2009 року. Поставка товару здійснювалась неодноразово як протягом 2008 року, так і протягом 2009 року, що відображено в «картці рахунку: 361», в якій вказано платежі відповідача, а саме їх обсяг та періодичність (а.с. 82-90).

З наявним матеріалів справи вбачається, що при проведенні розрахунків за поставлену продукцію з самого початку відповідач порушував свої зобов'язання за договором поставки щодо своєчасності та повної оплати товару, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки.

При проведенні Кременчуцькою об'єднаною Державною податковою інспекцією в Полтавській області перевірки приватного підприємства «Аванті» станом на 31 грудня 2008 року зафіксовано дебіторську заборгованість відкритого акціонерного товариства «Облдоррембуд» перед позивачем на суму 155 660,00 гривень, про що свідчить акт перевірки № 2031/23-209/30259015 від 22 травня 2009 року (а.с. 98-100), додаток № 11б до вказаного акту (а.с. 101).

Відповідач у письмовому клопотанні б/н від 21 березня 2013 року повідомив, що відповідно до протоколу позачергових зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства «Облдоррембуд» № 17 від 16 листопада 2011 року перейменовано товариство на публічне акціонерного товариства «Облдоррембуд» (а.с. 73), про що свідчать відповідний витяг та довідка (а.с. 54-56).

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності та доводів про підписання акта звірки взаємних розрахунків не уповноваженою особою, господарський суд відзначає наступне.

Поняття позовної давності унормовано главою 19 ЦК України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), статтею 257 ЦК України встановлено в три роки.

Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 ЦК України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов - громадянин, юридична особа, держава тощо.

Згідно зі статтею 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку .

За приписами частини 3 вказаної статті, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Чинним законодавством не передбачено переліку дій, що свідчать про визнання боргу. Такими діями, зокрема, може бути часткове або повне визнання боржником свого зобов'язання (боргу).

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Відповідач виходить з того, що перебіг строку позовної давності повинен обчислюватися з 01 червня 2009 року (після спливу граничного строку оплати товару), тому позивач мав звернутися до суду відповідно до 01 червня 2012 року, проте звернувся з позовом лише 05 березня 2013 року, пропустивши строк позовної давності тривалістю в три роки.

Упродовж розгляду справи позивач наголошував на тому, що перебіг строку позовної давності був перерваний. Обґрунтовуючи вказані доводи, позивач зазначав, що відповідач визнав суму заборгованості у розмірі 57 017,65 гривень, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 25 травня 2010 року.

До дій, які свідчать про визнання боргу відносяться будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора (пункт 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211).

У вказаному акті звірки взаємних розрахунків відображена заборгованість відповідача за Договором, яка станом на 01 травня 2010 року, складає 57 017,65 гривень.

Акт звірки з боку відповідача підписаний Приходько М.М., який відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки займав посаду заступника голови правління відкритого акціонерного товариства «Облдоррембуд». Підпис Приходька М.М. скріплено печаткою підприємства.

У своїх поясненнях позивач підтвердив, що акт звірки дійсно підписаний Приходько М.М.. Також у вказаних поясненнях позивач зазначив, що Приходько М.М., не є уповноваженою особою відповідача на підставі посадової інструкції, у тому числі на здійснення дій, направлених на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання.

З цього приводу господарський суд зазначає, що Приходько М.М. підписавши акт звірки від імені відповідача, здійснив дії, направлені не тільки на перевірку стану бухгалтерського обліку на своєму підприємстві, але вчинив дії, направлені на визнання спірної заборгованості за Договором.

Разом з цим, пунктом 4.1 посадової інструкції заступника голови правління передбачено, що заступник голови правління несе відповідальність за проведення дій з охорони праці та техніки безпеки, а також з усіх питань, що входить до його компетенції.

Матеріали справи не свідчать доказів про притягнення Приходька М.М. до відповідальності за вчинені, як вважає відповідач з перевищення визначених повноважень дії (підписання акта звірки взаємних розрахунків), та/або проведення перевірки з цього приводу тощо. Тому акт звірки взаємних розрахунків розцінюється погодженим з боку керівництва відповідача.

Сукупність доказів у справі та тривалість знаходження сторін у договірних відносинах свідчать, що сума боргу зазначена в акті звірки, виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем, саме умов Договору, та іншого відповідачем в порядку статті 33 ГПК України не доведено. Відповідач взагалі не вказав за якими правовідносинами здійснено таку звірку взаєморозрахунків.

Отже, вчинені дії з боку відповідача свідчать про надання акту звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості і який може служити підставою для перебігу строку позовної давності заново в порядку статті 264 ЦК України.

Відповідачем зазначені вище обставини належними та допустимими доказами не спростовані.

Таким чином, перебіг строку позовної давності по вищевказаній заборгованості почався заново з 25 травня 2010 року.

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Донецької області 05 березня 2013 року, а тому строк позовної давності для спірних взаємовідносин не є пропущеним

Заслуговує на увагу і те, що після підписання акту звірки взаємних розрахунків відповідачем здійснювались часткові (періодичні) платежі, останній з який проведено 21 грудня 2010 року.

Також відповідача у своїх запереченнях вказує на допущену бухгалтерську помилку в призначені платежу при перерахуванні грошових коштів у розмірі 40 000,00 гривень на рахунок позивача за отриманий товар, тобто замість оплати рахунка № СФ-0000038 від 02 квітня 2009 року, помилково вказаний рахунок № СФ-0000037 від 02 квітня 2009 року (а.с. 57, 102).

При цьому, з матеріалів справи не вбачається про повідомлення позивача про допущену помилку (доказів притягнення бухгалтера до відповідальності, про що у судовому засіданні повідомив представник відповідача), тому останнім вказану суму прийнято як оплату за попередні періоди - попередні поставки, позаяк, навіть у 2010 році відповідач продовжував оплачувати товар, отриманий ще у 2008 році.

Надавши правову оцінку діям позивача, господарський суд вважає їх правомірним, з огляду на наступне.

У відповідності до приписів пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Підставою для зміни призначення платежу позивач визначено невідповідність даних, що зазначені в реквізитах платіжного документу.

Статтею 534 ЦК України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимогу кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

- у другу чергу сплачуються проценти та неустойка;

- у третю чергу сплачується основна сума боргу.

З огляду на вищевказані приписи діючого законодавства та визначення відповідачем реквізиту «призначення платежу», господарський суд дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснено зміну черговості виконання грошового зобов'язання.

Відповідач у доповненнях до відзиву на позовну заяву б/н від 22 квітня 2013 року (а.с. 121) зазначає, що спірна сума у розмірі 24 000,00 гривень виникла у результаті виконання договору поставки № 23/1-08 від 23 квітня 2008 року. Зазначив, що згідно бухгалтерської довідки, податкової декларації за 2011 рік з додатками, кредиторська заборгованість перед приватним підприємством «Аванті» у розмірі 24 000,00 гривень визнана безнадійною та такою, що підлягає списанню.

При цьому, надані до відзиву документи, господарський суд не приймає до уваги, оскільки такі докази не є належними і допустимими у розумінні статті 34 ГПК України, з огляду на належність їх оформлення, так і виникнення сумнів щодо відповідності (дійсності) даних, що вони місять.

Доречно зауважити, що навіть у випадку списання відповідачем спірної суми як безнадійної заборгованості (а.с. 136), вказана обставина у світлі приписів ЦК України, не звільняє його від виконання договірних зобов'язань з оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача про поставку ним за умовами Договору товару на загальну вартість 193 108,68 гривень, господарський суд виходить з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 24 000,00 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договорів перед позивачем залишилося невиконаним.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права» . Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати наданих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість послуг) у власність позивача.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Разом з цим, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві мірі належної поведінки особи, що бере участь в судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує заперечення відповідача, викладених у відзивах на позовну заяву, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від виконання договірних зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що судове рішення повинно відповідати загальним засадам справедливості, визначення якому дано у рішенні Конституційного Суду України № 15-РП/2004 від 02.11.2004, а позивач до цього часу не отримав винагороди за поставлений товар, та те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 24 000,00 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглядаючи позовні вимоги в частині відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 800,00 гривень, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Пунктом 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом статей 44, 48 ГПК України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Витрати позивача, пов'язані з оплатою ним послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України, відповідно до якої, судові витрати правої сторони відшкодовуються за рахунок винної.

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Пунктом 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Господарським судом встановлено, що 26 лютого 2013 року між фізичною особою-підприємцем Самойленко Оксаною Сергіївною (виконавець) та приватним підприємством «Аванті» (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг (а.с. 46).

Пунктами 1.1, 2.1, 3.2 договору про надання юридичних послуг від 26 лютого 2013 року передбачено, що замовник доручає виконавцю, а виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги з питань та на умовах, передбачених цим договором. Виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги, що стосуються забезпечення підприємницької діяльності замовника, в тому числі: консультування замовника з питань діючого законодавства цивільного, господарського, податкового та іншого законодавства; складання позовних заяв, різного роду документів, скарг, відзивів, претензій, інших процесуальних документів; представництво інтересів замовника в органах судової влади, в інших державних та недержавних органах та установах при розгляді правових питань; інші послуги юридичного характеру. Замовник зобов'язаний оплатити працю виконавця та відшкодувати виконавцю всі витрати, пов'язані з виконанням цього Договору.

За надані юридичні послуги за цим Договором замовник сплачує виконавцю грошову винагороду (гонорар) в розмірі, попередньо обумовленому сторонами та згідно виставленого виконавцем рахунка. Оплату праці виконавця замовник здійснює протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання від виконавця рахунку (пункти 4.1, 4.2 договору про надання юридичних послуг).

Слід відзначити, що Верховний Суд України в постанові від 01.10.2002 у справі № 30/63 чітко зазначив, що в контексті статті 44 ГПК України судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема статтею 33 ГПК України.

На підтвердження понесених витрат позивачем до позовної заяви надано: докази сплати адвокату Самойленко Оксані Сергіївні грошових коштів за надання адвокатських послуг (складання приватному підприємству «Аванті» позовної заяви до відкритого акціонерного товариства «Облдоррембуд»), як це передбачено статтею 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол № 6); свідоцтво про право на зайняття Самойленко О.С. адвокатською діяльністю № 1181; акт здачі-прийому виконання юридичних послуг від 27 лютого 2013 року.

З розрахункової квитанції серії АИАА № 419707 від 27 лютого 2013 року вбачається, що адвокат Самойленко О.С. одержала від позивача грошові кошти у розмірі 800,00 гривень (а.с. 45).

Також внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання позивач був вимушений звернутись за правовою допомогою до адвоката. Таким чином, укладення з адвокатом договору про надання юридичних послуг зумовлене неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним Договором.

Зі змісту договору про надання юридичних послуг від 26 лютого 2013 року випливає, що надання юридичної (правової) допомоги та її об'єм безпосередньо пов'язані з даною справою. Витрати позивача документально підтверджуються копією розрахункової квитанції серії АИАА № 419707 від 27 лютого 2013 року, копією акту здачі-приймання виконаних юридичних послуг від 27 лютого 2013 року. Статус адвоката підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1181.

При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя статті 30 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає, що витрати на оплату послуг адвокату у розмірі 800,00 гривень, відповідають усталеній практиці розміру таких витрат, враховуючи категорію спору.

Таким чином, позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, тому господарський суд дійшов висновку, що сума 800,00 гривень на переконання суду, відповідає принципам співрозмірності і розумної необхідності витрат на оплату послуг адвоката для даної справи.

За таких обставин, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 800,00 гривень підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 629, 655, 688, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 175, 179, 193, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Здійснити заміну найменування відкритого акціонерного товариства «Облдоррембуд» на публічне акціонерного товариства «Облдоррембуд».

Позов задовольнити повністю .

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Облдоррембуд» (83001, місто Донецьк, вулиця Університетська, будинок № 13; код ЄДРПОУ - 05505963, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного підприємства «Аванті» (39617, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Красіна, будинок № 89-А, кімната № 212; код ЄДРПОУ - 30259015, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму боргу у розмірі 24 000,00 гривень , витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 800,00 гривень , судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, а всього 26 520 (двадцять шість тисяч п'ятсот двадцять) гривень 50 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 15.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова