Постанова

від 23.05.2013 по справі 810/2199/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 року 810/2199/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фаетон-Буд" доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаетон-Буд" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2013 №0001422301 та №0001432301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ТОВ "Фаетон-Буд" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

У письмових запереченнях, наданих до суду, відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними, оскільки договори укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, дії податкового органу щодо визнання правочинів нікчемними між позивачем та його контрагентами повністю відповідають чинному законодавству, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог податкового законодавства.

Представники сторін 22.05.2013 до початку розгляду справи по суті подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що в період з 19.03.2013 по 25.03.2013 посадовою особою ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ "Фаетон-Буд" з питань достовірності показників задекларованих в деклараціях з податку на додану вартість за травень 2012 року по листопад 2012 року, за результатами якої складено Акт № 190/22-2/38098194 від 28.03.2013.

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Фаетон-Буд" при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 Цивільного кодексу України;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VІ, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларації) за травень 2012 року на суму 65876 грн., за червень 2012 року на суму 1206 грн., за липень 2012 року на суму 11403 грн., за серпень 2012 року на суму 6303 грн., за вересень 2012 року на суму 16000 грн., за жовтень 2012 року на суму 110717 грн., за листопад 2012 року на суму 3725 грн., за січень 2013 року на суму 9384 грн.;

- п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, в результаті чого позивачем занижено суми податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за ІІ квартал 2012 року на суму 70436 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 35395 грн., за ІV квартал 2012 року на суму 120164 грн.

На підставі висновків Акта перевірки № 190/22-2/38098194 від 28.03.2013 ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0001432301 від 12.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 280768 грн., з яких: 224614 грн. - за основним платежем; 56154 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001422301 від 12.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 282494 грн., з яких: 225995 грн. - за основним платежем; 56499 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ "Фаетон-Буд" та ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", а також податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" товарно-матеріальних цінностей.

Так, на думку посадової особи відповідача, контрагенти позивача як постачальники мають ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

В акті перевірки від 28.03.2013 №190/22-2/38098194 податковим органом зазначено, що під час опрацювання декларацій з ПДВ, поданих посадовими особами ТОВ "Фаетон-Буд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, за травень 2012 року - листопад 2012 року та декларацій з податку на прибуток приватних підприємств за І півріччя 2012 року (II квартал 2012 року), за 9 місяців 2012 року (III квартал 2012 року) за 2012 рік (IV квартал 2012 року) та за І квартал 2013 року використовувалась інформація комп'ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби; програмний комплекс АІС "Податки" обласного рівня (АІС ОР), розроблений ДПА в Черкаській області: про отримання інформації про платників ПДВ; АРМ "Аудит": про результати документальних перевірок попередніх періодів; АРМ "Бест-Звіт": податкові звіти про обсяги оподатковуваних операцій; АІС "Облік податків і платежів": інформація про стан розрахунків по підприємству; Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

В акті перевірки від 28.03.2013 №190/22-2/38098194 зазначено, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від контрагентів-постачальників до ТОВ "Фаетон-Буд" підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ "Фаетон-Буд" контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Аналізом податкової звітності з'ясовано, що операції здійснені ТОВ "Фаетон-Буд" не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, оскільки не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність необхідних трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети). Згідно із ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Так, в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ "Мир Керама" за травень 2012 року, із ТОВ "Сельта 17" за червень 2012 року, із ПрАТ "Піастрелла" за липень 2012 року, із ТОВ "Сельта 17" за серпень 2012 року, із ТОВ "Профіль" за вересень 2012 року, із ТОВ "Східконтракт" за жовтень 2012 року та січень 2013 року, із ТОВ "Поліфасад" за листопад 2012 року, на адресу ТОВ "Фаетон-Буд", що свідчить про те, що правочини здійснено без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

У зв'язку з зазначеним, відповідач вважає, що внаслідок здійснення операцій з ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", позивач завищив витрати з придбанням товарно-матеріальних цінностей, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, а також виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", а також належним чином засвідчені копії договорів, платіжні доручення, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив валові витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, прийняті податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", а також сум податку на додану вартість, сплачених цим контрагентам у складі ціни придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що факти поставки товарів (надання послуг) та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів щодо постачання товарів (надання послуг), укладених між позивачем та ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладеного між позивачем та вказаними товариствами недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - актами прийому-здачі робіт (послуг), податковими та видатковими накладними, договорами.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що позивач був обізнаний про те, що ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" були створені з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в акті перевірки від 28.03.2013 № 190/22-2/38098194 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", про відсутність використання позивачем отриманих послуг та товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ "Фаетон-Буд" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Згідно з положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 (з наступними змінами і доповненнями), податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексу України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом. Вказані в акті перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011.

Під час складення акту перевірки від 28.03.2013 № 190/22-2/38098194 ці вимоги податковим органом не виконані.

Первинні документи, надані позивачем до перевірки, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" в оплату за поставлений товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0001422301 від 12.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 282494 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкові накладні, які наявні в матеріалах справи, містять усі дані стосовно змісту операції з виконання робіт (надання послуг), вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад" не були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", які засвідчують отримання товарно-матеріальних цінностей, у позивача виникло право на податковий кредит.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі товарно-матеріальних цінностей є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагентів - ТОВ "Мир Керама", ТОВ "Сельта 17", ПрАТ "Піастрелла", ТОВ "Профіль", ТОВ "Східноконтракт", ТОВ "Поліфасад", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаетон-Буд" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 12.04.2013 №0001422301 та №0001432301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаетон-Буд" (код за ЄДРПОУ 38098194) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.