Рішення

від 21.05.2013 по справі 910/6740/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6740/13 21.05.13

За позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна

компанія «Украгролізинг»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина»

Про стягнення 5 308 736,22 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Грибук В.Ю. - представник за довіреністю № 14/20-12-13 від 14.01.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором прямого лізингу № 19-09-139флк/181 від 28.04.09. в розмірі 5 308 736,22 грн. та штрафних санкцій.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем порушено умови Договору прямого лізингу № 19-09-139флк/181 від 28.04.09. в частині сплати лізингових платежів та інших платежів, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина» заборгованості в розмірі 5 308 736,22 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.13. порушено провадження у справі № 910/6740/13; розгляд справи призначено на 23.04.13. о 10-20.

23.04.13. представник позивача через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав документи по справі, які були витребувані судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 21.05.13. о 10-40.

Представник позивача в судовому засіданні 21.05.13. підтримав свої позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 21.05.13. повторно не з'явився, вимог попередніх ухвал Господарського суду міста Києва у справі № 910/6740/13 не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АВ № 153993 від 18.04.13.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/6740/13.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

28.04.09. між Відкритим акціонерним товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (позивач - провонаступник) (далі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина» (Лізингоодержувач) укладено Договір прямого лізингу № 19-09-139фкл/181 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1. Договору), Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк предмет лізингу, а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Додатком № 1 до Договору сторонами погоджено найменування, кількість, ціну та вартість предмету лізингу.

Відповідно до п. 3.2. Договору Лізингодавець зобов'язаний передати предмет лізингу в користування Лізингоодержувачеві по акту передачі. Укладання між сторонами акту передачі предмету лізингу свідчить, про належне виконання Лізингодавцем зобов'язань щодо передачі предмета лізингу та прийняття Лізингоодержавачем такого виконання.

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що Лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає умовам Договору, стандартам, технічним умовам та іншій нормативно-технічній документації.

06.06.09. між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем був складений акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 1, який визначений Додатком № 1 до Договору.

Даний акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем порушено умови Договору прямого лізингу № 19-09-139фкл/181 в частині сплати лізингових платежів та інших платежів, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина» заборгованості.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору, з моменту підписання акту передачі Лізингоодержувач за користування останній сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої вартості предмета лізингу, винагороду в розмірі семи відсотків річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу. Черговість сплати лізингових платежів кратна шести місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту передачі. Перший лізинговий платіж сплачується через шість місяців з дати підписання .

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів» (п. 4.2. Договору).

Додатком № 2 до договору прямого лізингу № 19-19-139флк/181 від 28.04.09. сторони погодили розмір лізингових платежів та їх складових частин.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором прямого лізингу № 19-09-139фкл/181, зокрема, пунктом 4.3. сторони погодили, що Лізингоодержувач після укладання Договору, перераховує на рахунки Лізингодавця комісію за організацію поставки техніки в розмірі семи відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ.

Згідно додатку № 1 до Договору комісія за організацію поставки техніки складає 499 942,80 грн., яка за твердженням позивача несплачена.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина» листом вх. № 65001 від 27.11.12. повідомило Лізингодавця про неспроможність сплачувати лізингові платежі та просило позивача вилучити предмет лізингу.

29.11.12. Лізингоодержувач повернув предмет лізингу, про що сторонами був складений акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки.

06.09.10. між Відкритим акціонерним товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина» укладено додатковий договір № 14-10gps/932 до договору прямого лізингу від 28.04.09. № 19-19-139/флк/181 (далі - додатковий Договір), відповідно до умов якого (п.1 Договору № 2) сторони домовились, що Лізингодавець обладнує предмет лізингу пристроєм диспетчеризації, за що Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю компенсацію за технічну підтримку пристрою диспетчеризації.

Додатковий договір є невід'ємною частиною договору прямого лізингу № 19-09-139флк/181 від 28.04.09. У всьому іншому, що не передбачено даним додатковим договором, діють умови договору прямого лізингу № 19-09-139флк/181 від 28.04.09. і сторони підтверджують за ним свої зобов'язання (п.п. 4, 5 додаткового Договору).

Позивач стверджує, що заборгованість відповідача по компенсації за технічну підтримку пристрою диспетчеризації за період користування предметом лізингу складає 8 442,86 грн.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

27.02.13. Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулось до відповідача з вимогою № 14/446, в якій вимагало сплатити наявну у відповідача заборгованість.

Матеріали справи не містять відомостей, щодо надання відповіді з боку відповідача на зазначену вимогу, та не містять доказів повної сплати наявної заборгованості.

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що всупереч вищевказаних договірних зобов'язань відповідач не виконав своїх обов'язків в частині сплати лізингових платежів в розмірі 3 894 849,70 грн., в частині сплати комісії за організацію поставки техніки в розмірі 499 942,80 грн. та в частині сплати компенсації за технічну підтримку пристрою диспетчеризації в розмірі 8 442,86 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому його дії є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно п. 7.1 Договору, сторонами погоджено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань в повному обсязі (п. 7.6. Договору)

Положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Оскільки законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди, зменшення строку нарахування неустойки до шести місяців є безпідставним (постанова Верховного Суду України від 26 грудня 2011 р. у справі N 3-140гс11)

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 724 805,76 грн. - пені, в іншій частині 900,89 грн. - пеня нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 143 676,97 грн. - 3% річних та 36 117,24 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та індексу інфляції є правомірним.

Таким чином, судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36 099,83 грн. - збитків від інфляції. В іншій частині 17,41 грн. - збитків від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 143 676,97 грн., та вбачається з обґрунтованого розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення 143 676,97 грн. - 3% річних є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Галичина» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 5А; код ЄДРПОУ 31818405) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16А; код ЄДРПОУ 30401456) 3 894 849 (три мільйони вісімсот дев'яносто чотири тисячі вісімсот сорок дев'ять ) грн. 70 коп. - сума лізингових платежів, 499 942 (чотириста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дві) грн. 80 коп. - сума одноразової комісії за організацію поставки техніки, 36 099 (тридцять шість тисяч дев'яносто дев'ять) грн. 83 коп. - збитки від інфляції, 143 676 (сто сорок три тисячі шістсот сімдесят шість) грн. 97 коп. - 3% річних, 724 805 (сімсот двадцять чотири тисячі вісімсот п'ять) грн. 76 коп. - пеня, 8 442 ( вісім тисяч чотириста сорок дві ) грн. 86 коп. - компенсації за технічну підтримку пристрою диспетчеризації, 68 808 (шістдесят вісім тисяч вісімсот вісім) грн. 10 коп. - витрати по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.05.13.

Суддя Т.М. Ващенко