Рішення

від 21.05.2013 по справі 901/1418/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.05.2013Справа № 901/1418/13 За позовом Фірми "ТЕС", м. Сімферополь,

до відповідача Приватного підприємства "Пріоритет", м. Сімферополь,

про стягнення 100 000,00грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Чернета А.О., довіреність №б/н від 08.04.2013, представник.

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Фірма «ТЕС» звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Приватного підприємства «Пріоритет» з вимогами про стягнення з останнього заборгованості за отримане паливо у розмірі 100 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.10.2010 приватне підприємство «Пріоритет» звернулось до фірми «ТЕС» з проханням поставити на його адресу бензин марки А-80, А-95 та дизельне паливо. 08.10.2010 позивачем було поставлено на адресу відповідача бензин марки А-80 в кількості 4000 літрів, бензин марки А-95 в кількості 5000 літрів та дизельне паливо у кількості 6000 літрів на загальну суму 107 500,00 грн. Відповідачем оплату за поставлений товар було здійснено частково у розмірі 7 500, 00 грн. Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не виконав у повному обсязі, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про день час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду, спрямованою на його адресу, вказану в позові, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було повернено до суду із зазначенням підприємством зв'язку «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, передбачено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витягу із веб-сайту Єдиного державного реєстру, технічним адміністратором якого є Державне підприємство «Інформаційно-ресурсний центр» відносно інформації про включення відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що відповідач зареєстрований як юридична особа за адресою вул. Краснознамьонна, буд. 61, кв. 1, м. Симферополь, АР Крим, 95001, як зазначено й у позовній заяві.

Вказані документи оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Суд розпочав розгляд справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

У судовому засіданні судом було оглянуто оригінали документів, копії яких додані позивачем до позовної заяви.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника відповідача та при неподанні відзиву на позов відповідачем, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

08.10.2010 фірма «ТЕС» за видатковою накладною №РТ-0011113 відвантажило приватному підприємству "Пріоритет" товар - бензин марки А-80 в кількості 4000 літрів, бензин марки А-95 в кількості 5000 літрів та дизельне паливо у кількості 6000 літрів на загальну суму 107 500,00 грн. (а.с.32).

Даний товар на підставі довіреності №58 від 08.10.2010 на отримання матеріальних цінностей, виданої на ім'я Радченко Анатолія Володимировича, одержаний відповідачем про що свідчить підпис уповноваженої особи на одержання від фірми «ТЕС» товару.

08.10.2010 приватному підприємству «Пріоритет» був виставлений рахунок -фактура №СТ-0010417 на суму 107 500,00 грн. (а.с.34).

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем оплата отриманого пального була здійснена частково у сумі 7 500, 00 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи банківською випискою (а.с.35).

03 квітня 2013 року позивач звернувся до відповідача із вимогою №95/13 про оплату поставленого товару, яка була спрямована на адресу приватного підприємства «Пріоритет» 03.04.2013, про що свідчить опис вкладення у цінний лист, що міститься у матеріалах справи (а.с.38).

Згідно статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Недодержання вимог правочину щодо письмової форми договору передбачено ст. 218 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України не містять таких санкцій. Не містяться вони і у спеціальних законах.

Відтак, санкцією за недодержання простої письмової форми лишається тільки одна: можливість визнання такого договору неукладеним. Проте це можливо тільки за умови, якщо одна з сторін заперечує факт укладення договору, а інша не може навести інші письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. (ч. 2 ст. 218 ЦК України).

Факт поставки фірмою «ТЕС» приватному підприємству «Пріоритет» товару - бензину марки А-80 в кількості 4000 літрів, бензину марки А-95 в кількості 5000 літрів та дизельного палива у кількості 6000 літрів підтверджується видатковою накладною №РТ-0011113 від 08.10.2010, підписаною сторонами.

Позивач у позовній заяві посилався на виставлення відповідачеві рахунку до сплати за поставлений товар №СТ-0010417 від 08.10.2010 на суму 107 500,00 грн.

Слід зазначити, що в матеріалах справи також наявна банківська виписка щодо руху коштів по рахунку, з якого вбачається, що приватним підприємством «Пріоритет» здійснено оплату у розмірі 7 500,00 грн. із призначенням платежу «за рахунком №0010417 від 08.10.2010 за талони - бензин, д/т в т.ч. ПДВ 1250,00 грн.». Зазначене свідчить про виставлення відповідачеві та отримання останнім вказаного рахунку.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Фірма «ТЕС» надіслала на адресу приватного підприємства «Пріоритет» вимогу №95/13 від 03.04.2013 щодо оплати 100 000,00 грн. заборгованості за поставлений товар по видатковій накладній №РТ-0011113 від 08.10.2010, з урахуванням часткової оплати на суму 7 500,00 грн., протягом семи днів з моменту отримання вимоги(а.с.36).

Оскільки відповідач вимоги претензії не виконав, заборгованість за одержаний за накладною № РТ-0011113 від 08.10.2010 товар, в сумі 100 000,00 грн. не сплатив, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості у сумі 100 000,00 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 100 000,00 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 24.05.2013.

На підставі викладеного, керуючись статтею 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Пріоритет» (вул. Краснознамьона, буд. 61, кв.1, м. Сімферополь, АР Крим, 95001, ідентифікаційний код 32703466) на користь Фірми «ТЕС» (вул. Героїв Аджимушкая, буд. 5, кв. 11, м. Сімферополь, АР Крим, 95011, ідентифікаційний код 16512506 ) грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн., 2 000,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі