Рішення

від 24.04.2013 по справі 1912/1728/2012

ПІДВОЛОЧИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/604/16/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 року Підволочиський районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого - судді Сташківа Н.Б.

за участю

секретаря судового засідання Стадніцької З.О.

представників відповідачів Леонтьєва В.І.

Піх М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Підволочиську Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Підволочиської санітарно-епідеміологічної станції про стягнення належних при розрахунку сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідача Підволочиської санітарно-епідеміологічної станції про стягнення належних при розрахунку сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що 24 червня 2008 року він прийнятий на 0,5 ставки лікаря епідеміолога Підволочиської районної санітарно-епідеміологічної станції. Наказом № 199 від 23 жовтня 2012 року по Підволочиській районній санітарно-епідеміологічної станції був звільнений з роботи у зв'язку із скороченням чисельності штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Проте, на день звільнення Підволочиська СЕС не в повному обсязі виплатила йому належні при розрахунку грошові кошти, а саме допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 26 вересня 2012 року по 09 жовтня 2012 року та з 10 жовтня 2012 року по 23 жовтня 2012 року в сумі 2600 гривень, а також не відшкодовано витрати на відрядження за 2009-2012 року в сумі 832 гривні. У зв'язку із цим просить стягнути із відповідача вказані грошові суми, а також середній заробіток за час затримки розрахунку по відрядженнях.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав зіславшись на обставини, що у них викладені уточнивши їх та просить стягнути з відповідача по справі у його користь витрати на відрядження в розмірі 897,75 гривень, а також середній заробіток за час затримки розрахунку по відрядженнях та допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі середньомісячного заробітку тобто, 2895,76 гривень.

Представники відповідачів у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали та пояснили, що дійсно ОСОБА_3 був звільнений згідно наказу № 199 від 23 жовтня 2012 року у зв'язку із скороченням штату чисельності працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, оскільки до цього числа перебував на лікарняному. 30 жовтня 2012 року ним було пред'явлено у бухгалтерію санстанції листок непрацездатності. Цього ж дня відбулось засідання комісії по соціальному страхуванню де було вирішено провести відповідні перерахунки. 15 листопада 2012 року бухгалтерією санстанції направлено до виконавчої дирекції фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заявку - розрахунок на проведення відповідних виплат, які у свою чергу надіслали заяву у відділ держказначейства, а останні 04 грудня 2012 року здійснили перерахунок коштів на картковий рахунок позивача по справі. Крім того пояснили, що провели повний розрахунок із позивачем за весь період його роботи по відрядженнях на загальну суму 1204,95 гривень. Пояснили, що несвоєчасно виплатили кошти по відрядженню в розмірі 254,50 гривень із запізненням на 1 місяць у зв'язку з тим, що санстанція є бюджетною організацією, фінансується за рахунок виділених бюджетом коштів і на час звільнення ОСОБА_3 вони були відсутні. Вважають, що у їх діях відсутня вина щодо несвоєчасної оплати коштів по відрядженнях, а тому в задоволенні позовних вимог просять відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, оглянувши матеріали справи та представлені учасниками судового процесу докази, вважає, що заявлені позовні вимоги позивача по справі підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних міркувань :

Як убачається із трудової книжки позивача по справі - ОСОБА_3 Наказом № 117 від 24 червня 2008 року був прийнятий на 0,5 ставки на посаду лікаря з гігієни праці з щоденним графіком роботи та оплатою праці згідно штатного розпису Підволочиської районної санітарно-епідеміологічної станції. Наказом № 199 від 23 жовтня 2012 року був звільнений з роботи у зв'язку із скороченням штату чисельності працівників на підставі п.1.ст.40 КЗпП України. Пунктом 2 вказаного наказу зобов'язано бухгалтерію виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та провести повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

Як убачається з довідки № 2087 від 27 листопада 2012 року видана Підволочиською районною санітарно-епідеміологічною станцією заборгованість по заробітній платі та відрядженнях станом на 27 листопада 2012 року перед позивачем відсутні. Заборгованість по листках непрацездатності в розмірі 1920,35 гривень буде погашена 27-29 листопада 2012 року.

Як встановлено у судовому засіданні з пояснень сторін по справі, позивач напередодні до дня звільнення, тобто до 23 жовтня 2012 року перебував на лікарняному і 30 жовтня 2012 року пред'явив у бухгалтерію Підволочиської санстанції листок непрацездатності. Цього ж дня згідно протоколу № 10 засідання комісії по соціальному страхуванню вирішено виплатити ОСОБА_3 відповідні грошові кошти по листку непрацездатності. У подальшому 15 листопада 2012 року Підволочиською санстанцією до виконавчої дирекції фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності надіслана заява-розрахунок з проханням здійснення фінансування застрахованим особам за рахунок коштів фонду по тимчасовій втраті працездатності, які у свою чергу направили відповідний лист у держказначейство. 04 грудня 2012 року ОСОБА_3 отримав відповідні виплати по непрацездатності в розмірі 1920,35 гривень, що стверджується платіжним дорученням №381 від 26 листопада 2012 року, а також і не оспорювалось позивачем по справі.

Таким чином судом встановлено, що виплати по листках непрацездатності позивачу ОСОБА_3 проведені не у день звільнення, а зі сплином більш ніж одного місяця. Проте вказаний вид виплат відбувся із запізненням, оскільки ОСОБА_3 перебував на лікарняному до передодня дня звільнення його із займаної посади, і Підволочиська санітарно-епідеміологічна станція фізично не змогла б здійснити із ним вказаного розрахунку у день звільнення. Крім того самим позивачем пред'явлено листок непрацездатності через 7 днів після його звільнення, що стверджується протоколом засідання комісії по соціальному страхуванню, які у свою чергу вжили усіх дій для направлення до виконавчої дирекції фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заявки розрахунку для проведення відповідних виплат. Також суд бере до уваги те, що Підволочиська санстанція являється бюджетною організацією, фінансується за рахунок бюджету та не володіє власними коштами на виплату працівникам допомоги з тимчасової втрати працездатності і незважаючи на те, що відбувався процес ліквідації Підволочиської санстанції, останні вживали усіх заходів для виплати належних звільненому працівникові сум.

За вказаних обставин суд не бере до уваги посилання позивача ОСОБА_3 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку по тимчасовій непрацездатності, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами цивільної справи, характером проведених виплат та вжитих Підволочиською санстанцією послідовних дій спрямованих на проведення позивачу вказаних виплат.

Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача ОСОБА_3 про те, що Підволочиською санітарно - епідеміологічною станцією на день його звільнення йому заборговано виплату по відрядженнях в розмірі 897,75 гривень, оскільки такі пояснення повністю спростовуються поясненнями представника відповідача, а також представленими суду копіями наказів по відрядженнях та посвідчень по відрядженнях за період 2009 - 2012 року на загальну суму в розмірі 1174,95 гривень та взаємозвіркою отриманих позивачем коштів по відрядженнях зокрема згідно платіжного доручення № 265 від 01 серпня 2012 року 673,25 гривень, платіжного доручення № 372 від 23 листопада 2012 року в сумі 254,50 гривень та платіжної відомості по відрядженнях оплачених на початку грудня 2012 року в розмірі 277,2 гривні.

Таким чином судом встановлено, що на час розгляду вказаної справи відповідачем Підволочиською районною санітарно-епідеміологічною станцією сплачено усі належні суми позивачу, що підлягають до оплати у день його звільнення.

Разом із тим заслуговують увагу суду доводи позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по відрядженнях, а тому суд вважає, що у даній частині позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи з наступних міркувань :

Як встановлено у судовому засіданні з пояснень сторін по справі та вбачається із платіжного доручення № 372 від 23 липня 2012 року позивачу несвоєчасно, тобто не у день звільнення проведено у повному обсязі розрахунок по відрядженнях на суму 254,50 гривень.

З пояснень представника відповідача по справі несвоєчасне проведення виплати позивачу ОСОБА_3 з запізненням на 1 місяць належних при звільненню котів по відрядженню відбулось через їх відсутність, при цьому представником відповідача не представлено будь-яких належних та допустимих доказів відсутності на підприємстві коштів для своєчасного проведення виплат.

У Постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60 цс 11, викладена позиція, а саме те, що відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, а тому згідно ст.360-7 ЦПК України вказана правова позиція є обов'язковою для застосування судами України та приведення своєї судової практики у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 несвоєчасно виплачено частину коштів по відрядженнях, що повинні були бути виплачені у день звільнення. При цьому суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про те, що вказані виплати не були проведені у зв'язку з їх відсутністю, оскільки такі пояснення спростовуються відсутністю представлених представником відповідача доказів та нормами закону.

Відповідно до ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до довідки № 2065 від 23 листопада 2012 року виданої Підволочиською районною санітарно-епідеміологічною станцією середньомісячна заробітна плата лікаря епідеміолога становила 2895,76 гривень.

Разом із тим відповідно до Постанови Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, у разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, суд враховує те, що з позивачем несвоєчасно проведено розрахунок по відрядженнях із запізненням на 1 місяць незначної суми порівняно із середнім заробітком, також те, що на підприємстві відбувався процес його ліквідації і останні вживали усіх заходів для виплати належних звільненому працівникові сум, також те, що підприємство являється державною формою власності та фінансується за рахунок бюджету, вважає, що з відповідача в користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 300 гривень, що буде достатнім та спів розмірним частці коштів, котрі були несвоєчасно виплачені.

Відповідно до ст. 60 Цивільного - процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні позивачем не доведено, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів несвоєчасної виплати з вини Підволочиської санітарно-епідеміологічної станції коштів по тимчасовій непрацездатності, а також доказів на невиплату коштів по відрядженнях в сумі 897,75 гривень, оскільки вказані пояснення спростовуються зібраними та проаналізованими в судовому засіданні матеріалами справи, а тому в даній частині позовні вимоги позивача до задоволенню не підлягають.

Також у відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача Підволочиської районної санітарно-епідеміологічної станції слід стягнути в користь держави судовий збір в розмірі 229,40 гривень.

Керуючись ст.ст.10, 11 ч.1, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 116,117 КЗпП України, п.25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 грудня 1999 року, Постановами Верховного суду від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39 цс11, а також від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60 цс11 суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити частково.

Стягнути із Підволочиської районної санітарно-епідеміологічної станції (сел.. Підволочиськ вул. Морозенка,28 ідентифікаційний код 02000990) в користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 300 (триста) гривень за затримку з 23 жовтня 2012 року по 23 листопада 2012 року при звільнені належних сум несвоєчасно сплачених по відрядженнях.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з відповідача Підволочиської районної санітарно-епідеміологічної станції в користь держави судовий збір в розмірі 229,40 гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до апеляційного суду Тернопільської області через Підволочиський районний суд Тернопільської області з часу його проголошення.

Головуючий