Рішення

від 23.05.2013 по справі 2/359/526/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/359/526/13 Головуючий у І інстанції Величко В.П. Провадження № 22-ц/780/2612/13 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т.Ц. Категорія 44 23.05.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

21 травня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

за участі секретаря Лавренової А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2013 року у справі за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2013 року позивач Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду із позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації. Заявлені вимоги мотивував тим, що на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 26 вересня 2006 року ОСОБА_5 29 вересня 2006 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку пл. 3,0392 га. для ведення особистого селянського господарства. В той же день ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_3, якій видано державний акт та зареєстровано його 23 листопада 2006 року. В подальшому ОСОБА_3 земельну ділянку пл. 3,0392 га. розділила на дві пл. 1,5392 га. та пл. 1,500 га. та отримала на них державні акти. Земельну ділянку пл. 1,500 га. вона відчужила на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2011 року шляхом проставляння відмітки про перехід права власності. Вказує, що відчуження земельних ділянок суперечать п. 15 Перехідних положень ЗК України. З огляду на викладене просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06 серпня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнати недійсними державні акти на ім'я ОСОБА_3 на земельні ділянки пл. 3,0392 га., 1,5392 га., 1,5000 га. та скасувати їх державну реєстрацію.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2013 року позов Бориспільського міськрайонного суду Київської області задоволено повністю.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, не погоджуючись із рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2013 року, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позов Бориспільського міськрайонного суду Київської області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, суд першої інстанції виходив із того, що правочини щодо відчуження земельних ділянок порушують правовий режим обмежених в обігу об'єктів цивільного права, отже мають бути визнані недійсними в судовому порядку, а виготовлені на підставі зазначених договорів державні акти є незаконними та підлягають скасуванню.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи, зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та в результаті порушення та неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 1061 від 26 вересня 2006 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства на території Великоолександрівської сільської ради» ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку пл. 3,0392 га. для ведення особистого селянського господарства, із кадастровим номером 3220880900:08:005:0061, розташовану в Бориспільському районі, Великоолександрівська сільська рада, серії ЯД № 649668, зареєстрований 29 вересня 2006 року за № 010632600807.

29 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки ВЕС № 309753, яким земельну ділянку пл. 3,0392 га. з кадастровим номером 3220880900:08:005:0061 відчужено на користь ОСОБА_3 На підставі даного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку пл. 3,0392 га. з кадастровим номером 3220880900:08:005:0061 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в Бориспільському районі, Великоолександрівська сільська рада, серії ЯД № 696241, зареєстрований 23 листопада 2006 року за № 010032300907.

В подальшому відповідно до заяви № 418 від 22 квітня 2011 року ОСОБА_3 земельну ділянку пл. 3,0392 га. розділила на дві та отримала на них державні акти: державний акт на право власності на земельну ділянку пл. 1,5392 га. з кадастровим номером 3220880900:08:005:0128 для ведення особистого селянського господарства серії ЯЛ № 394471, зареєстрований 19 травня 2011 року за № 322088091001037, державний акт на право власності на земельну ділянку пл. 1,5000 га. з кадастровим номером 3220880900:08:005:0127 для ведення особистого селянського господарства серії ЯЛ № 394472, зареєстрований 19 травня 2011 року за № 322088091001036.

06 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки ВРК № 776494, за яким ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку пл. 1,5000 га. з кадастровим номером 3220880900:08:005:0127 для ведення особистого селянського господарства у Бориспільському районі, Великоолександрівська сільська рада.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст. 15 Перехідних положень ЗК України в редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу від 29 вересня 2006 року, громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановлені абзацом першим цього пункту, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, законом встановлена заборона на відчуження земельних ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв).

Разом із тим, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на використовуються для товарного сільськогосподарського виробництва, а також селянського (фермерського господарства).

Суд першої інстанції не звернув увагу, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та земельні ділянки, які виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства в переліку п. 15 Перехідних положень ЗК України не значаться, а тому на земельну ділянку, належну ОСОБА_5, не розповсюджувався мораторій щодо її продажу або іншого способу відчуження.

З огляду на викладене не ґрунтуються на вимогах закону та є помилковими висновки суду першої інстанції про недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 вересня 2006 року, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, оскільки мораторій на відчуження земельної ділянки, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства поширився лише із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів» від 19 грудня 2006 року.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо недійсності договору купівлі-продажу від 06 червня 2011 року, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до вимог ст. 15 Перехідних положень ЗК України в редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу від 06 червня 2011 року, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Виходячи із аналізу даної норми, станом на 06 червня 2011 року мораторій розповсюджувався на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельні частки (паї), земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).

Вказана заборона, виходячи із норми ЗК України, поширюється тільки на осіб, які отримали такі земельні ділянки внаслідок виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), тобто право власності яких виникло внаслідок реалізації ними права на земельну частку (пай). Отже, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), набуті громадянами за цивільно-правовими угодами станом на 06 червня 2011 року могли відчужуватись на загальних підставах.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Оскільки продавець за даним правочином ОСОБА_3 придбала земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства на підставі цивільно-правової угоди, не мала у власності земельну частку (пай), що була відчужена по оспорюваному договору, вона мала право розпоряджатися нею без будь-яких обмежень.

Висновки суду першої інстанції щодо недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 червня 2011 року спростовуються довідкою Управління держкомзему у Бориспільському районі Київської області № 1681-б від 20 травня 2011 року, згідно якої на земельну ділянку пл. 1,5000 га., право власності на яку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 394472, не розповсюджується мораторій на заборону відчуження земельних ділянок та вказана земельна частка не є земельною часткою (паєм).

Інших підстав недійсності договорів купівлі-продажу, окрім невідповідності їх вимогам п. 15 Перехідних положень ЗК України, позивачем не заявлялося.

Таким чином, оскільки договори купівлі-продажу від 29 вересня 2006 року та від 06 червня 2011 року не суперечать п. 15 Перехідних положень ЗК України, земельні ділянки, які відчужувались за даними договорами, не підпадали під дію мораторію на відчуження земельних ділянок, висновки суду першої інстанції про недійсність даних договорів є помилковими, а рішення суду підлягає скасуванню в цій частині.

Не підлягали задоволенню також позовні вимоги про визнання недійсними та скасування державної реєстрації державних актів на ім'я ОСОБА_3 як похідні від визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оскільки підстави набуття відповідачами права власності на земельну ділянку є правомірними, а тому рішення суду в частині задоволення цих вимог теж не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити Бориспільському міжрайонному прокурору Київської області в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Мережко М.В.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагєєв В.О.