Рішення

від 21.05.2013 по справі 910/2018/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2018/13 21.05.13

За позовом Компанії "Гефін С.Р.Л." (GEFIN S.R.L.)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дипломат"

про стягнення 22 412, 05 євро., що становить еквівалент у гривнях 242 572, 81 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Мулярчук І. О. (дов. б/н від 02.11.2013 року)

Від відповідача Демещук Ю. О. (дов. б/н від 27.02.2013 року)

Відповідно до ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 21.05.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Компанія "Гефін С.Р.Л." (GEFIN S.R.L.) (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дипломат" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 22412, 05 євро, що становить еквівалент у гривнях 242572, 81 грн., з яких 20161,68 євро заборгованості за поставлений, але не оплачений відповідачем, товар, 2250,37 євро 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/2018/13, розгляд справи призначено на 27.02.2013 року.

В судовому засіданні 27.02.2013 року судом було оголошено перерву до 18.03.2013 року, про що представників сторін було повідомлено під розписку.

В судовому засіданні 18.03.2013 року судом було оголошено перерву до 03.04.2013 року, про що представників сторін було повідомлено під розписку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 17.04.2013 року, в зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 16.04.2013 року "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ" у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Чебикіної С. О., справу №910/2018/13 призначено для розгляду судді Бондаренко Г. П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2013 року справу № 910/2018/13 прийнято до провадження судді Бондаренко Г. П., розгляд справи призначено на 21.05.2013 року.

23.04.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про залучення доказів по справі.

В судове засідання 21.05.2013 року представники сторін з'явились. Представником позивача надано усні пояснення по суті позовної заяви, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару.

Представником відповідача надано усні пояснення та заперечення по суті спору, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 27.02.2013 року відповідач у справі подав суду заяву про застосування строків позовної давності та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем трирічного строку позовної давності зі зверненням з позовною заявою про захист порушених прав.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За твердженням позивача, у 2009 році відповідач замовив у позивача товар для одного із своїх магазинів - «Дім одягу», що знаходиться за адресою: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8.

На підставі рахунку (інвойсу) № 335 від 08.04.2009 року (копія якого наявна в матеріалах справи, із нотаріально засвідченим перекладом), позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 41113, 44 євро. В зазначеному рахунку, зокрема, зазначено, що відповідач по номеру передплати № 100/08 сплатив суму 951,76 євро, а також сплачена чиста сума 20 000, 00 євро, чиста сума, що має бути сплачена 15.05.2009 року 20161, 68 євро. У Рахунку (інвойсі) також зазначено умови поставки FOB (ФОБ, франко борт) та місце доставки Україна, м. Київ.

Згідно копії транспортної накладної № 375/V від 08.04.2009 року (нотаріально засвідчений переклад, якої наявний в матеріалах справи), позивач відправив позивачу обумовлений в інвойсі № 335 від 08.04.2009 року товар перевізником АТ «ТНТ Глобал Експрес».

13.07.2012 року позивач направив відповідачу претензію у зв'язку із порушенням зобов'язань щодо сплати 21161, 68 євро за поставлений товар згідно рахунку № 335 від 08.04.2009 року, яка була направлена відповідачу цінним листом з описом. Вказаною претензією позивач просив відповідача перерахувати за поставлений товар відповідно до інвойсу № 335 від 08.04.2009 року, прострочену суму в розмірі 21161, 68 грн. протягом 20 банківських днів на банківський рахунок позивача, зазначений в претензії.

За твердженням позивача, відповідач на зазначену вище претензію не відреагував.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 23.08.1989 року № 7978-ХІ 01 лютого 1991р. (надалі - Конвенція), ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: коли ці держави є Договірними державами або коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави. Для України зазначена Конвенція набула чинності 01.02.1991 року, а для Італії- 01.01.1988 року.

Позивач, в даному випадку продавець, знаходиться на території держави Італії, а покупцем є відповідач, який знаходиться і зареєстрований в Україні, що дає правові підстави для застосування норм Конвенції до відносин із міжнародної купівлі-продажу між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ст. 18 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, заява чи інша поведінка адресата оферти, що висловлює згоду з офертою, є акцептом. Акцепт оферти набуває чинності в момент, коли зазначена згода одержана оферентом. Акцепт не має чинності, якщо оферент не одержує зазначеної згоди в установлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи до уваги обставини угоди, у тому числі швидкість використаних оферентом засобів зв'язку. Усна оферта повинна бути акцептована негайно, якщо з обставин не випливає інше. Однак, якщо через оферту або в результаті практики, встановленої сторонами у своїх взаємних відносинах, чи звичаю адресат оферти може, не повідомляючи оферента, висловити згоду шляхом вчинення якої-небудь дії, зокрема дії, що стосується відправлення товару чи оплати вартості, акцепт набуває чинності в момент вчинення такої дії за умови, що вона вчинена в межах строку, передбаченого у попередньому пункті.

Згідно ст. 23 зазначеної Конвенції, договір вважається укладеним, коли акцепт оферти набуває чинності відповідно до положень цієї Конвенції.

Враховуючи, що інвойс № 335 від 08.04.2013 року був частково оплачений відповідачем, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено договір купівлі - продажу товарів, шляхом акцепту відповідачем оферти позивача.

Відповідно до статті 30 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції.

Згідно з пунктом а) статті 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, якщо продавець не зобов'язаний поставити товар в якомусь іншому визначеному місці, його зобов'язання стосовно поставки полягають, якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення товару, - у здачі товару першому перевізникові для передачі покупцеві.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач передав товари згідно рахунку (інвойсу) № 335 від 08.04.2009 року для подальшого надсилання відачеві, що підтверджується товаротранспортною накладною від 08.04.2009 р. № 375/V, а також відповідними відмітками митниці Італії, що свідчать про те, що товар було вивезено із території Європейської Співдружності

Отже, враховуючи, що позивачем було передано товар перевізнику для здійснення його перевезення з Італії в Україну, то відповідно до вимог ст. 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року продавець виконав свої зобов'язання стосовно поставки товару у момент здачі товару перевізникові для передачі покупцеві.

Таким чином, виконання позивачем своїх зобов'язань по поставці товару за інвойсом № 336 від 08.04.2009 року підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. При цьому, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували невідповідність поставленого товару вимогам укладеного між сторонами договору.

Відповідно до приписів ст.ст. 53, 59 Конвенції покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено договором, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Отже, згідно з вимогами Конвенції Відповідач зобов'язаний був оплатити вартість отриманого товару до 15.05.2009 року, про що зазначалося у рахунку (інвойсі) № 335 від 08.04.2009 року.

Судом встановлено, що відповідач оплатив позивачу поставку йому товару за інвойсом № 335 від 08.04.2009 року тільки частково на суму 20 951, 76 євро, що підтверджується матеріалами справи, відповідно заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 20 161, 68 євро (41 113, 44 - 20 951, 76).

Заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 20 161, 68 євро, станом на момент винесення рішення по справі, не погашена, доказів іншого матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 62 Конвенції продавець може вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставки або виконання ним інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач має перед позивачем невиконане грошове зобов'язання на суму 20 161, 68 євро, яке підлягає виконанню з його боку.

Розглянувши заяву віповідача про застосування строків позовної давності від 27.02.2013 року, суд приймає її та застосовує до спору встанволені положення щодо застосування строків позовної давнсоті. Однак, твердження відповідача про те, що позивачем подано позов поза межами строку позовної давності, суд вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 7 вищезазначеної конвенції, питання, що стосуються предмета регулювання цієї Конвенції, які безпосередньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, на яких вона ґрунтується, за умови відсутності таких принципів - згідно з правом, застосованим відповідно до норм міжнародного приватного права.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Однак, оскільки у даній справі сторонами не здійснено вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, то, відповідно до ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Статтею 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

При цьому, ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що правом, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином, зокрема у договорах купівлі- продажу, є право продавця.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що у даній справі застосовним правом є право Італії.

Відповідно до ст. 35 Закон України «Про міжнародне приватне право» позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.

З огляду на вищезазначене, позовна давність має визначатися згідно положень Італії. Відповідно до ст. 2946 Цивільного кодексу Італії (офіційний текст якої з перекладом наявний в матеріалах справи), якщо спеціальними положенням не передбачено інше, строк позовної давності щодо захисту прав становить десять років. Відповідно, суд дійшов висновку що позивачем не пропущений строк позовної давності, і відповідно у суду відсутні підстави для відмови у позові, в зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача відповідно до ст. 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченної суми зобов'язання в розмірі 2250,37 євро за період з 15.05.2009 року по 31.01.2013 року задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 74 Конвенції збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.

Згідно ст. 78 Конвенції, якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

Таким чином, Конвенція передбачає стягнення відсотків понад стягнені збитки, однак не регулює питання їх розміру.

Позивач при визначенні розміру відсотків з простроченої суми керується нормами українського законодавства, а саме ст. 625 ЦК України.

На підставі норм ст.ст. 5, 32, 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» суд дійшов висновку, що у даній справі застосовним правом є право Італії, а не України, отже у суду не має підстав для застосування при визначенні розміру відсотків з простроченої суми ст. 625 ЦК України, і відповідно позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вище наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача підлягають 20 161, 68 євро основного боргу за інвойсом № 335 від 08.04.2009 року, що станом на 31.01.2013 року за офіційним курсом НБУ становить еквівалент суми у гривнях - 218149, 38 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дипломат» (04053, м. Київ, Львівська площа, б. 8; код ЄДРПОУ 25592349; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Компанії "Гефін С.Р.Л." [GEFIN S.R.L.] (35014, Італія, м. Падова, регіон Фонтаніва, вул. Дель Лаворно, 6 [Via del Lavorno, 6, Fontaniva (Padova), 35014, Italia]; номер у реєстрі 02206700243) 20 161 (двадцять тисяч сто шістдесят одне) євро 68 центів основної заборгованості, що станом на 31.01.2013 року за офіційним курсом НБУ становить еквівалент суми у гривнях - 218149 (двісті вісімнадцять тисяч сто сорок дев'ять) грн. 38 коп. та 4 362 (чотири тисячі триста шістдесят дві) грн. 99 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.05.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко