Постанова

від 03.03.2009 по справі 18/140-08(8/24-08(7-н30/1))

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/140-08(8/24-08(7-Н30/1))

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2009                                                                          Справа№  18/140-08(8/24-08(7-Н30/1))

        Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецової І.Л. (доповідача)          

суддів:Верхогляд Т.А., Сизько І.А.

при секретарі Врона С.В.   

за участю:

прокурора: Кріпак Н.В., посвідчення №180 від 19.09.08р.

від позивача: Кабишева Т.М., довіреність №12-1/3  від 19.01.09;

від  відповідача 1: Тищик О.І., довіреність б/н  від 21.01.09;

від  відповідача 2: Корой В.Л. представник, довіреність №25/256-91  від 30.10.08; Крапивко М.Л., довіреність №25/256-55  від 26.06.07;

        розглянувши апеляційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області та апеляційну скаргу державного підприємства “Науково-виробниче об'єднання “Павлоградський хімічний завод”” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  16.10.08р.  у справі  №18/140-08(8/24-08(7-Н30/1))

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-промислова компанія “Приват-Інвестор””, м.Дніпропетровськ

до В1 закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”, м.Дніпропетровськ

до В2 державного підприємства “Науково-виробниче об'єднання “Павлоградський хімічний завод””, м.Павлоград

за участю прокуратури Дніпропетровської області, м.Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2008р. у справі №18/140-08(8/24-08(7-Н30/1)) (суддя Петрова В.І.) позов товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-промислова компанія “Приват-Інвестор”” (далі-ТОВ ”БПК”Приват-Інвестор””) задоволено, визнано недійсним договір №9 та додаткові угоди до нього від 26.06.1995р., укладені ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор”” з закритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ЗАТ КБ) “ПриватБанк” та виробничим об'єднанням (далі - ВО) “Павлоградський хімічний завод”;

- приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що спірна угода суперечить вимогам ст.3 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, а також з того, що докази, надані відповідачем-2, не є належними та допустимими доказами факту наступного схвалення спірної угоди при умові підписання останньої зі сторони банку неуповноваженою особою;

- не погодившись з прийнятим рішенням, державне підприємство “Наукове-виробниче об'єднання “Павлоградський хімічний завод” (далі - ДП ”НВО ”Павлоградський хімічний завод””) подало апеляційну скаргу, в якій з посланням на порушення господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог;

- у поданій скарзі йдеться про те, що положення наведених судом нормативних актів не містять прямої заборони на укладення договору уступки права вимоги банком іншому суб'єкту господарювання, який не має статусу фінансової установи та не містять вказівок на відсутність безпосередньо у банка права укладати такі договори, про те, що при розгляді справи господарським судом не надано належної оцінки доводам підприємства стосовно схвалення в наступному спірної угоди банком, у тому числі, і шляхом укладення графіку погашення заборгованості ДП ”НВО ”Павлоградський хімічний завод”” та ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор””, підписаного та затвердженого головою правління ЗАТ КБ ”ПриватБанк” А.В.Дубілетом 08.01.98р., що свідчить про відсутність підстав для визнання цієї угоди недійсною згідно з положеннями ст.ст.48, 63 ЦК УРСР, а також про те, що переважна більшість доводів та документів, наданих підприємством в підтвердження наступного схвалення угоди відхилена судом без достатнього правового обґрунтування;

- у доповненнях до апеляційної скарги підприємство зазначає, що уступка права вимоги, передбачена цивільним законодавством, не є банківською операцією, а є тим загальним правочином, сторонами якого можуть бути будь-які особи, і у даному випадку, підтвердженням факту здійснення платежів за угодою про уступку права вимоги є наявний в матеріалах справи акт звірки сум заборгованості за цією угодою від 15.09.99р.;

- з апеляційним поданням на рішення господарського суду звернувся також заступник прокурора Дніпропетровської області;

- в поданні містяться вимоги про скасування рішення суду та прийняття нового рішення щодо відмови в задоволенні позову;

- при цьому прокурор вказує на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, зокрема, і тих, які зазначені в постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2007р. у даній справі, на те, що ст.ст.197, 198 ЦК УРСР, які застосовані господарським судом, не регламентують питання визнання недійсними угод по уступці права вимоги, а також про те, що наведена судом норма Закону України “Про банки і банківську діяльність” регламентує питання надання грошових коштів та здійснення передбачених законом операцій, які мають право виконувати банківські установи і не стосується предмету спору по справі;

- позивач та відповідач-1 вважають рішення суду законним та обґрунтованим, просять залишити апеляційну скаргу та апеляційне подання без задоволення, посилаючись при цьому на пряму заборону ст.3 Закону України “Про банки і банківську діяльність” укладення банками договорів уступки права вимоги за наданими кредитами і можливість виконання ними лише тих операцій, перелік яких викладено в цій статті, на те, що виконання спірної угоди сторонами не здійснювалося, у зв”язку з чим, спростовуються твердження підприємства про подальше її схвалення від імені банку, на те, що зазначене схвалення повинно містити чітке волевиявлення особи, яка на те уповноважена, проте, такого волевиявлення не міститься в жодному з доказів, наданих підприємством, оскільки відповідними листами банком неодноразово вносилися пропозиції про врегулювання відносин сторін з питання погашення ним заборгованості за кредитними договорами і зазначалося про визначення саме банку як кредитора підприємства за кредитними договорами, які перелічені у спірній угоді уступки права вимоги.

В порядку, встановленому ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалася перерва до 03.03.2009р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга та апеляційне подання підлягають задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.95р. КБ ”ПриватБанк” (банком), правонаступником якого є ЗАТ КБ ”ПриватБанк”, ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор”” (товариством) та ВО”Павлоградський хімічний завод”(заводом) укладено договір про уступку права вимоги №9, на підставі п.1 якого, згідно з ст.197 ЦК України, банк зобов'язався уступити товариству право вимоги до заводу, що випливає з кредитних договорів: №239 від 15.08.94р., №242 від 17.08.94р., №291 від 20.09.94р., №341 від 13.10.94р., №346 від 18.10.94р., №364 від 14.11.94р., договорів на здійснення овердрафтового обслуговування №001 від 24.11.94р., №002 від 16.12.94р. та договору на факторингове обслуговування №008 від 26.01.95р. між банком і заводом, а товариство –прийняти це право вимоги в повному обсязі.

П.2 договору на банк також покладено обов'язок щодо передачі товариству документів, які засвідчують його право вимоги до заводу.

Додатковою угодою від 26.06.95р. п.1 договору після слів “008 від 26.01.95р.” доповнено наступними словами: “кредитного договору №175 від 30.05.94р., кредитного договору №300273802 від 06.02.95р.”.

Додатковою угодою від 26.06.95р. п.1 договору викладено в наступній редакції: “Відповідно до ст.197 ЦК України банк  уступає товариству право вимоги до ВО“Павлоградський хімічний завод”, яке випливає з кредитних договорів: №239 від 15.08.94р., №242 від 17.08.94р., №291 від 20.09.94р., №341 від 13.10.94р., №346 від 18.10.94р., №364 від 14.11.94р., договорів на здійснення овердрафтового обслуговування №001 від 24.11.94р., №002 від 16.12.94р. та договору на факторингове обслуговування №008 від 26.01.95р. між банком і заводом, а товариство –прийняти  право вимоги”.

Договір №9 від 26.06.95р. даною додатковою угодою доповнено п.2 в наступній редакції: “В рахунок виконання зобов'язань перед банком товариство зобов'язується перерахувати банку суму в розмірі 475 928 812 500крб., що еквівалентно 3 293 625 доларів США за курсом покупки клірингової палати “Експрес” на 26.06.95р.”.

Згідно з п.4, яким доповнено договір вказаною додатковою угодою, він вступає в силу з 26.12.95р.

З боку КБ ”ПриватБанк” договір та додаткові угоди до нього укладені головою правління Тигіпко Сергієм Леонідовичем, що діє на підставі Статуту.

Між тим, відповідно до висновку криміналістичної судово-почеркознавчої експертизи №123 від 07.07.2006р. підпис-оригінал від імені Тигіпко Сергія Леонідовича, зображення якого виконано за допомогою друкуючого пристрою, в договорі №9 уступки права вимоги від 26.06.95р. в графі “Банк”, двох додаткових угодах від 26.06.95р. в графах “Банк”, виконаний не Тигіпко Сергієм Леонідовичем, а іншою особою.

Матеріали справи свідчать також і про те, що 08.01.98р. КБ ”ПриватБанк”, ТОВ ”Приват-Інвестор” та ВО”Павлоградський хімічний завод” складено графік погашення заборгованості останнього перед ТОВ ”Приват-Інвестор” відповідно до договору №9 від 26.06.95р. (оригінал графіка –т.3, а.с.96).

З боку КБ ”ПриватБанк” зазначений графік підписано заступником голови правління банку Пікушем Ю.П. та затверджено головою правління Дубілетом О.В.

Згідно із складеним графіком заборгованість ВО”Павлоградський хімічний завод” в розмірі 2757184грн. підлягала погашенню протягом лютого-грудня 1998р. шляхом помісячної сплати грошових сум, узгоджених переліченими вище сторонами в цьому графіку.

Станом на момент підписання графіку Пікуш Ю.П. та Дубілет О.В. працювали на посадах, відповідно, заступника голови правління та голови правління банку, що підтверджується наказом КБ”ПриватБанк” №6 від 23.05.97р. та протоколом зборів засновників КБ”ПриватБанк” №6 від 23.05.97р.(т.6, а.с.47, 48).

Відповідно до Статуту КБ ”ПриватБанк”, затвердженого в Національному банку України 19.03.92р., реєстраційний номер 92 голова правління банку на підставі Статуту керує всією діяльністю банку згідно з повноваженнями, наданими йому загальними зборами засновників і укладеним контрактом.

09.01.2002р. ТОВ “БПК ”Приват-Інвестор” та КБ ”ПриватБанк” звернулися до Національного космічного агентства України, до сфери управління якого входить ДП”ВО”Павлоградський хімічний завод” згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.11.2001р. №555-р та безпосередньо до заводу з листом №20.1.3.2/10 (оригінал листа –т.3, а.с.92-94), в якому вважали необхідним повідомити Агентство про кредиторську заборгованість ВО”Павлоградський хімічний завод” перед ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор”, питання щодо погашення якої на момент звернення, як зазначено в листі, не врегульовано.

У вказаному листі містяться посилання на укладення 26.06.95р. договору про уступку права вимоги №9, додаткових угод до нього з визначенням вартості договору в сумі 3 293 625дол. США, а також на те, що в процесі виконання цього договору були погашені кредити і проценти по 10-ти кредитних договорах та договору на факторингове обслуговування.

Також звернуто увагу Агентства на перерахування ВО”Павлоградський хімічний завод” в період з 11.02.97 по 06.04.98р.р. ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор”” за договором №9 грошових коштів в сумі 1 440 125грн.49коп. та на погашення останнього траншу за цим договором 26.06.97р. в сумі 4 250 288грн.12коп. товариством за рахунок кредиту, наданого йому банком, на підставі кредитного договору №П082Г  від 26.06.97р., у зв”язку з чим, зобов'язання товариства перед банком за договором №9 є виконаними в повному обсязі.

Одночасно, у вказаному листі, фіксувалися обставини щодо підписання 09.01.98р. між банком, товариством та заводом графіку погашення заборгованості по договору №9 та невиконання останнім зобов'язань по остаточному погашенню заборгованості за цим графіком в грудні 1998р., виставлення товариством заводу претензій по десяти кредитних договорах і договору на факторингове обслуговування та направлення банком в липні 2000р. на адресу заводу розрахунку відповідної заборгованості, прийняття банком рішення про видачу заводу кредиту, за рахунок якого мав бути погашений кредит по договору №П082Г від 26.06.97р. з ТОВ”БПК ”Приват-Інвест””, поновлення заходів по видачі кредиту заводу в липні 2001р. та непроведення запропонованих заходів з боку заводу, що дає підстави вважати заборгованість заводу перед банком по 11-ти кредитних договорах не погашеною.

Тобто, в наведеному листі фактично йшлося про заборгованість перед КБ ”ПриватБанк”, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань по поверненню кредиту за договором №П082Г від 26.06.97р. з ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор””, погашення якого мало відбуватися за рахунок коштів, що підлягали сплаті товариству ВО”Павлоградський хімічний завод” на підставі спірного договору.

Від імені КБ ”ПриватБанк” лист №20.1.3.2/10 підписано головою правління Дубілетом О.В.

Як свідчить наданий в матеріали справи витяг з протоколу засновників №6 від 23.05.97р. станом на день звернення з вказаним листом Дубілет О.В. працював на посаді голови правління банку.

Згідно з ч.1 ст.29 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв  станом на момент виникнення спірних відносин сторін, юридична особа набуває цивільних прав  і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Відповідно до ст.48 названого Кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

      Ст.63 Кодексу встановлено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

При цьому доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Щодо досліджуваної справи, то вищезазначені фактичні обставини, а саме: участь КБ”ПриватБанк” у складенні графіку погашення заборгованості ВО”Павлоградський хімічний завод” перед ТОВ ”Приват-Інвестор”” згідно з договором №9 від 26.06.95р., підписання даного графіку заступником голови правління КБ ”ПриватБанк” та затвердження його безпосередньо головою правління КБ ”ПриватБанк”, тобто органом банку як юридичної особи, а також направлення банком і ТОВ ”Приват-Інвестор” на адресу Національного космічного агентства України та ВО”Павлоградський хімічний завод” листа №20.1.3.2/10, у тому числі, і з  посиланнями на укладення договору №9 від 26.06.95р., додаткових угод до нього та на виконання зобов'язань перед банком за цим договором з боку ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор”” в повному обсязі  свідчать про те, що банк визнавав укладення оспорюваного договору з додатковими угодами до нього та підтверджував його наявність.

Переліченими діями КБ ”ПриватБанк” фактично схвалив договір про уступку права вимоги та додаткові угоди до нього, у зв”язку з чим, підстави для визнання такого договору недійсним внаслідок укладення неуповноваженою особою відсутні.

Таким чином, досліджуючи надані в матеріали справи графік погашення заборгованості від 08.01.98р. та лист банку і товариства №20.1.3.2/10 від 09.01.2002р. до Національного космічного агентства України як докази факту наступного схвалення спірного договору та додаткових угод до нього господарський суд надав їм неправильну правову оцінку та помилково визнав такі докази як неналежні та недопустимі.

Посилання, при цьому, ДП ”Науково-виробниче об'єднання “Павлоградський хімічний завод” на листи КБ ”ПриватБанк” №922 від 26.06.95р. та №1-1/2-405 від 07.10.97р. як на докази схвалення договору колегією суддів не прийняті до уваги  з огляду на викладене нижче.

Так, системний аналіз ст.63 ЦК Української РСР дозволяє стверджувати, що схвалення угоди робить її дійсною тільки при умові, коли таке схвалення було подальшим.

Однак, лист №922 датовано 26.06.2005р., тобто  днем укладення спірного договору та додаткових угод до нього.

В листі  ж  №1-1/2-405 від 07.10.97р. повідомляється про укладення додаткової угоди до договору та про надання цієї угоди як додатку до листа.

Однак, відповідний факт в установленому порядку документально не підтверджено. Доводи заводу про те, що даним листом була направлена угода від 26.06.95р. носять припустимий характер.

Також не є належними доказами схвалення договору уступки вимоги копії меморіальних ордерів та платіжних доручень про оплату товариством та заводом коштів за договором тому, що зазначені копії не містять підписів відповідальних посадових осіб, відмітки банківської установи про проведення відповідної операції та не  засвідчені виписками такої установи.

Відповідно до ст.ст.197, 198 ЦК Української РСР уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.

Отже, для вирішення питання щодо правомірності дій кредитора необхідно з'ясувати, чи не суперечить уступка вимоги закону, що регулює конкретні правовідносини.

У даному випадку, при задоволенні позову щодо визнання недійсним договору про уступку права вимоги, господарським судом здійснено посилання на ст.3 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (в редакції, чинній на момент укладення договору) та з урахуванням визначення банку як кредитної установи, зроблено висновок про неможливість відступлення товариству права вимоги до заводу за кредитними договорами, оскільки юридична особа, яка не має статусу фінансової установи, не може надавати грошові кошти іншій особі на умовах позики зі сплатою відсотків.

Між тим, ст.151 ЦК Української РСР передбачено, що в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Враховуючи положення наведених норм, слід зазначити, що в договорі уступки права вимоги, укладеному банком та товариством відбулася заміна первісного кредитора на нового кредитора, в результаті якої новий кредитор отримав право вимоги до боржника грошових коштів у даному конкретному виді зобов'язання, а не право надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів.

При цьому перелік операцій, які дозволяється здійснювати банкам, встановлений ст.3 Закону України “Про банки і банківську діяльність” не містить заборони щодо укладення банками договору уступки права вимоги згідно з цивільним законодавством України та взагалі не обмежує реалізацію ними своїх прав та обов”язків на підставі такого законодавства.

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду про невідповідність договору уступки права вимоги №9 від 26.06.95р. та додаткових угод до нього вимогам Закону України “Про банки і банківську діяльність” та із застосуванням ст.48 ЦК Української РСР. Такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Тому рішення господарського суду підлягає скасуванню з одночасним прийняттям нового рішення щодо відмови в задоволенні позову.

Заперечення ТОВ ”БПК ”Приват-Інвестор” та ЗАТ КБ ”ПриватБанк” проти наступного схвалення договору уступки права вимоги та доводи про невизнання банком цього договору, засновані на направленні в адресу заводу розрахунків сум заборгованості за кредитними договорами та на адресу товариства відомостей щодо відсутності в договорі підпису неуповноваженої особи спростовуються наведеними вище обставинами.

    Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд , -                                                       

ПОСТАНОВИВ :

       - рішення господарського суду Дніпропетровської області від  16.10.08р.  у справі  №18/140-08(8/24-08(7-Н30/1)) скасувати;

- у позові відмовити;

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-промислова компанія “Приват-Інвестор”” на користь державного підприємства “Наукове-виробниче підприємство “Павлоградський хімічний завод”” 42грн. 50коп. держмита за апеляційною скаргою, видати наказ;

- видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

  Головуючий                                                                                      І.Л.Кузнецова                                                                                                                                               

 Суддя                                                                                                  Т.А.Верхогляд

 Суддя                                                                                                   І.А.Сизько