Постанова

від 23.04.2013 по справі 801/2916/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 р. (15:03) Справа №801/2916/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Петренко В.В., за участю секретаря Асєєвої Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

Приватного підприємства "Істок-Крим"

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання неправомірними дії та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

від позивача - Кадирова Леньяр Рефатівна, доручення від 01.03.2013 року, паспорт НОМЕР_1;

від відповідача - Жукова Ольга Миколаївна, довіреність від 14.02.2013 року посвідчення НОМЕР_2.

Суть спору: Приватне підприємство "Істок-Крим" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративнім позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим ДПС про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення рішення №0001122201 від 15.03.2013 року та податкового повідомлення-рішення №0001152201 від 15.03.2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 21.03.2013 року заява була залишена без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.03.2013 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.03.2013 року відмовлено в забезпеченні адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.03.2013 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту перевірки, внаслідок встановлення відповідачем нікчемності правочинів укладених між позивачем та контрагентами та, як наслідок неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток. Таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності, таки висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.04.2013 року представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 5 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч.1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п.41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктами владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС) є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом.

Приватне підприємство «Істок-Крим» зареєстровано у якості юридичної особи 14.06.2001 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.38).

Згідно довідки від 03.08.2011 року вих.№2553/29-0 позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м.Сімферополі АР Крим з 19.06.2001 року за №6134-Ц (а.с.37).

Згідно свідоцтва №100266087 серії НБ №389932 позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість з 29.01.2010 року (а.с.36).

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС з 19.02.2013 року по 25.02.2013 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Істок-Крим» (ЄДРПОУ 31553156) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель-плюс» (ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 04.03.2013 року №5213/10/11.8 (далі - акт перевірки) (а.с.8-29).

Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем були встановлені порушення (а.с.28-29):

-пп.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.3.9 пп.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9, п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 42308,00грн, а саме за 2010 рік у сумі 2084,00грн, за 1 квартал 2012 року у сумі 40224,00грн;

-п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ у сумі 68043,00грн, а саме за грудень 2010 року у сумі 1668,00грн, за січень 2012 року у сумі 66375,00грн.

На підставі виявлених порушень, ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення:

-№0001152201 від 15.03.2013 року, яким ПП «Істок-Крим» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 68043,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 17011,00грн (а.с.7);

-№0001122201 від 15.03.2013 року, яким ПП «Істок-Крим» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 42308,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10577,00грн (а.с.6).

Висновки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС в акті обґрунтовуються тим, що враховуючи отримані матеріали зустрічних звірок, ПП «Істок - Крим» не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальника: ТОВ БВП «Строитель - плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808).

Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням у ТОВ БВП «Строитель - плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808). об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ БВП «Строитель - плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808) відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст.З Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 (із змінами та доповненнями) та ст.22,188 Податкового Кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного, підприємство ТОВ БВП «Строитель - плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808) здійснювала діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Таким чином, ТОВ БВП «Строитель - плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808) безпідставно сформували податкові зобов'язання та податковий кредит по податковим накладним, виписаним на придбання чи продаж товарів (робіт, послуг) які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих, чим порушено вимоги ст.22, ст.185, п. 198.6 ст.198.

Відповідачем вказується, що аналізом та проведеною перевіркою ПП « Істок - Крим» не встановлено факту реального здійснення господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель - плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808) за період 01.01.10 по 31.03.12.

На думку відповідача ПП «Істок - Крим» обмінювалось документами на товари (роботи, послуги) з ТОВ БВП «Строитель - плюс» (код за ЄДРПОУ 31263808), які мають ознаки, фіктивних підприємств. Всі суб'єкти господарювання працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Вирішуючи питання про правомірність винесених оскаржуваних податкових повідомлень - рішеннь та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

Судом досліджені документи, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог та встановлено наступне.

01.02.2011 року між ПП «Істок-Крим» (замовник) та ТОВ БВП «Строитель-плюс» (підрядник) було укладено договір генерального підряду №84. Предмет договору - в порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов'язується своїми силами і засобами, на замовлення замовника провести оздоблювальні роботи на об'єкті замовника: розташованому за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Об'їзна, 4-а, надалі об'єкт, в установлений цим договором термін. Вартість договору складає 624864,25грн (а.с.69-71).

На виконання зазначеного договору сторонами складені, підписані та видані акт приймання виконаних будівельних робіт (а.с.72-76) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.77).

Факт виконання послуг підтверджується податковою накладною №17 від 01.11.2011 року на загальну суму 226612,09грн, у тому числі ПДВ у сумі 37768,68грн (а.с.83) та податкова накладна №205 від 27.01.2012 року на загальну суму 398252,16грн, у тому числі ПДВ у сумі 66375,36грн (а.с.84).

Сплата вартості товару підтверджується банківськими виписками філії «Кримське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (а.с.81) та платіжним дорученням №14 від 01.11.2011 року на загальну суму 226612,09грн (призначення платежу оздоблювальні роботи відповідно договору №84 від 01.02.2011 року) (а.с.82).

01.12.2010 року між ПП «Істок-Крим» (замовник) та ТОВ БВП «Строитель-плюс» (підрядник) було укладено договір підряду №01/12/1497. Предмет договору - в порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов'язується своїми силами і засобами, на замовлення замовника провести оздоблювальні роботи на об'єкті замовника: розташованому за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Об'їзна, 4-а, надалі об'єкт, в установлений цим договором термін. Вартість договору складає 10006,10грн, у тому числі ПДВ у сумі 1667,68грн (а.с.85-87).

На виконання зазначеного договору сторонами складені, підписані та видані акт приймання-передачі будівельних матеріалів для реконструкції готелю «Строитель» (а.с.89-92), акт приймання виконаних будівельних робіт (а.с.93-108) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.109).

Факт виконання послуг підтверджується податковою накладною №7097 від 30.12.2010 року на загальну суму 10006,10грн, у тому числі ПДВ у сумі 1667,68грн (а.с.88).

Таким чином, використання у господарській діяльності ПП «Істок-Крим» товарів (послуг), які отримані від ТОВ БВП «Строитель-плюс» підтверджується первинними документами, оформленими у відповідності до п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XV, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. під №168/704, які відповідають вимогам первинного документа, що містить відомості про господарську операцію й підтверджує її здійснення.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Згідно з п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пп. 138.1.1. п.138.1. ст.138 ПКУ встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

В матеріалах справи наявні належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського обліку, які підтверджують здійснення господарських операцій з придбання товарів, які оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно з п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю)

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону №168).

Підпунктом 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно із п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону №168 сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до статті 186 Податкового Кодексу:

п.186.1. Місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

п.186.4. Місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Таким чином податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Всі податкові накладні, що підтверджують здійснення позивачем вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом з'ясовано, що суми вартості товарів (послуг) придбаних у ТОВ БВП «Строитель-плюс» включені позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту податку на додану вартість за відповідні податкові періоди.

Проаналізувавши всі матеріали справи судом встановлено, що відповідачем не надано суду доказів, що сторони при оформленні документів мали умисел направлений на несплату податків.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", відповідно до частини 2 зазначеної статті якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру є достовірними і були внесені і до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд також враховує, що відповідно до чинного законодавства позивач Приватне підприємство «Істок-Крим» не зобов'язано та не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах, а також правильність сплати ними податків.

Суд також зазначає, що чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо -складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не Актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Зазначеної думки також додержується Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 року у справі №К/9991/50772/12.

Також слід вказати, що неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є підставою для висновків невиконання господарських операцій.

Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, був не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. При цьому слід прийняти до уваги, що позивач не має права витребувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, а відтак у діях позивача відсутні порушення норм чинного податкового законодавства з наведених вище підстав.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як вбачається з первинних бухгалтерських документів, наданих до перевірки, угоди між позивачем та ТОВ БВП «Строитель-плюс» були реально виконані сторонами, що зокрема підтверджується договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт, актами здачі приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, платіжними дорученнями, виписками з банку.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, викладених в акті перевірки, які покладено в основу податкового повідомлення-рішення, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено суму грошових зобов'язань.

Враховуючи що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято спірне повідомлення-рішення є необґрунтованими, тобто відсутні і підставі для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0001152201 від 15.03.2013 року, яким ПП «Істок-Крим» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 68043,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 17011,00грн та податкове повідомлення-рішення -№0001122201 від 15.03.2013 року, яким ПП «Істок-Крим» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 42308,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10577,00грн не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі та відповідно до діючого законодавства, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 23.04.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 25.04.2013 року.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 94, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15.03.2013 року №0001122201.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15.03.2013 року №0001152201.

4. Стягнути на користь Приватного підприємства "Істок-Крим" (ідентифікаційний код юридичної особи - 31553156) судовий збір у розмірі 1 379,40грн з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В.Петренко