Рішення

від 03.02.2009 по справі 10816-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10816-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

03.02.2009Справа №2-15/10816-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Сатера» (99046, АР Крим, м. Севастополь, пр. Перемоги, 45-А, ідентифікаційний код 35150476)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» (96574, АР Крим, Сакський район, смт. Новофедорівка, вул.. Марченка, 2, ідентифікаційний код 30462990)

Про  стягнення  25986,04 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Мірошниченко В.Є., довіреність б/н від 02.03.2008 р., у справі

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК Сатера» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон»  про стягнення 25986,04 грн., в тому числі 24229,89 грн. основного боргу, 149,36 грн. 3% річних, 411,90 грн. збитків від інфляції, 1194,89 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за договором  № б/н від 15.07.2008 р., в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 24229,89 грн., що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Сатера» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце судового засідання був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

15.07.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК Сатера» (Постачальник) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» (Покупець) (відповідач) був укладений Договір б/н. (а.с. 11-16)

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник постачає і передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує товари (надалі - товар) згідно з умовами даного Договору.

Покупець надає замовлення (Додаток №1 „Бланк замовлення") Постачальнику на підставі Специфікації, затвердженої Сторонами, в якій вказано асортимент товарів, що поставляються за цим Договором та їх ціни, і яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 2 „Специфікація").

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що Постачальник має право мотивовано змінювати ціни на товар, який є предметом цього договору, повідомивши про такі зміни Покупця щонайменше за 7 календарних днів до передбаченого вводу в дію нових цін шляхом підписання сторонами Додаткової угоди про внесення змін до Специфікації.

Відповідно до пункту 3.3 Договору у ціну товару включається вартість упаковки та доставки, вантажно-розвантажувальних робіт.

Покупець здійснює оплату товару на умовах відстрочення платежу Покупцем 30 календарних днів.

Строк дії договору встановлений пунктом 9.1 Договору та становить з дати підписання до 31.12.2008 р. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не повідомить про свій намір його розірвати, договір вважається пролонгований до кінця наступного календарного року на тих же умовах.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо, отже суд приходить до висновку що на момент розгляду справи договір продовжує діяти.

Так на виконання вказаного Договору позивачем здійснювалися поставки відповідного товару на загальну суму 38644,76 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними:

№ Е-00012457 від 18.07.08 р. на суму 14 383,97 грн. (а.с. 19)

№ Е-12479  від 18.07.08 р. на суму 3723,96 грн. (а.с. 20)

№ Е-13449 від 28.07.08 р. на суму 618,48 грн. (а.с. 21)

№ Е-13459 від 28.07.08 р. на суму 8657,34 грн. (а.с. 22)

№ Е-14939 від 09.08.08 р. на суму 4444,95 грн. (а.с. 23)

№ Е-14940 від 09.08.08 р. на суму 1511,64 грн. (а.с. 24)

№ Е-15700 від 16.08.08 р. на суму 5304,42 грн. (а.с. 25)

Вказана продукція була прийнята відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженого представника Покупця у накладних.

Відповідачем у виконання свого зобов'язання було частково оплачено отриманий товар у розмірі 14414,87 грн.

Проте відповідачем  не була здійснена оплата у повному обсязі за отриманий товар, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 24229,89 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати продукції в повному обсязі. Не надано також відповідачем доказів повернення отриманого товару у випадку його нереалізації позивачу тощо.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У судовому засіданні представником позивача була надана накладна № А01000000000214 від 06.12.2008 р. про повернення товару, згідно якої вбачається, що відповідачем було повернуто позивачу частину товару у розмірі 3528,13 грн.

Частина вартості товару у розмірі 3528,13 грн., включеної позивачем до суми позову, була повернута відповідачем та прийнята позивачем 06.12.2008 р., після звернення позивача з позовом до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку. (05.12.2008 р. як свідчить штам поштового відділення на конверті)

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що  Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягненя з відповідача заборгованості у розмірі 3528,13 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків за договором поставки б/н від 15.07.2008 р. щодо сплати поставленої продукції у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 20701,76 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 149,36 грн. 3% річних та 411,90 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджена заборгованість станом на дату звернення з відповідним позовом до суду у розмірі 24229,89 грн., сума інфляційних втрат за жовтень 2008 р. у розмірі 411,90 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон».

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» 3% річних за період з 17.09.2008 р. по 30.11.2008 р. у розмірі 149,36 грн. підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1194,89 грн. пені.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.  

Пунктом 7.5 Договору встановлено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати за товар, передбачених пунктом 4.1 Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день такої прострочки.

Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.  

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 1194,89 грн. за період з 17.09.2008 р. по 30.11.2008 р. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, 82-84  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» (96574, АР Крим, Сакський район, смт. Новофедорівка, вул.. Марченка, 2, ідентифікаційний код 30462990) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК Сатера» (99046, АР Крим, м. Севастополь, пр. Перемоги, 45-А, ідентифікаційний код 35150476, р/р 2600313918 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль» м. Сімферополь, МФО 324021) 20701,76 грн. основного боргу, 149,36 грн. річних, 411,90 грн. інфляційних втрат, 1194,89 грн. пені, 259,86 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині провадження у справі припинити.

           Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.