Рішення

від 18.12.2012 по справі 1416/7426/12

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

18.12.2012 справа № 2/1416/3263/12

рішення

Іменем україни

18 грудня 2012 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого суддіКоваленко І.В. при секретарі Коденко К.В. за участю: позивача ОСОБА_3

представника відповідача Лебедева А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Спектор» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в:

У липні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м.Миколаєва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Спектор» (далі - ТОВ «ТК «Спектор») 9619,00 грн. заборгованості по заробітній платі, 3447,80 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку та 1700,00 грн. моральної шкоди.

У обґрунтування позову вказав, що з 06.01.2009 по 30.06.2010 працював на посаді менеджера Миколаївської філії відповідача з посадовим окладом 3000,00 грн. Після звільнення з роботи остаточний розрахунок з ним не проведено, не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку, що є підставою для стягнення вказаних виплат та середнього заробітку за затримку в їх виплаті, а також моральної шкоди.

У справі було ухвалено заочне рішення від 15.12.2011, яке скасовано ухвалою суду від 04.09.2012.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відсутність заборгованості.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що з 06.01.2009 по 30.06.2010 ОСОБА_3 працював на ТОВ «ТК «Спектор» на посаді старшим менеджером і був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі наказу від 30.06.2010 № 30/06/10-1.

Із пояснень позивача при звільненні з ним не проведено остаточного розрахунку по заробітній платі та не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку. Обґрунтовуючи розмір невиплаченої заробітної плати посилався на те, що при працевлаштуванні з керівником підприємства була усна домовленість, що його місячний заробіток складатиме 3000,00 грн.

З пояснень представника відповідача ОСОБА_3 був прийнятий на роботу наказом від 06.01.2009 № 15 (а/с 183) з посадовим окладом 605,00 грн. на 0,2 ставки, із змістом якого позивач був ознайомлений під підпис. Вказані обставини позивач не заперечував.

За розрахунком позивача йому не виплачено заробітну плату за березень - червень 2010 року, яка відповідно помісячно складає 1820,00 грн., 3289,00 грн., 3232,00 та 1278,00 грн., разом 9619,00 грн. (а/с 19).

Заперечуючи проти доводів позивача представник відповідача вказував на відсутність заборгованості по заробітній платі, посилаючись на платіжні відомості за оспорюваний період №№ ТК-0000003, ТК-0000005, ТК-0000008, ТК-0000010, які надав суду 05.12.2012, та виписку по особовому рахунку.

Із виписки по особовому рахунку вбачається, що нарахована місячна заробітна плата позивача у спірному періоді складає 175,00 грн. При цьому, виплату заробітної плати за березень - травень проведена із затримкою у червні 2010 року.

Із пояснень ОСОБА_3 платіжні відомості за спірний період він не підписував, а заробітну плату, в т. ч виходячи з місячного посадового окладу в 175,00 грн., не отримував. На його думку, спірні платіжні відомості на дату їх складання взагалі не існували.

Надаючи оцінку наведеним доказам, суд виходить з того, що у справах даної категорії саме на роботодавця покладено доведення розміру заборгованості та своєчасність здійснення виплат по заробітній платі шляхом надання належних і допустимих доказів, у відповідності до вимог статтей 58, 59, 64 ЦПК України.

Так, випискою по особовому рахунку відповідач підтвердив, що заробітна плата за березень - травень 2010 року у сумі 508,71 грн. виплачена позивачу у червні 2010 року.

На відміну від платіжних відомостей за січень - листопад 2009 року, які позивач не оспорював, із спірних платіжних відомостей №№ ТК-0000003, ТК-0000005, ТК-0000008, ТК-0000010 вбачається, що до них включено лише одного позивача (за безспірний період - включені усі працівники підприємства) та підтверджено отримання заробітної плати за кожний окремий календарний місяць, що не відповідає виписці по особовому рахунку ОСОБА_3

Суперечність між платіжними відомостями і випискою по особовому рахунку за спірний період та причини оформлення платіжних відомостей лише на одного позивача без зазначення інших працівників, а також причини не надання копій спірних відомостей до звернення із заявою про перегляд заочного рішення, представник відповідача пояснити не зміг.

Так як вказані докази відповідача є суперечливими і невизнаються позивачем, суд їх відхиляє та вважає обґрунтованими доводи позивача про не отримання заробітної плати за спірний період.

Щодо розміру заборгованості із заробітної плати, суд виходить з наступного.

Згідно даних податкової служби, які формуються на підставі звітності відповідача, виплачений позивачу за місцем роботи дохід у 2009 році (з дати прийняття на роботу) за 1 квартал склав 356,63 грн., 2 квартал - 375,00, 3 квартал - 378,00 грн., 4 квартал - 278,80 грн.; у 2010 році за 1 квартал - 175,00 грн.; 2 квартал - 525,00 грн.

Загальна сума отриманого позивачем у 2010 році на посаді старшого менеджера доходу складає 700,00 грн. (175,00 х 4), що відповідає розміру, вказаному у виписці по особовому рахунку працівника.

За такого безпідставними є доводи позивача про встановлення йому посадового окладу у розмірі 3000,00 грн., які не підтверджені належними і допустимими доказами.

Виходячи із даних податкового органу місячний дохід позивача у спірному періоді становив 175,00 грн., що відповідає виписці по особовому рахунку та є близьким до розміру посадового окладу, встановленого йому при прийнятті на роботу з урахуванням ставки 0,2. Тому, цей розмір місячної заробітної плати і повинен застосовуватися при вирішення даного спору.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З огляду на встановлені обставини, суперечність доказів відповідача щодо виплати позивачу заробітної плати, отримання якої останній заперечував, суд приходить до висновку, що на дату звільнення заборгованість перед позивачем із заробітної плати за березень - червень 2010 року складає 700,00 грн., яка до теперішнього часу не погашена, а тому позов в цій підлягає частковому задоволенню.

У частині вимог про стягання грошової компенсації за невикористану відпустку, суд виходить з наступного.

Із пояснень позивача за період роботи на ТОВ «ТК «Спектр» у щорічній відпустці він не перебував. Вказані обставини представник відповідача не оспорював.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки провадиться відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю, в якому провадиться виплата компенсації за невикористані дні відпустки. Пунктом 7 наведеного Порядку передбачено, що нарахування виплат для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням 12 календарних місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду, за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством (стаття 73 КЗпП України). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Крім того, відповідно до абзацу сьомого пункту 2 цього Порядку із розрахункового періоду підлягає виключенню період протягом якого позивач не працював та за ним не зберігався заробіток.

З пояснень позивача встановлено, що з 01.12.2009 по 28.02.2010 він перебував у відпустці без збереження заробітної плати за власним бажанням, а тому при розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку цей період ним враховувався.

Отже, з урахуванням наведених обставин, невикористана щорічна відпустка позивача складає 30 календарних днів (за 2009 рік - 22 к.дн.; за 2010 рік - 8 к.дн.), а не 28 - як вважає відповідач у своєму розрахунку.

За підрахунком суду, розмір грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку становить 137,84 грн. (1226,80 / 267 (365- 10 (ст.73 КЗпП України) - 88 (відпустка без збер.зар.плати за мінусом двох святкових днів) х 30).

Розрахунок відповідача суд не приймає через помилковість та не відповідність вимогам наведеного вище Порядку, а розрахунок позивача - через невідповідність розміру заробітної плати.

Отримання грошової компенсації у липні 2010 року, що представник відповідача підтвердив у останньому судовому засіданні платіжною відомістю № ТК-0000011 (вказано виплату 174,42 грн.) позивач не визнав, посилаючись на не підписання платіжної відомості та не отримання коштів.

Із наданої відповідачем виписки по особовому рахунку вбачаться, що виплата за липень 2010 року взагалі відсутня.

Вказана виплата відсутня і в довідці податкового органу.

Таким чином, наведені докази відповідача, як і докази щодо відсутності заборгованості із заробітної плати, є суперечливі та дають підстави вважати, що відповідач намагається ввести в суд оману для уникнення майнової відповідальності, а тому вони не можуть бути прийняті судом.

Також слід зазначити, що враховуючи тривалий розгляд справи, суд критично відноситься до дій відповідача із надання лише в останніх судових засіданнях платіжних відомостей за спірний період.

У зв'язку із наведеним, вимога про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку підлягає частковому задоволенню в сумі 137,84 грн.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строк, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У силу статті 360-7 ЦПК України при розгляді даної справи для судів є також обов'язковим правовий висновок Верховного Суду України, викладений у Постанові від 21 листопада 2011 р. в справі №6-60цс11 про те, що установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно Порядку розрахунок середнього заробітку за час затримки при звільненні повинен здійснюватися із середньої заробітної плати за останні два повних місяці роботи і з визначення середньоденного заробітку помноженого на кількість робочих днів затримки у виплаті заробітної плати.

Оскільки, відповідач не довів проведення остаточного розрахунку при звільнені з позивачем, відповідно вимога про стягнення середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при наявності встановленої вище заборгованості є правомірною.

За розрахунком суду середньоденний заробіток позивача за останніх два повних місяці роботи, виходячи із посадового окладу 175,00 грн., складатиме 9,21 грн. (175,00 х 2 / 38), де 38 - кількість робочих днів у травні - червні 2010 року.

Таким чином, враховуючи норму тривалості робочого часу на 2010 -2012 роки, встановлену у листах Міністерства праці та соціальної політики України від 30.09.2008 № 10338/0/14-08/13, 25.08.2009 № 9681/0/14-07/13 та 23.08.2011 р. № 8515/о/14-11/13, на дату ухвалення цього рішення середній заробіток за весь час затримки проведення остаточного розрахунку складатиме 5737,83 грн. (623 х 9,21).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні суми відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інші обставини.

Тому, враховуючи загальний розмір заборгованості та не проведення з позивачем остаточного розрахунку протягом тривалого періоду, суд вважає достатньою сумою відшкодування 800,00 грн.

За такого, на користь позивача без утримання загальнообов'язкових податків та зборів до бюджету підлягає стягненню 700,00 грн. заборгованості по заробітній платі, 137,84 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку та 800,00 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В силу частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

Звертаючись з вимогами про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1700,00 грн., ОСОБА_3 посилався на те, що внаслідок порушення законних прав на своєчасне отримання заробітної плати йому були заподіяні душевні страждання, які виразилися у втраті нормальних життєвих зв'язків та вимагали додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки, факт порушення права позивача на отримання розрахунку у визначний статтею 116 КЗпП України термін є доведеним, що призвело до моральних страждань позивача, який вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та захисту своїх трудових прав, є підстави для відшкодування моральної шкоди, достатнім розміром якої з урахуванням розміру заборгованості, періоду затримки розрахунку, характеру та ступеню моральних страждань позивача буде 300,00 грн.

Так як позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору, відповідно до статті 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 321,90 грн. (214,60 + 107,30).

На підставі наведеного та керуючись статтями 3, 10, 11, 14, 60, 62, 212-214 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Спектор» (код 34507338) на користь ОСОБА_3 700,00 грн. заборгованості по заробітної платі, 137,84 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку, 800,00 грн. середнього заробітку, без утримання загальнообов'язкових податків і зборів, та 300,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Спектор» (код 34507338) на користь держави судовий збір у розмірі 321,90 грн.

У іншій частині вимог - відмовити.

Відповідно до статті 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині місячної заробітної плати, яка складає 175,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя

Повний текст рішення

підписано 20.12.2012.