Рішення

від 22.01.2013 по справі 21/159-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" січня 2013 р. Справа № 21/159-12

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Ремсервіс», м. Київ

до Приватного підприємства «АВП-груп», Київська обл., с. Матюші

про стягнення 277 933,61 гривень та розірвання договору

за участю представників:

від позивача: Гриценок Н.М. (довіреність б/н від 03.12.2012р.)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.12.2012р. Приватне підприємство «Ремсервіс» (далі-ПП «Ремсервіс»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «АВП-груп» (далі-ПП «АВП-груп»/відповідач) про стягнення 277 933,61 грн., з яких: 171 360,00 заборгованості за договором поставки №29/09-11 від 29.08.2011р., 89 596,80 грн. пені, 814,66 грн. 3% річних, 16 162,15 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та розірвання договору поставки №29/09-11 від 29.08.2011р.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2012р. порушено провадження у справі №21/159-12 та призначено справу до розгляду на 08.01.2013р.

Разом з позовними вимогами позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно вартістю в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оскільки позивачем не надано суду доказів, що підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого останнім заходу до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено з огляду на її необґрунтованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.01.2013р. розгляд даної справи було відкладено на 22.01.2013р.

В судові засідання 08.01.2013р. та 22.01.2013р. представник відповідача не з'явився, витребувані документи не надав, про причини їх ненадання суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.08.2011р. між ПП «Ремсервіс» (далі-покупець) та ПП «АВП-груп» (далі-постачальник) укладено договір поставки №29/09-11 (далі-Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у власність покупця будівельні вагончики загальною кількістю 8 одиниць, а покупець у свою чергу зобов'язався оплатити та прийняти товар відповідно до умов цього договору.

Пунктами 3.1, 3.2, 4.4 та 8.1 Договору передбачено, що вартість товару становить 244 800,00 грн.

Покупець оплачує авансу у розмірі 171 360,00 грн. протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання Договору.

Постачальник зобов'язаний поставити товар у місце поставки в строк до 16.09.2011р.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 16.10.2011р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Так, судом встановлено, що позивач свої обов'язки за Договором в частині своєчасної сплати авансового платежу виконав належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення останнього №920 від 29.09.2011р. на суму 171 360,00 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем (позивачем) умов Договору.

Водночас, оскільки відповідач свої обов'язки за Договором в частині поставки товару до 16.09.2011р. не виконав, 29.10.2012р. позивач надіслав відповідачу лист-вимогу №286 від 09.10.2012р., відповідно до якого позивач інформував останнього про істотне порушенням умов Договору та, у відповідності до п. 6.7 Договору, вимагав повернути сплачений авансовий платіж у сумі 171 360,00 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту отримання даної вимоги.

Зазначену вимогу відповідач отримав 06.11.2012р., що підтверджується підписом представника останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №04050 1568997 8, копія якого міститься в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що відповідач на зазначену вимогу не відповів, суму сплаченого за Договором авансового платежу не повернув, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 171 360,00 грн. попередньої оплати з підстав ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 173, 175, 265 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статей 712, 662, 663, 693, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.7 Договору передбачено, що у випадку порушення продавцем терміну, передбаченого п. 4.4 даного договору, покупець має право вимагати повернення попередньої плати за товар. Продавець зобов'язаний повернути попередню плату протягом 3-х банківських днів з отримання письмового листа-вимоги покупця.

З огляду наведеного, неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо поставки товару, а також пред'явлення позивачем письмової вимоги про повернення сплаченого авансового платежу в порядку п. 6.7 Договору, у відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, породжує у відповідача обов'язок по поверненню сплаченого позивачем авансу за Договору у повному обсязі.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи той факт, що відповідач у встановлені Договором строки поставку товару не здійснив, а суму сплаченої попередньої плати не повернув, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача сплачених за Договором 171 360,00 грн. попередньої оплати з підстав ч. 2 ст.693 ЦК України підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.01.2012р. у справі №16/35/2011/5003.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки оплаченого за Договором товару (до 16.09.2011р.), позивач просить суд стягнути з відповідача 89 596,80 грн. пені, нарахованої в порядку 6.7 Договору з 17.09.2011р. по 16.09.2011р. на 244 800,00 грн. (вартості непоставленого товару).

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктами 6.7, 3.1 Договору передбачено, що у випадку порушення продавцем терміну, передбаченого п. 4.4 даного договору, покупець має право вимагати повернення попередньої плати за товар, щодо якого порушено термін, та стягнути з продавця пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,1% від суми вартості товару.

Вартість товару становить 244 800,00 грн.

Виходячи з системного аналізу зазначеного пункту Договору, суд дійшов висновку, що сторони передбачили більш тривалий строк для нарахування пені за порушення виконання зобов'язань за ним ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.04.2011р. у справі №3-33гс11.

Водночас, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін в договорі, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом за вказаний позивачем період, з урахуванням положень Договору та вимог вищезазначених норм Закону, зокрема, в частині обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, становить 37 402,12 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 89 596,80 грн. пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 37 402,12 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором в частині своєчасного повернення сплаченої попередньої плати, позивач просить суд стягнути з відповідача 814,66 грн. 3% річних, нарахованих з 17.10.2012р. по 13.12.2012р. на 171 360,00 грн. заборгованості.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, у відповідності до п. 6.7 Договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму попередньої оплати протягом 3-х банківських днів з моменту отримання вимоги.

З огляду наведеного, а також враховуючи, що вимогу про повернення сплаченого позивачем авансу відповідач отримав 06.11.2012р., що підтверджується підписом представника останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №04050 1568997 8, суд дійшов висновку, що право на нарахування 3% річних за несвоєчасне повернення відповідачем авансу у позивача виникло лише з 10.11.2012р., а не з 17.10.2012р. як помилково вважає останній.

Враховуючи вищезазначені вимоги норм Закону, встановлені умовами Договору строки повернення попередньої оплати, а також заявлений період розрахунку, суд здійснював обрахунок 3% річних за період з 10.11.2012р. по 13.12.2012р. на 171 360,00 грн. заборгованості.

Оскільки арифметично вірний розмір 3% річних, обрахованих судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень Договору, становить 478,87 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 814,66 грн. 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 478,87 грн.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 162,15 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами з підстав ст. 536, 693 ЦК України, нарахованих на 171 360,00 грн. заборгованості за аналогією в порядку ст. 1048 ЦК України виходячи з розміру облікової ставки НБУ слід зазначити наступне.

Приписами статей 693, 536 ЦК України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Звертаючись до суду із зазначеною позовної вимогою, позивач посилався на те, що до спірних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України з огляду на відмінність правової природи договорів поставки і позики, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування продавцем (відповідачем) чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 16 162,15 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.12.2010р. у справі №9/67-38.

Крім того, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов Договору, що полягає у не виконанні відповідачем своїх обов'язків в частині поставки товару до 16.09.2011р., позивач просить суд розірвати Договір з підстав ст. 651 ЦК України.

Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з наведених законодавчих положень, а також враховуючи невиконання відповідачем своїх обов'язків в частині здійснення поставки товару, що є істотним порушенням умов Договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання Договору з підстав ст. 651 ЦК України підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.03.2012р. у справі №2/5007/70/11.

Витрати по сплаті судових витрат, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 22, 49, 59, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 611, 612, 651, 662, 663, 678, 693, 712, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 265, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «АВП-груп» (09151, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Матюші, вул. Фрунзе, 27, ідентифікаційний код 35088864) на користь Приватного підприємства «Ремсервіс» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 14-Б, ідентифікаційний код 24250055) 171 360 (сто сімдесят одну тисячу триста шістдесят) грн. 00 коп. попередньої оплати, 37 402 (тридцять сім тисяч чотириста дві) грн. 12 коп. пені, 478 (чотириста сімдесят вісім) грн. 87 коп. 3% річних та 5 257 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят сім) грн. 82 коп. судового збору.

3. Розірвати договір поставки №29/09-1, укладений 29.08.2011р. між Приватним підприємством «АВП-груп» (ідентифікаційний код 35088864) та Приватним підприємством «Ремсервіс» (ідентифікаційний код 24250055).

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 24.01.2013р.

Суддя В.А. Ярема