Ухвала

від 20.05.2013 по справі 801/116/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/116/13-а

20.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина Гір"- Романова Світлана Вячеславівна, довіреність № 8 від 11.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В.) від 05.02.2013 у справі № 801/116/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина Гір" (вул. Червоних партизан, 14, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98637)

до Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Долина Гір" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 13.12.2012: №0006072301 та №0006082301, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Долина Гір" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2012: №0006072301 щодо нарахування позивачу податку на прибуток в сумі 4939,00 грн.; №0006082301 щодо нарахування податку на додану вартість в сумі 4294,00 грн. та штрафу у розмірі 1074,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків відповідача щодо факту здійснення господарської операції та укладення договору з контрагентом ПП «Базис-Торг» без мети настання реальних наслідків, оскільки жодним законом України не передбачено право податкового органу самостійно за актом перевірки та у позасудовому порядку встановлювати відсутність фактичного виконання господарської операції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача приймати спірні повідомлення-рішення.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 13.12.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0006072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4939,00 грн.; №0006082301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість у сумі 5368,00 грн., з яких 4294,00 грн. основний платіж, 1074,00 грн. штрафні санкції.

Передумовою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став акт №2579/22-03/3702798/36 від 30.11.2012 позапланової документальної виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Базис-Торг» за період з 01.07.2011 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пунктів 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 4939,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 4294,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновків відповідача став акт №10/22/36165986 від 06.04.2012 зустрічної перевірки контрагента позивача ПП «Базис-Торг», яку проведено на підставі листа Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 24.04.2012 за № 2166/7/22-4 в рамках постанови слідчого групи слідчих - старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 02.04.2012, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146. Зазначеною перевіркою встановлено порушення з боку контрагента позивача ПП «Базис-Торг» частини першої статті 203, статей 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених по ланцюгу до реальних вигодонабувачів за період з 01.01.2009 по 31.03.2012. Також, не підтверджено реальність проведених господарських операцій ПП «Базис-Торг» з контрагентами покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманої від ПП «Базис-Торг» податкової накладної, у зв'язку з тим, що правочини, які укладалися контрагентом позивача мають признаки "фіктивності", через наступне.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивачем та ПП «Базис Торг» здійснено господарську операцію з поставки товару (труба металева 110/93 SN8; муфта 110; труба 110 SDR17), що підтверджується видатковою накладною № 584 від 01.07.2011. Поставку здійснено ПП «Магистраль Сервис Плюс» згідно із договором №ДГ-03 від 01.02.2011 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладеним з ТОВ «Долина Гір».

Заявником апеляційної скарги не враховано, що загальна вартість отриманого товару становить 25766,32 грн. (з яких податок на додану вартість становить 4294,39 грн.), що підтверджується рахунком-фактурою. Оплату за отриманий товар позивачем проведено у повному обсязі 01.07.2011, про що свідчить платіжне доручення № 344 від 01.07.2011.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт. що за наслідками проведеної господарської операції ПП «Базис торг» було складено податкову накладну № 1 від 01.07.2012 на суму 25766,32 грн., в тому числі податок на додану вартість - 4294,39 грн.

Матеріалами справи безспірно підтверджено, що отриманий товар було використано в господарській діяльності позивача, а саме: під час виконання робіт за договором підряду № 2 від 01.08.2010, укладеним з ТОВ «Лівадія Інвест», про що свідчить акт списання ТМЦ від 23.07.2012, акт приймання-передачі матеріалів (сировини) за договором № 2 від 01.08.2010 та відомість ресурсів до нього.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання господарської операції між позивачем та контрагентом, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиним документом, на підставі якої платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі порушеній відносно посадових осіб постачальників контрагента позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагента позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентом.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості товарів з вказаним контрагентом, заснована на факті порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб юридичних осіб, які є постачальниками контрагента позивача, а також на підставі інформації, отриманої ревізорами з актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданого контрагента з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених взаємин. В акті перевірки відсутність фактичного постачання ТМЦ контрагента позивача документально не доведено, акт перевірки не містить відповідних доказів відсутності постачання позивачу товарів.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент здійснення господарської операції було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарської операції, оскільки зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, господарська операція здійснена за вільним волевиявленням сторін, у формі, встановленій законом, та спрямована на реальне настання правових наслідків, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 13.12.2012: №0006072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4939,00 грн.; №0006082301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість у сумі 5368,00 грн., з яких 4294,00 грн. основний платіж, 1074,00 грн. штрафні санкції, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 у справі № 801/116/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 травня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко