Рішення

від 05.02.2009 по справі 2543.1-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2543.1-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

05.02.2009Справа №2-15/2543.1-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратон» (98600, АРКрим, м. Ялта, с. Гаспра, вул.. Горького, 4, кв. 18, ідентифікаційний код 20684259)

До відповідача Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (98600, АР Крим, м. Ялта, пл.. Радянська, 1)

Про визнання недійсним договору

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача –  Поддубний С.В., директор

Від відповідача  – Нізамутдінова М.В., довіреність № 02.9-2/1161 від 20.10.2008 р., у справі

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ратон» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради про визнання недійсним договору № 78, укладеного 19 липня 2007 року між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратон» на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом № 24-А «Спартак»-«Аутка», визнання діючим договору № 13, укладеного 30 червня 2006 року між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратон» на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом № 24-А «Спартак»-«Аутка».

Вимоги позивача обґрунтовуються невідповідністю положень договору  №  78 від 19.07.2007 р. щодо одностороннього розірвання договору вимогам статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв'язку з чим зазначений договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та у зв'язку з чим договір від 30.06.06 р. № 13  має бути визнано діючим.     

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2008 р. позов задоволено; визнано недійсним договір №78, укладений 19.07.2007р. між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та ТОВ “Ратон” на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом № 24-А “Спартак-“Аутка”; визнано діючим договір № 13, укладений 30.06.2007р. між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та ТОВ “Ратон” на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом №24-А “Спартак-“Аутка”; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.05.2008 р.  рішення Автономної Республіки Крим від 18.03.2008 р. змінено, резолютивну частину рішення викладено в новій редакції; позов задоволено частково; визнано недійсним договір №78, укладений 19.07.2007 р. між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та ТОВ “Ратон” на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом №24-А “Спартак-“Аутка”; провадження у справі в частині позовних вимог про визнання діючим договору № 13, укладеного 30.06.2007р. між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та ТОВ “Ратон”, на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом №24-А “Спартак-“Аутка” припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2008 р. рішення господарського суду АР Крим від 18.03.2008 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.05.2008 р. у справі № 2-20/2543-2008 р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Резолюцією голови господарського суду АР Крим М.І. Луцяка розгляд даної справи доручено судді Іщенко І.А., справі привласнений № 2-15/2543.1-2008.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 11.11.2008 р. справа була прийнята у провадження судді ГС АР Крим І.А. Іщенко, призначене судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні та у письмових поясненнях позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проте вимоги ухвали суду від 11.11.2008 р. не виконав в частині надання письмових пояснень з урахуванням вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 08.10.2008 р. у справі № 2-20/2543-2008.

Представник відповідача у судовому засіданні та у письмових поясненнях проти позовних вимог заперечує, просить суд у позові відмовити у повному обсязі.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва, після закінчення якої слухання справи було продовжено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

30.06.2006 р., відповідно до протоколу № 3 засідання конкурсного комітету від 21.06.2006 р., між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради (замовником) та ТОВ “Ратон” (перевізником) укладено договір про перевезення пасажирів автомобільним транспортом на маршруті № 24-А “Спартак-“Аутка” на період з 30.06.2006  р. по 30.06.2009 р.

19.07.2007 р. за пропозицією виконавчого  комітету Ялтинської міської ради між сторонами було переукладено вказаний вище договір шляхом укладення нового - № 78 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на маршруті № 24-А.

За умовами пункту 3.1 Договір вступає в дію з дня його підписання обома сторонами та діє до 30.06.2009р., а договір №13 від 30.06.2006р. є таким, що втратив свою чинність.

Позивач посилається на те, що в подальшому відповідач повідомив позивача про те, що договір № 78 від 19.07.2007р. є розірваним в односторонньому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про визнання недійсним договору № 78 від 19.07.2007 р. та визнання діючим попереднього договору №  13 від 30.06.2006 р.

Розглянувши надані сторонами докази, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

          Відповідно  до   статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб,  передбачених  актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, які не передбачені цими актами, але аналогічно породжують цивільні права та обов'язки.

          При цьому, у відповідності з частиною 2 вказаної  норми підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є:

1) договори і інші  правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) спричинення  майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

          Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої  цивільні права вільно, на власний розсуд.

          Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором.

                    Стаття 14 Цивільного кодексу України містить положення про те, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором, а частина 2 вказаної статті визначає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

          В  свою  чергу стаття 203 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Отже, чинне законодавство не передбачає можливість укладення договору в примусовому порядку при відсутності на це взаємного волевиявлення сторін.

Вищим господарським судом України було зазначено про доцільність дослідити судом обставин волевиявлення сторін на укладення спірного договору № 78 від 19.06.2007 р., причини переукладення договору від 30.06.2006 р.; яким чином була викладена пропозиція відповідача на переукладення договору та обставини волевиявлення позивача на прийняття такої пропозиції.

Проте, сторонами не було представлено суду відповідних доказів, не було виконано вимоги ухвали від 11.11.2008 р., через що суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені статтею 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства  є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто, суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а саме розглянути спір з урахуванням підстав позову, що вказані позивачем та заперечень відповідача.

Спірний договір №78 від 19.07.2007 р. є підписаний сторонами і скріплений печатками, а отже суд відхиляє доводи позивача про те, що договір був ним укладений під примусом відповідача.

Позивач зазначає як на підставу для визнання договору № 78 від 19.07.2007 р. недійсним, той факт, що на його думку пункт 4.3 Договору № 78 суперечить положенням  законодавства, зокрема вимогам статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт», а також суперечить пункту 4.1 Договору № 78.

Проте, суд вважає вказані доводи позивача помилковими виходячи з наступного.

Дійсно, пунктом 4.1 Договору передбачено, що дострокове розірвання договору чи зміна його умов можливі за згодою сторін.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що останній може бути розірваний Замовником в односторонньому порядку у випадку невиконання умов Договору, в тому числі : - однократної самовільної передачі Перевізником виконання маршруту, зазначеного в пункті 1.1 дійсного Договору, іншому Перевізнику; - невиконання зазначених перевезень без згоди з Замовником протягом 3-х днів; - порушення розкладу руху та схеми маршруту без поважної причини, без погодженням із Замовником (три та більше разів протягом року); - якщо Перевізник буде здійснювати стоянку або зберігання транспорту за межами технічних баз Перевізника в неробочий час (три та більше випадків на рік).

Однак вказаний пункт 4.3 Договору № 78 не суперечить положенням чинного законодавства.

Пунктом 1 частини 3 статті 7 Закону України « Про автомобільний транспорт» передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право достроково розірвати договір з автомобільним перевізником чи позбавити його дозволу в разі порушення ним умов договору чи дозволу і призначити для роботи на автобусному маршруті загального користування (групі маршрутів) автомобільного перевізника, який за результатами конкурсу зайняв наступне місце, а в разі їх відмови - призначати до проведення конкурсу автомобільного перевізника один раз на термін не більше ніж три місяці.

Вказана норма закону відповідає положенням Цивільного кодексу України.

Так, законом, зокрема частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Спірним договором передбачена саме така ситуація.

Хоча вказана норма вказує на підстави зміни та розірвання договору, наявність яких логічно і дає можливість для здійснення зміни або розірвання договору, варто зазначити, що відсутність підстав для розірвання та зміни договору, не може обмежувати свободу сторін на власний розсуд домовитися про розірвання або зміну договору, якщо звичайно законом не заборонено змінювати або розривати той чи інший врегульований ним договір. Якщо заборони щодо розірвання та зміни договору, що врегульований законом не існує, єдиною підставою для розірвання та зміни договору є факт згоди обох сторін про його зміну та розірвання. Домовленість вимагає вільного волевиявлення сторони щодо внесення тих чи інших змін до договору або його розірвання. Згода обох сторін є підставою для зміни та розірвання договору, а домовленість сторін, що об'єктивується через здійснення двостороннього правочину є шляхом (або способом) розірвання або зміни договору.

Тому необхідно відмежовувати поняття "підстава" розірвання або зміни договору від поняття "спосіб" розірвання та зміни договору. Наявність самої підстави для зміни або розірвання договору не може тягнути за собою правові наслідки, що пов'язані із припиненням або зміною договору у зв'язку з його розірванням або зміною. Настання названих наслідків може мати місце після вчинення сторонами договору, або лише однією із сторін договору, визначених законом правових дій: домовитись про розірвання або зміну та надати згоду на розірвання або зміну договору, відмовитися від договору на свій розсуд шляхом вчинення одностороннього правочину, змінити договір шляхом вчинення одностороннього правочину, заявити вимогу до суду про розірвання договору за наявності передбачених договором або законом підстав для зміни та розірвання.

          Оскільки суду не доведено фактів недодержання в момент вчинення правочину (Договору № 78 від 19.07.2007 р.) стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України,  у суду відсутні підстави для визнання договору № 78 від 19.07.2007 р. недійсним, а отже у позові в цій частині слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги про визнання діючим договору № 13, укладеного 30 червня 2006 року між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратон», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до норм статті 20 Господарського процесуального кодексу України держава   забезпечує  захист  прав  і  законних  інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та  споживач  має  право  на захист своїх прав і законних інтересів.  Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

-          визнання наявності або відсутності прав;

-          визнання  повністю  або  частково  недійсними  актів  органів державної  влади та органів місцевого самоврядування, актів  інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси   суб'єкта   господарювання  або   споживачів;

-          визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

-          відновлення  становища, яке існувало  до  порушення  прав  та законних інтересів суб'єктів господарювання;

-          припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

-          присудження до виконання обов'язку в натурі;

-          відшкодування збитків;

-          застосування штрафних санкцій;

-          застосування оперативно-господарських санкцій;

-          застосування адміністративно-господарських санкцій;

-          установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

-          іншими способами, передбаченими законом.

          Статтею 16 Цивільного кодексу України також передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Позивач просить визнати діючим договір № 13, укладений 30 червня 2006 року.

Однак, заявлена позивачем вимога про визнання договору № 358ПТ-2005 неукладеним не відповідає способам захисту прав суб'єктів господарювання, передбаченим статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України.

Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж встановлений договором або Законом, але обраний Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратон»   спосіб захисту свого права, а саме визнання договору діючим, не передбачений ані законом, ані договором та не підвідомчий господарським судам, а тому не може бути предметом розгляду господарським судом.

Про визнання договору діючим може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом (пункт 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України). Вимога про визнання договору діючим не може бути змістом позовної вимоги, оскільки за своєю правовою природою вказана вимога є вимогою про  встановлення  факту, що має юридичне значення при поновленні порушеного права або при захисті охоронюваного законом інтересу, але що у свою чергу  не призводить до поновлення порушених прав. Цей факт може встановлюватися судом лише у разі вирішення спору про право цивільне або господарське.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне  провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання діючим договору № 13, укладеного 30 червня 2006 року між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратон», припинити відповідно до  пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в господарських судах  України.

          Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 05.02.2009 р.

          З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34 49, пунктом 1 частини 1 статті 80, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          В частині визнання недійсним договору № 78, укладеного 19 липня 2007 року між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратон» на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом № 24-А «Спартак»-«Аутка», у позові відмовити.

2.          В частині визнання діючим договору № 13, укладеного 30 червня 2006 року між Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратон» на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за маршрутом № 24-А «Спартак»-«Аутка», провадження у справі припинити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.