Рішення

від 21.12.2012 по справі 1416/8927/12

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

21.12.2012 справа № 2/1416/3666/12

Рішення

Іменем України

21 грудня 2012 року м.Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого суддіКоваленка І.В. при секретаріКоденко К.В. за участю:

позивача ОСОБА_3

представників відповідача Панкратова В.В., Абакумова С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мономакс», третьої особи - суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_6 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, зобов'язання анулювати запис в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м.Миколаєва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мономакс» (далі - ТОВ «Мономакс») про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, зобов'язання анулювати запис в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. У обґрунтування вимог вказав, що з 12.10.2006 був прийнятий на роботу до ТОВ «Мономакс» на посаду водія-експедитора та звільнений з роботи наказом від 16.10.2012 №10-К за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв'язку з втратою довіри.

Так як звільнення з роботи проведено з порушенням трудового законодавства, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на вчинення позивачем крадіжки коштів, що стало підставою для втрати до нього довіри.

Третя особа представника в судове засідання не направила, у попередніх засіданнях факт крадіжки коштів позивачем підтвердила.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, суд встановив наступне.

Із записів зроблених у трудовій книжці ОСОБА_3 вбачається, що з 12.10.2006 по 16.10.2012 він працював на ТОВ «Мономакс» на посаді водія-експедитора. Звільнений з роботи наказом від 16.10.2012 № 10-к на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довіри. З вказаним наказом позивач ознайомлений під підпис, що сторонами не оспорювалося.

Через порушення при звільненні позивача статті 47 КЗпП України, 22.10.2012 відповідач видав наказ за № 11-к, яким відмінив наказ від 16.10.2012 № 10-к, та змінив дату звільнення позивача на 22.10.2012, зобов'язав бухгалтера провести остаточний розрахунок. Підставою звільнення ОСОБА_3 зазначено вчинення ним крадіжки коштів в сумі 220,00 грн. в суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6, що зафіксовано відеокамерою.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено по 22.10.2012 включно шляхом поштового переказу йому коштів в сумі 802,86 грн., що підтверджено фіскальним чеком від 23.10.2012 № 9526 та видатковим касовим ордером від 24.10.2012.

У судовому засіданні представники відповідача правомірність звільнення позивача з роботи обґрунтовували з посланням на відеофіксацію правопорушення, відшкодування потерпілому підприємцю ТОВ «Мономакс» викрадених позивачем коштів та порушення Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області кримінального провадження по даному факту.

Із матеріалів справи вбачається, що при прийнятті на роботу з ОСОБА_3 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого він взяв на себе повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому цінностей підприємства.

Згідно посадової інструкції водія-експедитора, затвердженої керівником ТОВ «Мономакс» 03.01.2012, з якою позивач ознайомлений під підпис, до обов'язків водія-експедитора віднесено, крім забезпечення належного збереження і догляду за автомобілем, отримання на складі під звіт товару, звітування про зданий товар накладними; отримання від покупців коштів за товар та здавання їх в касу підприємства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України однією з додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов є винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Таким чином, звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, у випадку вчинення ним корисливого правопорушення, в т.ч. якщо його дії не пов'язані з роботою, допускається за умови доведення у встановленому законом порядку його вини.

У даному випадку, представники відповідача підтвердили лише порушення кримінального провадження по факту крадіжки у підприємця коштів в сумі 220,00 грн.

З огляду на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів вини позивача у вчиненні корисливого правопорушення, суд вважає звільнення ОСОБА_3 таким, що не відповідає пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Враховуючи, що на дату ухвалення рішення ОСОБА_3 не працевлаштований та на обліку в службі зайнятості не знаходиться, він підлягає поновленню на роботі на посаді, яку займав до звільнення, із покладенням на відповідача обов'язку з анулювання спірного запису з трудової книжки.

Так як інші доводи представників відповідача, в т.ч. пояснення свідків, які зводилися до підтвердження вчинення позивачем крадіжки коштів та його відмови від ознайомлення із наказом про звільнення від 22.102012, не впливають на наведений вище висновок суду, суд не вбачає підстав для надання їм оцінки.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає нарахуванню відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету України від 08.02.95 N 100.

Згідно довідки про заробітну плату за останніх два повних місяці роботи, а саме 42 робочих дні серпня - вересня 2012 року нарахована заробітна плата позивача склала 2533,62 грн., а середньоденна - 60,32 грн. (2533,62 / 42).

З урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 23.08.2011 № 8515/о/14-11/1, період вимушеного прогулу позивача, починаючи з 23.10.2012 (по 22.10.2012 нарахована та виплачена заробітна плата) і по день ухвалення рішення складає 44 робочих дня. Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню, становить 2654,08 грн. (60,32 х 44).

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки в ході судового розгляду доведено неправомірність звільнення позивача з роботи, що завдало йому душевних страждань, в т.ч. і внаслідок втрати матеріального забезпечення, позов в частині відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим.

Водночас, виходячи із наданих у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснень щодо засад розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди, а також враховуючи обставини справи та не доведення позивачем визначеного ним грошового розміру моральної шкоди, суд вважає достатнім розміром для відшкодування моральної шкоди 200,00 грн.

Так як позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до статті 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 321,90 грн. (214,60 + 107,30).

На підставі наведеного та керуючись статтями 10, 11, 14, 60 - 62, 88, 212-214 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_3 з посади водія-експедитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мономакс» (іден. код 20870619) у зв'язку із втратою довіри незаконним та поновити його на посаді водія-експедитора з 23.10.2012.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Мономакс» (іден. код 20870619) внести зміни до трудової книжки ОСОБА_3 шляхом анулювання запису № 2 про звільнення ОСОБА_3 з роботи у зв'язку із втратою довіри, внесеного на підставі наказу від 16.10.2012 № 10-к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мономакс» (іден. код 20870619) на користь ОСОБА_3 2654,08 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 200,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мономакс» (іден. код 20870619) на користь держави судовий збір у розмірі 321,90 грн.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 367 ЦПК України рішення суду у частині поновлення ОСОБА_3 на роботі підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Повний текст рішення

підписано 24.12.2012.