Рішення

від 24.04.2013 по справі 905/2138/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.04.2013р. Справа № 905/2138/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Доннафтасервіс», м.Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Леко-Дон», м.Донецьк.

Ціна позову 59430,77 грн.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від позивача - Бойко А.М., довіреність №263 від 21.12.2012;

від відповідача - Романенко О.В., директор.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Доннафтасервіс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Леко-Дон» (далі - відповідач) про стягнення 67871,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 18.02.2010 був укладений договір №23 про надання транспортних послуг (далі - договір). Позивачем відповідачу були надані послуги за вказаним договором, але відповідач з позивачем не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 59430,77 грн., в т.ч. сума основного боргу в розмірі 54583,20грн., пеня в розмірі 4015,23 грн., 3% відсотків річних в розмірі 805,05 грн., інфляційні витрати в сумі 27,29грн. Також позивач просив стягнути з відповідача витрати за послуги адвоката в розмірі 2500 грн. Крім того, позивачем була надана заява про забезпечення позову.

Відповідно до заяви позивача від 24.04.2013, сума основної заборгованості складає 54192,16 грн.

Відповідач проти позову не заперечував, просив зменшити розмір суми що підлягає стягненню за послуги адвоката. Також відповідач зазначив, що заборгованість за актом № 60901 від 06.09.2012 частково сплачена в розмірі 391,04 грн.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

18.02.2010 між сторонами був укладений договір №23 про надання транспортних послуг, відповідно до якого позивач діє за дорученням відповідача, зобов'язується забезпечити транспортно - експедиторське обслуговування по доставці експортних вантажів відповідача у порти України, а відповідач приймає на себе зобов'язання сприяти у виконанні позивачем своїх зобов'язань, в установлені договором строки прийняти наданий об'єм послуг та здійснити розрахунок.

Інших договорів про надання транспортних послуг між сторонами не укладалось.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги, що підтверджується актами надання послуг, рахунками на оплату (а.с.26-27, 29-30).

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №7 від 22.01.2013 з проханням сплатити суму боргу (а.с.14).

Відповідач відповідь на претензію не надав.

На час прийняття рішення у справі заборгованість у сумі 54192,16грн. відповідачем не сплачена.

Пунктом 1.1. Договору встановлено, що за даним Договором Перевізник, діючи за дорученням замовника, зобов'язується забезпечити транспортно - експедиторське обслуговування (далі - «ТЕО») по доставці експортних вантажів Замовника у порти України, а Замовник приймає на себе зобов'язання сприяти у виконанні Перевізником своїх зобов'язань, в установлені договором строки прийняти наданий об'єм послуг та здійснити розрахунок.

Згідно п. 5.7 Договору, розрахунок за Договором здійснюється Замовником протягом 7 (семи) банківських днів з моменту оформлення актів виконаних послуг (робіт). У платіжному дорученні вказується номер рахунку, за яким здійснюється платіж, номер та дата договору, найменування виконаних послуг (робіт).

Згідно ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення вказаних вимог закону та договору, відповідач надані позивачем послуги в розмірі 54192,16 грн. не оплатив. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 216-218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, оскільки між сторонами не існує домовленості щодо нарахування пені, суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення нарахованої суми пені у розмірі 4015,23грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача 3% відсотків річних, що нараховані на прострочену заборгованість в розмірі 22656,76 грн. з 18.09.2012 по 15.03.2013 та на заборгованість 31535,40 грн. - з 18.12.2012 по 15.03.2013, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 332,8 грн. та 227,99 грн. відповідно.

Вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат, що нараховані на прострочену заборгованість в розмірі 22656,73 грн. - за період з жовтня 2012 по лютий 2013 та на заборгованість 31535,40 грн. - за період з січня 2013 по лютий 2013, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Також представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в розмірі 5000грн. В підтвердження отримання зазначених послуг були надані копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги, квитанція №2 від 14.03.2013 (а.с.38-4037).

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України , суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 № 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України . Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідного до п. 12 зазначеного роз'яснення, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи вищевикладене та враховуючи що ціна позову становить 59430,77 грн., суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката слід покласти на відповідача в сумі 2500 гривень.

Суд залишає без розгляду заяву позивача про забезпечення позову, у зв'язку з наданням відповідної заяви позивачем.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Леко-Дон» (83005, м. Донецьк, вул. Зубкова, 1а, код ЄДРПОУ 36306641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Доннафтасервіс» (83054, м. Донецьк, пр-т. Київський, б.51, код ЄДРПОУ 31212910) 54192,16 грн. боргу, 560 грн. 79 коп. 3% річних, 27 грн. 29 коп. інфляційних витрат, 2500 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1585 грн. 87 коп. витрат з оплати судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 25 квітня 2013 року.

Суддя О.В. Говорун