Постанова

від 22.05.2013 по справі 7/77 пд/5006

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ткаченко Т.С.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року справа №7/77 пд/5006

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Компанієць І.Д., Шальєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по адміністративній справі № 7/77 пд/5006 за позовом Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Севан» про визнання недійсним господарських зобов'язань та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Шахтарська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області ДПС звернулася до суду із позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Севан» про визнання недійсними господарських зобов'язань, які не відповідають вимогам законів і вчинені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, які виникли між СПД ОСОБА_2 та ТОВ «Севан» на підставі податкових і товарних накладних про продаж 2034,6 тон вугілля на суму 600394,39 грн та стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави вартість отриманого майна в сумі 600394,39 грн, а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севан» в дохід держави отриманих грошових коштів у сумі 600394,39 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2013р. у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем подана апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції, в який позивач просить постанову суду першої інстанції про відмову у задоволені позову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Обставини справи свідчать про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. У діях відповідачів відсутня головна ознака господарського зобов'язання - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Матеріалами справи підтверджена наявність протиправного умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності відповідачів. Обставинами справи доведено наявність умислу СПД ОСОБА_2 на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, що дає суду право розглянути справу у їх відсутність в порядку письмового провадження відповідно до ст.197 ч.1 п.2 КАС України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у серпні 2004 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севан» були укладені усні угоди купівлі-продажу 2034,6 тонн вугілля на загальну суму 600394,39 грн.

У підтвердження факту укладення усних угод та придбання ОСОБА_2 у ТОВ «Севан» 2034,6 тонн вугілля на загальну суму 600394,39 грн податковому органу надано податкові накладні: від 02.08.2004 року № 4 на суму 214882,89 грн, від 03.08.2004 року №65 на суму 89516,75 грн, від 12.08.2004 року №66 на суму 49353,73 грн, від 14.08.2004 року №67 на суму 68678,71 грн, від 20.08.2004 року №68 на суму 34683,23 грн, від 21.08.2004 року №69 на суму 42339,14 грн, від 26.08.2004 року №70 на суму 49641,74 грн, від 30.08.2004 року №72 на суму 51298,20 грн.

На підтвердження сплати ОСОБА_2 поставленого вугілля позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01/08/2004 від 01.08.2004 року на суму 600394,39 грн.

Зазначені товари у той же день були продані ОСОБА_2 іншим покупцям, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема податковими накладними.

Проте, як вказав позивач, ОСОБА_2 лише оформила документи, але фактично її волевиявлення не відповідало дійсній меті, що було підтверджено під час проведення Шахтарською ОДПІ перевірки останньої, в ході якої відповідачем не надано доказів у підтвердження факту передачі придбаного нею товару у ТОВ «Севан» з м. Харкова до м. Шахтарська, спірні господарські операції у документах податкової звітності не були відображені і були приховані від контролюючих органів шляхом заниження податкових зобов'язань.

Позивач також зазначив що всі товарні та податкові накладні, виписані ТОВ «Севан», підписані особою, яка не мала на те належних повноважень, при цьому, відбиток печатки ТОВ «Севан» на вказаних документах нанесений не кліше ТОВ «Севан», відтак, податковий орган вважав, що відповідачі при укладанні угод мали умисел та мету, яка суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків.

У період з 07.11.2005р. по 12.01.2006р. Шахтарською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства та інших законодавчих актів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 01.01.2004р. по 31.12.2004р., про що складено акт від 12.01.2006 р. №2/17-011-1/НОМЕР_1 (т.с.1 а.с.66-81).

Вказаним актом перевірки зафіксовані порушення:

- ст. 13, ч. 4 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб», що призвело до заниження валового доходу за 2004 р. на суму 74 762 грн та за 1-й кв. 2005 р. на суму 1 487 грн;

- ч. 4 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. п. «в» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб», п. п. «а» п. п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яке полягає в не поданні до органу державної податкової служби податкових декларацій про доходи за 2004 рік, 1-й кв., 1 півріччя та 9 місяців 2005р.;

- п. 4.1 ст. 4, п. п. 7.3.1 п. 7.3, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.07.2004р. по 31.01.2005р. на суму 826 625,82 грн;

- п. п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. «а» п. п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яке полягає в не поданні органу державної податкової служби податкових декларацій з податку на додану вартість за липень, жовтень, листопад, грудень 2004р., березень, червень, липень, серпень, вересень 2005р., та несвоєчасному поданні податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень 2004р., вересень 2004р., січень, лютий 2005р., квітень, травень 2005р.

Під час проведення планової документальної перевірки податковим органом було встановлено, що місцем здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_2 є жила квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до виписки з особового рахунку від 16.11.2005р. № 18025-072 наймачем вказаної квартири є інший громадянин. За даними БТІ ОСОБА_2 не має ніяких приміщень для здійснення підприємницької діяльності. Згідно з інформацією МРЕВ за ОСОБА_2 не обліковуються зареєстровані на праві власності транспортні засоби.

УПМ ДПА у Донецькій області під час здійснення заходів щодо виявлення та руйнування схем ухилення від оподаткування було встановлено, що призначений 15.09.2004р. на посаду директора ТОВ «Севан» ОСОБА_3 з ОСОБА_4 (особою, яка підписувала він імені ТОВ «Севан» документи) не знайомий, своїх повноважень нікому не передавав, фінансово-господарських операцій з ОСОБА_2 не здійснював. Колишній директор ТОВ «Севан» ОСОБА_5, який працював на посаді директора підприємства з 15.04.2004р. по 14.09.2004р., фінансово-господарські операції з ОСОБА_2 не здійснював, з ОСОБА_4 не знайомий.

Посилаючись на відсутність факту здійснення господарської операції відповідачами, а також на відсутність у відповідачів наміру, спрямованого на створення будь-яких правових наслідків, обумовлених спірним правочином, позивач вважав, що спірний правочин є фіктивним, а тому має бути визнаний недійсним.

Порядок визнання правочину недійсним регулюється Цивільним та Господарськими кодексами України.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Крім того, ч. 1 ст. 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З аналізу зазначених положень випливає, що необхідними ознаками недійсності господарського зобов'язання та нікчемності правочину є невідповідність вимогам закону, вчинення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), порушення публічного порядку, спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Хоча положення чинного Податкового кодексу України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте, органи державної податкової служби в такому випадку можуть звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування, проте, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковим органом не вірно обраний спосіб захисту порушених прав, зокрема, податковим органом ставиться питання про визнання недійсними господарських зобов'язань, при цьому, ознаки нікчемності укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Севан» правочину безпосередньо встановлені законом та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Як свідчать матеріали справи, судово - технічною експертизою бухгалтерських документів встановлено, що відбитки печатки ТОВ «Севан» на первинних документах, які надані ОСОБА_2 у підтвердження спірних господарських операцій, нанесені не кліше ТОВ «Севан», що підтверджується висновком Донецького науково - дослідного інституту судових експертиз від 26.12.2006р. №6651/03. Підписи на первинних документах виконані не посадовою особою ТОВ «Севан», а іншою особою з підробкою оригінального підпису, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз від 27.12.2006р. №6637/02.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року №233/2037) затверджено Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції з купівлі-продажу 2034,6 тонн вугілля на загальну суму 600394,39 грн не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень вимог податкового законодавства.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу.

Відповідно до вказаної норми, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, у даному випадку за твердженням податкового органу ОСОБА_2, оскільки за таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

З матеріалів справи реального виконання правочину хоча б однією стороною судом не вбачається, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що застосувати наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, у даному випадку не можливо.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції послався на те, що безтоварний характер правочину виключає можливість застосування до його учасників адміністративно-господарських санкцій на підставі статті 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування. Адже використання податковим органом передбаченого пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, з підстав, які не пов'язані з контролем за сплатою податків, є перевищенням компетенції цього суб'єкта владних повноважень.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже, якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 Господарського кодексу України. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 Господарського кодексу України за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину, що має місце, зокрема, у разі його укладання без господарської мети з метою створення імітації поставки товару для одержання за рахунок цього податкової вигоди.

В даному разі установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини - укладення відповідачами договору, виконання якого не опосередковувалося дійсним рухом активів, без відображення постачальником відповідних сум у складі податкових зобов'язань є достатнім свідченням вчинення цього правочину без самостійної ділової мети, що є підставою для його кваліфікації як такого, що порушує публічний порядок, із застосуванням відповідних правових наслідків.

Наведена правова позиція відображена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 05.07.2012р. по адміністративній справі №К-5138/10 за позовом Ленінської МДПІ м. Луганська до приватного підприємства «Лугспец-Інвест-Металіон» та приватного підприємства «Ідента-Універсал» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

З урахуванням наведених правових норм та наданих письмових документів, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та вважає, що позовні вимоги податкового органу є частково обґрунтованими.

З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції скасувати в цілому та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 202, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по адміністративній справі № 7/77 пд/5006 - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по адміністративній справі № 7/77 пд/5006 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позово Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Севан» про визнання недійсним господарських зобов'язань та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 в доход держави 600394 грн 39 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севан» в доход держави 600394 грн 39 коп.

В інший частині позову - відмовити.

Постанова суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

І.Д. Компанієць

В.А. Шальєва