Ухвала

від 14.05.2013 по справі 825/153/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/153/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Тихоненко О.М. Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

14 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Раченку Д.Г.

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «Човак і С» до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Човак і С» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Чернігівська МДПІ ДПС) і просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Чернігівської МДПІ ДПС від 05.12.2012 року № 0000512340 та № 0000522340.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову від 21.02.2013 року та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 09.11.2012 року № 88, вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 09.11.2012 року № 377 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ та податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 22.11.2012 року № 164/22/14230135 (а.с.12-42, 197, 198).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.ст.185, 188, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 988,00 грн., в тому числі за жовтень 2010 року у розмірі 988,00 грн., а також п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.137.1 ст.137,п.138.1, ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 236,00 грн. за 2010 рік.

На підставі акта перевірки Чернігівською МДПІ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:

- 05.12.2012 № 0000512340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 1 235,00 грн. (за основним платежем 988,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 247,00 грн.) (а.с.43).

- від 05.12.2012 № 0000522340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 545,00 грн. (за основним платежем 1 236,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 309,00 грн. (а.с.44).

Не погоджуючись з такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Човак і С» 15.03.1993 року зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради.

Основними видами діяльності товариства за КВЕД є: 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.81 роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АВ № 089424 (а.с.137).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2010 року між ТОВ «Компанія Прогрес-2010» (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір № 10/285, відповідно до якого Продавець, який є платником ПДВ та податку на прибуток за ставкою 25%, передає товар (жито) в повну власність Покупцю, що є платником ПДВ та перебуває на загальній системі оподаткування, зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с.82).

На виконання даного договору було оформлено наступні документи: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, а оплата підтверджується платіжним дорученням (а.с.83-103).

Придбаний товар у ТОВ «Компанія Прогрес-2010» позивачем було реалізовано ТОВ «Укрметал-Чернігів», що підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с.104-107).

ТОВ «Компанія Прогрес-2010» (Постачальник) надано позивачу (Одержувач) автопослуги м. Чернігів -м. Київ - м. Чернігів та експедиторські послуги, що підтверджується рахунками-фактури, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, а оплата підтверджується квитанцією (а.с.108-117).

У господарських відносинах з іншим контрагентом позивача - ТОВ «Топір», позивачем було придбано крупу вівсяну, що підтверджується рахунками-фактури, видатковими та податковими накладними, а оплата підтверджується квитанціями (а.с.118-121).

В подальшому придбаний товар (крупа вівсяна) у ТОВ «Топір» позивачем було реалізовано ТОВ «Маріца», що підтверджується договором поставки, рахунком-фактури, видатковою та податковою накладними, довіреністю на отримання товару, а оплата підтверджується квитанцією (а.с.122-126).

Також, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Міара Компані» щодо придбання борошна житнього, що підтверджується рахунком-фактури, видатковою та податковою накладними, товарно-транспортними накладними, а оплата підтверджується квитанціями (а.с.127-130, 178-179).

Придбаний товар (борошно житнє) у ТОВ «Міара Компані» позивачем було реалізовано ПП «Альфа-С Сервіс», що підтверджується видатковою та податковою накладними, актами звірки взаємних розрахунків (а.с.131-132, 180-182).

Позивачем за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року задекларовано: валові доходи у сумі 3 496 371,00 грн., валові витрати та витрати, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 3 389 781,00 грн. та податок на прибуток в сумі 106 590,00 грн. Також, за період з 01.09.2010 року по 30.06.2012 року позивачем задекларовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Прогрес-2010» в сумі 36 027,00 грн., з ТОВ «Топір» в сумі 8 233,33 грн. та з ТОВ «Міра Компані» в сумі 8 137,50 грн.

Чернігівська МДПІ ДПС на підставу порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» зіслалась на акт Бориспільської ОДПІ від 22.03.2011 року № 227/23-1/37135622 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Прогрес-2010» з питань достовірності визначення показників декларації з ПДВ за період вересень-грудень 2010 року, акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.09.2012 року № 3685/22-9/37192413 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міара Компані», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2011 року, січень 2012 року та акт Бориспільської ОДПІ від 18.05.2011 року № 402/23-2/37391151 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Топір» з питань достовірності визначення показників декларацій з ПДВ за січень-квітень 2011 року, якими встановлено ознаки нікчемності правочинів (а.с.199-231).

Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст..203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.

Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Проте, наявність наміру позивача чи його контрагентів на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Разом з тим, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обє'ктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачем у даній справі договору з його контрагентами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпункти 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачають обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну з відповідними реквізитами, яка складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця та є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Крім того, пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 р. № 165, передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пункту 138.2 статті 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 зазначеного Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент здійснення господарських операцій позивача із зазначеними вище контрагентами, останніх не було визнано банкрутом, знаходились в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та були зареєстровані платниками податку на додану вартість та здавали податкову звітність до податкового органу, установчі документи наведених вище контрагентів не були визнані недійсними, та не було анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість.

З огляду на встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було правомірно віднесено до складу валових витрат за перевіряємий період витрати по вказаних контрагентах, та правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, що були виписані зазначеними контрагентами, а податкові повідомлення-рішення Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 05.12.2012 року №0000512340 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 988,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 247,00 грн., а також від 05.12.2012 року № 0000522340 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 1236,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 309,00 грн., - є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 15.05.2013 року.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б. Глущенко

С.Б.Шелест

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.