Рішення

від 17.02.2009 по справі 10930-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10930-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2009Справа №2-15/10930-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" (95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська,  45, ідентифікаційний код 04825950)

До відповідача Державного підприємства "Донузлавська вітрова електростанція" (96400, АР Крим,  смт. Чорноморське, вул.. Революції, 95; 97408, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Дм. Ульянова, 86, ідентифікаційний код 30459364)

Про  стягнення  19802, 57 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Борецька Л.Р., довіреність б\н від 27.01.2009  р., у справі

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Державного підприємства "Донузлавська вітрова електростанція"  про стягнення 19802,57 грн., в тому числі 14807, 36 грн. основного боргу, 402,93 грн. 3% річних, 3035,51 грн. збитків від інфляції, 1556,77 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті виконаних позивачем робіт за договором  № 6907РП від 12.12.2007 р., в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 14807,36 грн., що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.

19.01.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою він збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 20531,53 грн., в тому числі 14807, 36 грн. основного боргу, 480,37 грн. 3% річних, 3687,03 грн. збитків від інфляції, 1556,77 грн. пені.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зменшення розміру позовних вимог,  оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить  частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог та подальший розгляду справи здійснювати в межах зменшеного розміру позовних вимог.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце судового засідання був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

12.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" (Підрядник) (позивач) та Державним підприємством "Донузлавська вітрова електростанція" (Замовник) (відповідач) був укладений Договір 6907РП підряду на виконання проектних робіт. (а.с. 10-14)

Згідно з пунктом 1.1 Договору Замовник доручає та зобов'язується прийняти та оплатити, а Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати та передати замовнику роботу "Перехід через автодорогу до Чорноморської ВЕС".

Підрядник зобов'язується виконати роботи у відповідності із замовленням на проектування, вихідними даними, чинними стандартами, нормами та правилами та здати їх Замовнику у встановлені чинним дійсним договором строки. (пункт 1.3).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Зміст та строки виконання робіт (етапів робіт) визначаються у відповідності з календарним графіком виконання робіт, що є невід'ємною частиною дійсного договору (додаток Б).

Відповідно до пункту 3.2 Договору за вказану в пункті 1.1 дійсного Договору роботи Замовник сплачує Підряднику, згідно кошторису на виконання робіт, що є невід'ємною частиною дійсного договору, суму грошових коштів у розмірі 14807,36 грн.

Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у розмірі суми, зазначеної в пункті 3.2 на поточний рахунок Підрядника протягом 5 банківських днів з моменту дати підписання акта здачі-приймання виконаних робіт у відповідності з розділом 5 дійсного Договору. (пункт 3.4)

Відповідно до пункту 5.1 Договору передача замовнику виконаної роботи (етапів робіт) здійснюється по супровідним документам (накладним) Підрядника.

Згідно з пунктом 5.3 Договору Замовник зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту (дати) отримання розглянути та прийняти проектну документацію. У випадку відсутності обґрунтованих зауважень Замовник зобов'язаний протягом 3 банківських днів підписати акт здачі-приймання виконаних робіт.

Замовник зобов'язаний протягом 3 календарних днів з дня підписання акту здачі-приймання виконаних робіт направити його на адресу підрядника. (пункт 5.4)

Замовник у випадку приймання проектної документації без розгляду позбавляється права посилатися на явні недоліки виконаних робіт, які могли б бути виявлені в процесі звичайного способу її приймання згідно пункту 5.2 дійсного Договору.

Строк дії договору встановлений розділом 9 Договору та становить до 31.12.2007 р. , а в частині проведення грошових розрахунків до повного їх здійснення.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо, отже суд приходить до висновку що на момент розгляду справи договір продовжує діяти.

Так на виконання вказаного Договору позивачем були виконані відповідні підрядні роботи, що підтверджується доданим до матеріалів справи актом № 6907РП\83 від 24.12.2007 р.

Вказана робота була прийнята відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженого представника Замовника в акті, скріплена печаткою.

Проте відповідачем  не була здійснена оплата у повному обсязі за здійснену роботу, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 14807,36 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати робіт в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків за договором № 6907РП від 12.12.2007 р. щодо сплати виконаних робіт у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 14807,36 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 480,37 грн. 3% річних та 3687,03 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджена заборгованість станом на дату звернення з відповідним позовом до суду у розмірі 14807,36 грн., сума інфляційних втрат за період з 28.12.2007 р. по 27.01.2009 р. у розмірі 3687,03 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з Державного підприємства "Донузлавська вітрова електростанція".

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Державного підприємства "Донузлавська вітрова електростанція" 3% річних за період з 28.12.2007 р. по 27.01.2009 р. у розмірі 480,37грн. підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1556,77 грн. пені.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.  

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати за виконані роботи, передбачених пунктом 3.4 Договору, Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день такої прострочки.

Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.  

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 1556,77 грн. за період з 24.12.2007 р.  по 23.06.2008 р. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Державного підприємства "Донузлавська вітрова електростанція" (96400, АР Крим,  смт. Чорноморське, вул.. Революції, 95; 97408, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Дм. Ульянова, 86, ідентифікаційний код 30459364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" (95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська,  45, ідентифікаційний код 04825950, р/р 26007440540031 в КРЦ АКБ "Укрсоцбанк" м. Сімферополь, МФО 324010) 14807,36 грн. основного боргу, 480,37 грн. річних, 3680,03 грн. інфляційних втрат, 1556,77 грн. пені, 205,32 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.