Ухвала

від 22.05.2013 по справі 2а-12108/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12108/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Денісова А.О.,

Міщука М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєводино Груп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001822204 від 11.04.2012 року,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєводино Груп» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС № 0001822204 від 11.04.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (код платежу 14010100) на суму основного платежу 158167,00 грн., фінансових санкцій на суму 1,00 грн.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Позивача з питань дотримання податкового законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Укрдрім» за період з 01.04.11 по 31.05.11.

За результатами перевірки складено Акт № 75/22-4/36678643 від 27.03.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Воєводино Груп» (код ЄДРПОУ 36678643) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрдрім» (код ЄДРПОУ 36302590) за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року».

Як вбачається зі змісту Акту, Відповідачем під час перевірки виявлені такі порушення: п. 198.3., 198.6. ст.198, п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України в наслідок чого занижено податок на додану вартість за квітень-травень 2011 року на загальну суму 158167 грн.

На підставі зазначеного Акту, Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001822204 від 11.04.2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (код платежу 14010100) на суму основного платежу 158167,00 грн., фінансових санкцій на суму 1,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що при проведенні документальної перевірки Відповідачем використовувалась лише інформація з баз даних ДПІ, а саме - Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, «TAX», «Аудит» та Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 115/23-3/36302590 від 07.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрдрім», Висновок почеркознавчого дослідження Центрального МРВ Управління СБУ у м. Києві від 03.02.2012 року № 28. Відтак не врахування Відповідачем даних, які містились у первинній документації та були визначальними при вирішенні питання щодо визначення правомірності формування податкового кредиту, є порушенням імперативних приписів чинного законодавства.

Крім того, доводи Відповідача про заниження ТОВ «Воєводино Груп» податку на додану вартість, викладені в Акті перевірки будуються виключно на даних, відображених у Акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 115/23-3/36302590 від 07.03.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрдрім» та Висновку почеркознавчого дослідження Центрального МРВ Управління СБУ у м. Києві від 03.02.2012 року № 28 (надалі - Висновок).

Щодо правомірності нарахування податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ст.ст.181, 182 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.183 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодекс (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що наявні податкові накладні містять усі необхідні реквізити, передбачені ст. 201 Податкового кодексу України, їх не визнано у встановленому порядку недійсними, а саму перевірку проведено відповідачем з врахуванням інформації лише з баз даних ДПІ.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та вважає, що позивач правомірно відніс суми податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням послуг, до складу податкового кредиту.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Денісов А.О.

Міщук М.С.