Рішення

від 24.05.2013 по справі 915/691/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2013 р. Справа № 915/691/13

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Д'яченко К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Приватного малого підприємства "Відзев", пр. Мира, 36, м. Миколаїв, 54034

адреса для листування: вул. Гмирьова, 1, м. Миколаїв, 54028

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт буд", вул. Електронна, 81/21, м. Миколаїв, 54031

про стягнення заборгованості за договором поставки продукції № 48/02-13 від 20.02.2013 року в сумі 21 571, 39 грн., у тому числі: 21 205, 38 грн. - заборгованості; 305, 01 грн. - пені; 61, 00 грн. - 3% річних

за участю представників сторін

від позивача Савельєва Ольга Сергіївна, довіреність б/н від 02.04.2013 року;

від відповідача Штапенко Дмитро Анатолійович, директор, паспорт серія ЕР № 156466, виданий Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 25.06.2004 року.

Приватне мале підприємство "Відзев" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт буд" про стягнення заборгованості за договором поставки продукції № 48/02-13 від 20.02.2013 року в сумі 21 571, 39 грн., у тому числі: 21 205, 38 грн. - заборгованості; 305, 01 грн. - пені; 61, 00 грн. - 3% річних

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.04.2013 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.04.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 23.04.2013 року розгляд справи відкладено на 21.05.2013 року.

В судовому засіданні 21.05.2013 року оголошувалась перерва до 24.05.2013 року.

20.05.2013 року до канцелярії господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (арк. справи 30), в якій позивач просить вважати за ціну позову 21 407, 55 грн., яка складається з суми заборгованості у розмірі 21 205, 38 грн., суми пені у розмірі 151, 63 грн., суми 3% річних у розмірі 50, 54 грн.

Розглянувши подану заяву, суд встановив наступне.

Частиною четвертою ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи приписи ст. 22 ГПК України, а також те, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, суд дійшов висновку про прийняття вказаної заяви до розгляду, про що зазначено у протоколі судового засідання від 21.05.2013 року (арк. справи 33).

Отже, судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням поданої позивачем 20.05.13 року заяви про зменшення розміру позовних вимог, а саме: вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 21 407, 55 грн., у тому числі: 21 205, 38 грн. - суми основного боргу; 151, 63 грн. - суми пені; 50, 54 грн. - суми 3 % річних.

В судовому засіданні 24.05.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив наступне.

20.02.2013 року між Приватним малим підприємством «Відзев» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт буд» було укладено договір поставки продукції № 48/02-13, відповідно до якого ПМП «Відзев» є постачальником, а ТзОВ «Стандарт буд» - покупцем продукції (металовиробів) на загальну суму 21 205, 38 грн.

На виконання свого договірного зобов'язання ПМП «Відзев» 20.02.2013 року відвантажило зі складу замовлену продукцію на загальну суму 21 205, 38 грн. уповноваженому представнику ТзОВ «Стандарт буд», що підтверджується відповідною видатковою накладною № 1396/2 від 20.02.2013 року.

Відповідач свої зобов'язання не виконував належним чином, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 21 205, 38 грн.

Із посиланням на приписи ст. 175, 230, 231 265 ГК України, с. 530, 625, 692 ЦК України та п. 5.2, 7.3 Договору позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 21 205, 38 грн., суми пені у розмірі 151, 63 грн., суми 3% річних у розмірі 50, 54 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні вказав, що позов є обґрунтованим, однак при вирішенні спору просив суд врахувати оплату в розмірі 8 000, 00 грн. Також у судовому засіданні представником відповідача було подано суду копію платіжного доручення № 325 від 23.05.2013 року про сплату основної заборгованості в розмірі 3 200, 00 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

20.02.2013 року між Приватним малим підприємством «Відзев» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт буд» (далі - покупець) було укладено договір поставки продукції № 48/02-13 (арк. справи 11-13), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити та поставити, а покупець прийняти та сплатити, на умовах, викладених у договорі, металовироби і т.д., сортамент, кількість та ціна якого вказується у рахунках на оплату та видаткових накладних (п. 1.1 Договору).

Даний договір підписано сторонами та скріплено печатками.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 762 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами Договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 3.3 Договору загальна сума договору становить 21 205, 38 грн., в тому числі НДС. Загальна сума договору може бути змінена за письмовою згодою обох сторін до моменту її повної сплати.

Відповідно до п. 5.2 Договору умови оплати: передоплата у розмірі 40 (сорок) % від вартості конкретної партії продукції. Оплата останніх 60 (шестидесяти) % вартості конкретної партії продукції проводиться покупцем не пізніше 10 (десяти) банківських днів після підписання документів на передачу продукції. Датою оплати (передплати) при цьому вважається дата надходження платежу на розрахунковий рахунок постачальника.

Судом встановлено наступне.

На виконання умов договору відповідно до видаткової накладеної № 1396/2 від 20.02.2013 року позивачем було передано відповідачу «профнастил оц.0,40 С-15» на загальну суму 21 205, 38 грн. з ПДВ (арк. справи 14). Видаткова накладна від 20.02.2013 року підписана представником відповідача Штапенко Д.А., що підтверджується наявною у справі довіреністю № 2 від 20.02.2013 року (арк. справи 14) на отримання цінностей від ПМП «Відзев».

Оригінали вказаних документів досліджувались у судовому засіданні 23.04.13 року. Судом встановлено, що подані суду копії документів відповідають їх оригіналам, про що зазначено в протоколі судового засідання від 23.04.13 року.

Факт поставки товару позивачем відповідачу на виконання умов договору № 48/02-13 від 20.0213 року сторонами не заперечується.

Станом на день звернення до суду із позовом відповідачем кошти в розмірі 21 205, 38 грн. не сплачено.

Факт наявності вказаної заборгованості та її несплати підтверджується також власною письмовою довідкою позивача, підписаною директором й головним бухгалтером та скріпленою печаткою ПМП «Відзев» вих. № 22-01/05/13 від 22.05.2013 року (арк. справи 37).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 19-03/03/13 від 19.03.2013 року про сплату суми заборгованості (арк. справи 15). На копії претензії міститься печатка відповідача та підпис представника відповідача (директора Товариства) із позначкою «прийняв 20.03.12 року Штапенко».

Частиною 5 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано вище, умовами Договору сторони передбачили, що оплата здійснюється шляхом внесення передоплати у розмірі 40 (сорок) % від вартості конкретної партії продукції. Оплата останніх 60 (шестидесяти) % вартості конкретної партії продукції проводиться покупцем не пізніше 10 (десяти) банківських днів після підписання документів на передачу продукції (п. 5.2 Договору).

Поставка продукції відбулась 20.02.2013 року, що підтверджується видатковою накладною від 20.02.2013 року, тобто оплата за товар мала бути здійснена не пізніше 06.03.2013 року включно.

В порушення взятого на себе зобов'язання відповідачем станом на день звернення до суду із позовом не сплачено кошти за отриманий товар.

В судовому засіданні 24.05.13 року відповідач подав суду платіжне доручення № 325 від 23.05.2013 року про сплату заборгованості в сумі 3 200, 00 грн.

Вказаний факт не заперечується позивачем, про що ним було подано суду письмову заяву від 24.04.2013 року (арк. справи 40), у якій вказано, що відповідачем сплачено на рахунок позивача часткову суму заборгованості у розмірі 3 200, 00 грн. Отже, сума заборгованості в розмірі 3 200, 00 грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі (позовна заява надійшла до господарського суду Миколаївської області 09.04.2013 року, що підтверджується печаткою канцелярії суду).

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 3 200, 00 грн. провадження слід припинити.

Судом також враховано наступне. Постановою Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено наступне.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються. Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору (п. 5.1).

Щодо клопотання відповідача врахувати при вирішенні спору проведену ним проплату у сумі 8 000, 00 грн., то слід зазначити наступне.

В судовому засіданні 21.05.2013 року відповідачем було подано суду копію вимоги № 1396/2 від 20.02.2013 року (арк. справи 32), як на доказ сплати 8 000, 00 грн.

Поданий суду доказ не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ проведення касової операції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 1.2, 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити : найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 13.01.2005 року за № 40/10320 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Відповідно до п. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства . Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Поданий суду відповідачем документ не є допустимим доказом оплати коштів в розмірі 8 000 грн., оскільки з поданого документу не вбачається найменування підприємства, від імені якого складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на день розгляду справи відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості в розмірі 18 005, 38 грн. (21 205, 38 грн. - 3 200 грн.), як і не подано суду доказів оплати боргу. Отже, вимога про стягнення суми основної заборгованості з відповідача в сумі 18 005, 38 грн. є обгрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 151, 63 грн. - пені, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно п. 7.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати 60 (шестидесяти) %, які залишились за поставлену продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виконання зобов'язань, розраховану від несплаченої у строк суми за кожен банківський день прострочення.

Судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок пені в межах піврічного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, за період з 07.03.2013 року по 05.04.2013 року (29 днів) із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, виходячи із суми 12 723, 23 грн. (60 % від повної суми зобов'язання 21 205, 38 грн.). Судом перевірено та встановлено, що розрахунок пені в сумі 151, 63 грн. здійснено позивачем арифметично правильно та з урахуванням положень норм чинного законодавства (арк. справи 10, 30). Отже, нарахування пені в розмірі 151, 63 грн. є обґрунтованим та підставним. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 50, 54 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.12 року по справі № 37/64).

Позивачем ПМП «Відзев» нараховано відповідачу ТзОВ «Стандарт буд» 50, 54 грн. - 3% річних за період з 07.03.2013 року по 05.04.2013 року.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, судом встановлено, що розрахунок здійснено позивачем арифметично правильно, з урахуванням норм чинного законодавства (арк. справи 8, 30).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 50, 54 грн. за період з 07.03.2013 року по 05.04.2013 року є обґрунтованими, підставними та підлягають задоволенню.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник з вини відповідача, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу з відповідача витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 720, 50 грн.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 11, 15, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610-612, 625, 629, 692, 762 ЦК України, ст. 193, 231, 232 ГК України, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 33, 34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт буд" (код ЄДРПОУ 33132481) на користь позивача Приватного малого підприємства «Відзев» (код ЄДРПОУ 20866186) в частині стягнення основної заборгованості за договором поставки продукції № 48/02-13 від 20.02.2013 року в сумі 3 200, 00 грн. (три тисячі двісті грн.) на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Задовольнити позов Приватного малого підприємства «Відзев» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт буд" в частині стягнення заборгованості за договором поставки продукції № 48/02-13 від 20.02.2013 року в сумі: 18 005, 38 грн. - заборгованості; 151, 63 грн. - пені; 50, 54 грн. - 3% річних

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт буд", вул. Електронна, 81/21, м. Миколаїв, 54031 (код ЄДРПОУ 33132481) на користь позивача Приватного малого підприємства "Відзев", пр. Мира, 36, м. Миколаїв, 54034, адреса для листування: вул. Гмирьова, 1, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 20866186):

- 18 005, 38 грн. (вісімнадцять тисяч п'ять грн. 38 коп.) - заборгованості за договором поставки продукції № 48/02-13 від 20.02.2013 року;

- 151, 63 грн. (сто п'ятдесят одна грн. 63 коп.) - пені за період з 07.03.2013 року по 05.04.2013 року;

- 50, 54 грн. (п'ятдесят грн. 54 коп.) - 3% річних за період з 07.03.2013 року по 05.04.2013 року;

- 1 720, 50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.05.2013 року.

Суддя Е.М.Олейняш