Ухвала

від 23.05.2013 по справі 818/978/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 р.Справа № 818/978/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2013р. по справі № 818/978/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Елекс"

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Елекс" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби (далі по справі - відповідач), в якому просило суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Шосткінської об'єднаної державної податкової інспекції від 07.02.2013р. №0000052201 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4450 грн. основного платежу та 2225 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року зазначений позов задоволено .

Скасовано податкове повідомлення-рішення Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000052201 від 07.02.2013р.

Стягнуто з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 114,70 грн. шляхом їх безспірного списання із рахунку Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Елекс".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Шосткинською ОДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Альфа-Елекс" з питань достовірності визначення правомірності податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з підприємством ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" за липень 2012р., про що складено акт №160/22-005/14024062 від 30.01.2013р. (а.с.22-36)

Згідно акту перевірки від 30.01.2013р. податковим органом встановлено порушення ТОВ "Альфа-Елекс" п.п. 14.1.27 ст.14, ст. 185, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1,п.198.2 п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт", в зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4450 грн. основного платежу та 2225 грн. штрафної (фінансової) санкції та в зв'язку із чим Шосткинською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013р. №0000052201 (а.с.37).

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, стало отримання Шосткинською ОДПІ результатів зустрічної перевірки його контрагента - ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт".

Так, від ДПІ у Печерському районі м. Києва було отримано акт №4848/22-2/36048906 від 12.11.2012р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" в зв'язку із відсутністю підприємства за юридичною адресою (а.с.101-112).

Згідно цього акту перевіряючим зроблено висновок про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст..185,188,200 ПК України, а дані зазначені в деклараціях з податку на додану вартість, в т.ч. і за перевіряємий ТОВ "Альфа-Елекс" період, не підтверджують реальність здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" з його контрагентами.

В зв'язку з цим, враховуючи висновки актів вищезазначеної перевірки, Шосткинська ОДПІ вважала необхідним збільшити суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість позивача спірним податковим повідомленням-рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що 01.06.2012р. між ТОВ "Альфа-Елекс" та ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" було укладено договір купівлі-продажу товарів №10612 (а.с.38-39). Пунктом 1 Договору передбачено, що ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" зобов'язувався передати у власність ТОВ "Альфа-Елекс" товар, у асортименті, кількості і за ціною, що зазначається у відповідних рахунках-фактурах.

Згідно рахунку-фактури від 02.07.2012р. (а.с.44) ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" було відвантажено товар та виписано видаткову накладну (а.с.50), перераховані грошові кошти за отриманий товар (а.с.45-48), виписано податкову накладну від 02.07.2012р. (а.с.49).

ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" було передано товар уповноваженому представнику ТОВ "Альфа-Елекс" Карнаш І.М. та отриманий товар було доставлено позивачу перевізником ПП ОСОБА_2, що підтверджується договором перевезення вантажу автомобільним транспортом від 01.12.2011р., укладеному між ТОВ "Альфа-Елекс" та ПП ОСОБА_2.(а.с.41-42), товарно-транспортною накладною від 02.07.2012р. (а.с.51), актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.072012р. (а.с.52), виписками банківської установи про проведені розрахунки (а.с.53-54).

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний товар було в подальшому оприбутковано та реалізовано іншим контрагентам ТОВ "Альфа-Елекс", що підтверджується бухгалтерськими виписками по рахунку 702, видатковими та податковими накладними, виписаними довіреностями контрагентів позивача щодо отримання товару, банківськими виписками про оплату реалізованого товару (а.с.55-93).

Згідно акту ДПІ у Печерському районі м. Києва №4848/22-2/36048906 від 12.11.2012р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" були задекларовані суми податкових зобов'язань, подавалися відповідні податкові декларації з податку на додану вартість, при цьому вони самостійно були відкориговані у відповідній електронній базі самим податковим органом після проведення перевірки, в зв'язку із чим виникли розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагента.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України , бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Колегія суддів зазначає, що згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу)

У відповідності до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Як вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" у перевіряємий період підтверджується документально, колегією суддів встановлено відповідність даних податкових накладних фактичним обставинам. За результатами дослідження матеріалів справи, судом не встановлено наміру отримати за вищевказаним договором поставки інший результат, ніж придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за вищезазначеним договором, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не надав. Таких доказів відповідачем не надано, а судом, відповідно до вимог ст. 11 КАС України, не виявлено.

З матеріалів справи, в т.ч. акту перевірки, вбачається, що позивач виконав вимоги ПК України, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який, в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України - видав покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковий орган не надав суду безпосередніх доказів і того що вказані операції по придбанню ТМЦ мали фіктивний чи безтоварний характер, всі первинні документи були досліджені при проведенні перевірки, зауважень податкового органу були відсутні, податковим органом не надані суду також докази того, що безпосередній контрагент позивача, був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платників податку на додану вартість було анульоване у встановленому чинним законодавством порядку.

Оскільки податок на додану вартість є непрямим податком, то обов'язком покупця є сплата податку на додану вартість у ціні товару продавцю товару, а обов'язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару та перерахування його до бюджету несе продавець такого товару. Обов'язок покупця товару в сплаті непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару, обов'язку покупця при включенні сум податку, сплаченого в ціні товару або послуги, до податкового кредиту пересвідчитися у фактичному надходженні таких сум до бюджету та не наділено її відповідними повноваженнями для таких дій. Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, з деякими позивач навіть не перебував у правовідносинах.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

З матеріалів справи вбачається, що спір виник з тих підстав, що по постачальнику позивача і далі по ланцюгу до товаровиробника не завершені перевірки, що робить неможливим підтвердження сплати податкового зобов'язання по операціям з поставки позивачу товарів по ланцюгу до виробника, встановлення порушення ведення податкового обліку у контрагента позивача.

Згідно вимог ст.ст.15, 16 ПК України платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Статтею 61 цього Кодексу встановлено, що контроль за правильністю нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів до бюджету здійснюється контролюючим (податковим) органом.

Отже, обов'язки з контролю за дотримання достовірності та своєчасністю визначення сум податку, за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість контрагентами позивача, відповідно до Закону, покладаються на податкові ограни, а не на позивача.

Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Отже, колегією суддів встановлено, що позивач виконав всі вимоги Податкового кодексу України щодо документального оформлення податкового обліку, під час перевірок надав всі передбачені діючим законодавством Україні документи.

Стосовно висновків податкового органу про те, що договір, укладений між ТОВ "Альфа-Елекс" та ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" не спричиняють реального настання правових наслідків, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що угода, укладена між ТОВ "Альфа-Елекс" та ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" визнані судом недійсними, а відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом. Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зазначає, що досудове слідство по кримінальній справі №07-6068, на яку посилається представник відповідача, триває у СВ ДПІ у Вишгородському районі та стосується обвинувачення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, причетні також громадяни ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.2,3 ст.358 КК України, але в даному випадку, керівником підприємства ТОВ "Компанія "Гріфон Консалт" зазначена зовсім інша особа - ОСОБА_10 і доказів того, що відносно неї порушено кримінальну справу представник відповідача суду не надав.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

При розгляді даної справи відповідачем не надано суду доказів наявності завідомо умисної мети чи факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, а відтак вважати укладений договір нікчемним згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК у суду достатніх підстав немає.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Проте, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.03.2013р. по справі № 818/978/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В. Судді (підпис) (підпис) П’янова Я.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.