Ухвала

від 27.05.2013 по справі 0906/1408/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №0906/1408/12

Провадження №22ц/779/982/2013

Категорія 39

Головуючий у І інстанції Монташевич С.М.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Горблянського Я.Д., Соколовського В.М.

секретаря Мельник О.В.

з участю апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, позивачки ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування неправдивої інформації, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_4 Вирішено визнати такими, що не відповідають дійсності та є неправдивими, принижують честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_4, поширені ОСОБА_2 наступні відомості:

- у скарзі від 19.09.2011 р. на ім'я голови Івано-Франківської ОДА про те, що «директор центру веде себе як власниця приватної школи: вся родина в її підпорядкуванні… Багато працівників вже розраховано, так як доведені до відчаю... Даний центр розрахований для дітей з вадами зору, проте тут навчаються і здорові діти, і хворі з іншими діагнозами, які не повинні бути в даному закладі, а відповідних спеціалізованих... Приближені до керівника працівники можуть уроки не проводити, і це сприймається нормально... Керівник центру зловживає службовим становищем та нехтує правами громадян, передбаченими Конституцією України»;

- у скарзі від 19.10.2011 р. на ім'я голови Івано-Франківської ОДА про те, що «До того часу в розкладі не було вказано, який предмет викладає ОСОБА_4 та й що може викладати людина з освітою «дошкільне виховання» в середньому навчальному закладі, а головне управління надало їй вищу кваліфікаційну категорію вчителя, чи це правомірно, якщо вона навіть не має диплому вчителя... Напрошуються висновки, що ця школа вже подарована Головним управлінням освіти і науки України п. ОСОБА_4, правда утримується даний заклад за рахунок держави».

Також вирішено зобов'язати ОСОБА_2 спростувати зазначені відомості та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1500,00 гривень за завдану моральну шкоду, які перерахувати на благодійний рахунок Вигодського навчального корекційно-реабілітаційного центру Івано-Франківської обласної ради.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне дослідження судом обставин справи, невірну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що в судовому засіданні встановлено, що чоловік позивачки - ОСОБА_7 з 2007 року працює у Вигодському НКРЦ спочатку на посаді сторожа, а потім водія. З 2009 року в центрі працює також донька позивачки - ОСОБА_8 на посаді вчителя англійської мови. Таким чином всі члени сім'ї позивачки працюють у Вигодському НКРЦ і підпорядковані їй як директору, а тому висновок суду про те, що вказана інформація не відповідає дійсності є невірним. Його твердження про те, що позивачка із спеціальністю «дошкільне виховання» викладає в середньому навчальному закладі також відповідає дійсності та підтверджується наданою в судовому засіданні копією диплому позивачки, відповідно до якого ОСОБА_4 в 2009 році закінчила Прикарпатський університет імені В. Стефаника за спеціальністю дошкільне виховання та здобула кваліфікацію вихователя дітей дошкільного віку, логопеда.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимог п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» не визначив характер вказаної ним у скаргах інформації не з'ясував чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Оскільки він не мав доступу до документів з кадрових питань, то зі слів звільнених працівників, які скаржилися на нездоровий клімат в колективі і неможливість продовжувати роботу за таких умов, він сформував свою оціночну думку з приводу їх звільнення. Свою думку щодо того, що в центрі, в якому згідно зі статутом повинні навчатися діти з вадами зору, навчаються здорові діти та діти з іншими діагнозами, він сформував, оскільки бачачи дітей на уроках та спілкуючись з ними в позаурочний час, вказаних вад у багатьох із них він не бачив. Щодо його твердження про те, що в розкладі не було вказано який предмет веде позивачка, то як вона сама ствердила, вона викладає предмет «розвиток мовлення», який є корекційно-розвитковим заняттям, а не уроком і проводиться у дітей, що навчаються на індивідуальній формі навчання, та зазначений у розкладі №2, а не в основному, а він доступу до його огляду не мав. Після його заяв до Головного управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА і відсутності з їхнього боку належного реагування, у нього склалося оціночне судження, що вищестоящий орган не бажає реагувати на його заяви, а обмежується формальними відписками. Оскільки він не мав наміру принизити честь, гідність та ділову репутацію позивачки, а його судження мають оціночний характер і не можуть відповідно до ст. 277 ЦК України вважатися поданням неправдивої інформації, то в суду не було підстав для визнання вказаної ним інформації такою, що не відповідає дійсності та є неправдивою, принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_4 та стягнення з нього моральної шкоди.

З наведених підстав апелянт просить рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Позивач ОСОБА_4 та її представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважали законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 в частині визнання такими, що не відповідають дійсності та є неправдивими, принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 відомостей, зазначених у листі ОСОБА_2 на адресу міністра освіти і науки України Дмитра Табачника від 02.06.2010 року і у скарзі на ім'я прокурора Івано-Франківської області Каліфіцького О.А. від 05.10.2011 року, та зобов'язання відповідача спростувати ці відомості, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 40 Конституції України звернувся до службових осіб органу державної влади та правоохоронного органу, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Незважаючи на те, що у ході перевірки наведена у скаргах інформація не знайшла свого підтвердження, дана обставина не може сама по собі бути підставою для притягнення скаржника до цивільно-правової відповідальності, так як у даному випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення недостовірної інформації. Крім того, у своїх скаргах від 05.10.2011 року та від 02.06.2010 року ОСОБА_2 просив службових осіб провести перевірку викладених в його зверненнях обставин. Також суд першої інстанції виходив з положень абз. 6 п. 3 рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року №8рп/2003, в якому вказано на особливості реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових осіб та службових осіб. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства. ОСОБА_4, як посадова особа, повинна бути готова до критичного реагування з боку інших осіб.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання такими, що не відповідають дійсності та є неправдивими, принижують її честь, гідність та ділову репутацію відомостей, поширених ОСОБА_2 у скаргах до голови Івано-Франківської облдержадміністрації Вишиванюка М.В. від 19.09.2011 р. та від 19.10.2011 року, суд виходив з того, що зазначаючи наведені у даних скаргах відомості, відповідач вже отримав відповідь на його скаргу, адресовану міністру освіти і науки України, яка була направлена на розгляд в тому числі і в Івано-Франківську ОДА. При розгляді зазначеної скарги предметом перевірки були і відомості, які містяться в скаргах від 19.09.2011 року та від 19.10.2011 року, чого не заперечив в судовому засіданні і сам відповідач. Таким чином останній, знаючи, що викладена ним інформація не підтвердилась, а, отже, є неправдивою, умисно, з метою принизити ділову репутацію ОСОБА_4 у своїх скаргах від 19.09.2011 року та від 19.10.2011 року наводить відомості, які принижують честь та гідність позивачки. Відповідач не надав суду жодного доказу про те, що інформація, викладена у скаргах на ім'я голови Івано-Франківської ОДА, відповідає дійсності, натомість позивачкою долучено цілий ряд документів, які її спростовують та доводять той факт, що дана інформація була об'єктом перевірки, ОСОБА_2 було відомо про її неправдивість, разом з тим він продовжував її розповсюджувати у своїх листах, в тому числі від 19.09.2011 року та від 19.10.2011 року.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1500 грн., суд враховував характер та обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_4, ступінь зниження її ділової репутації, час та зусилля, які необхідні їй для відновлення її попереднього стану.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_4 працює на посаді директора Вигодського навчального корекційно-реабілітаційного центру Івано-Франківської обласної ради. Відповідач ОСОБА_2 працює там же вчителем фізики.

02.06.2010 року ОСОБА_2 звернувся до міністра освіти і науки України Дмитра Табачника з листом, в якому вказав таку інформацію: «директор центру ОСОБА_4 поводиться як власниця приватної школи... Уроки ОСОБА_4 в шкільному розкладі завучем не фіксуються, бо і не проводяться. Із опитаних дітей ніхто не знає, що його вчить ОСОБА_4. А як же піти повчитися у такого наставника? Багато дітей, на його погляд, не підлягає навчанню у нашій школі, бо у них хороший зір, а це суперечить статуту навчального закладу. При медичних оглядах таких дітей не показують лікарям» (а.с. 11-12).

Незважаючи на те, що у ході перевірки наведена у скарзі інформація не знайшла свого підтвердження, ОСОБА_2 19.09.2011 року звернувся до голови Івано-Франківської облдержадміністрації Вишиванюка М.В. зі скаргою, в якій вказав: «директор центру веде себе як власниця приватної школи: вся родина в її підпорядкуванні... Багато працівників вже розраховано, так як доведені до відчаю... Даний центр розрахований для дітей з вадами зору, проте тут навчаються і здорові діти, і хворі з іншими діагнозами, які не повинні бути в даному закладі, а відповідних спеціалізованих... Приближені до керівника працівники можуть уроки не проводити, і це сприймається нормально... Керівник центру зловживає службовим становищем та нехтує правами громадян, передбачених Конституцією України» (а.с. 9).

05.10.2011 року відповідач звернувся до прокурора Івано-Франківської області Каліфіцького О.А. із скаргою на дії керівника Вигодського навчального корекційно-реабілітаційного центру ОСОБА_4, в якій зазначив: «центр розрахований для дітей з вадами зору, проте тут навчаються і здорові діти, хворі з іншими діагнозами, які не повинні бути в даному закладі, а відповідних спеціалізованих... Директор центру неодноразово вказувала, що вона здобула спеціальність логопеда, хоча жодного разу не відлучалася на навчальні сесії. Вона сама та приближені до керівника працівники можуть уроки не проводити, і це сприймається нормально» (а.с. 13-15).

У ході перевірки наведена у скарзі інформація не знайшла свого підтвердження, про що був повідомлений ОСОБА_2 Проте, 19.10.2011 року він звернувся до голови Івано-Франківської облдержадміністрації Вишиванюка М.В. із скаргою на дії Головного управління освіти і науки Івано-Франківської області і директора Вигодського НКРЦ ОСОБА_4, в якій вказав: «До того часу в розкладі не було вказано, який предмет викладає ОСОБА_4, та й що може викладати людина з освітою «дошкільне виховання» в середньому навчальному закладі, а головне управління надало їй вищу кваліфікаційну категорію вчителя, чи це правомірно, якщо вона навіть не має диплому вчителя... Напрошуються висновки що ця школа вже подарована Головним управлінням освіти і науки України п. ОСОБА_4, правда утримується даний заклад за рахунок держави» (а.с. 10).

В силу дії ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

В силу дії ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

В силу дії ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року визначено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

З матеріалів справи, а саме: відповіді начальника головного управління Зінаїди Болюк Міністерству освіти і науки від 06.09.2010 року №І-113/01-08 (а.с. 16-17), відповіді начальника головного управління Зінаїди Болюк ОСОБА_2 від 21.10.2011 року №І-141/01-08 (а.с. 18-20), відповіді начальника головного управління Зінаїди Болюк начальнику управління правової роботи облдержадміністрації Федьківу Б.М. від 10.11.2011 року №І-779/01-08 (а.с. 21-22), а також наданими позивачем копіями диплома №НОМЕР_1, виданого 31.05.1986 року (а.с. 37), диплома НОМЕР_2, виданого 30.06.1997 року (а.с. 37), диплома НОМЕР_3, виданого 01.07.2009 року (а.с. 39), свідоцтв про підвищення кваліфікації від 21.12.2011 року, 19.10.2012 року, 26.01.2012 року, 09.02.2007 року та від 06.03.2006 року (а.с. 41-43), трудової книжки НОМЕР_4 ОСОБА_4 (а.с. 44-52), постанови КМУ від 02.06.2003 року №805 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України», диплома Івано-Франківської ОДА та Івано-Франківської обласної ради, посвідчення №НОМЕР_5 від 21.08.2008 року, нагрудних знаків та медалей, почесних грамот, розпорядження від 06.03.2012 року №34-к/149-р «Про нагородження відзнакою обласної державної адміністрації та обласної ради» (а.с. 53-59), яким суд першої інстанції дав належну оцінку, вбачається, що ОСОБА_4 під час своєї роботи в галузі освіти сумлінно виконує покладені на неї обов'язки.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів, що вказана в скаргах до голови Івано-Франківської облдержадміністрації Вишиванюка М.В. від 19.09.2011 р. та від 19.10.2011 року інформація відповідає дійсності, то суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 в наведеній частині.

Твердження апелянта про те, що його судження мають оціночний характер і не можуть відповідно до ст. 277 ЦК України вважатися поданням неправдивої інформації, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 19 постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Інформація, наведена ОСОБА_2 у скаргах, адресованих голові Івано-Франківської облдержадміністрації Вишиванюку М.В. від 19.09.2011 р. та від 19.10.2011 року, є фактичним твердженням відповідача, оскільки така була предметом перевірки головного управління освіти і науки облдержадміністрації та не знайшла свого підтвердження. Більше того, така інформація була неодноразово предметом перевірки як вищестоящих організацій так і правоохоронних органів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Викладене в скаргах відповідача не знайшло підтвердження, про що він був повідомлений і як сам ствердив в судовому засіданні, вважав такі відповіді необ'єктивними відписками, а тому продовжував писати скарги на ОСОБА_4 в різні інстанції. Як пояснила в судовому засіданні позивач, за скаргами відповідача у навчальному центрі було проведено біля 100 перевірок, чого останній не заперечив.

Згідно положень ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 280 ЦК України визначено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Суд першої інстанції об'єктивно дослідив факт, що поширенням неправдивої інформації позивачу було завдано моральної шкоди і з урахуванням встановлених обставин та відповідно до норм матеріального права, які регулюють такі спірні правовідносини, вірно визначив розмір моральної шкоди, підлягаючий відшкодуванню позивачу.

Інші доводи апелянта не мають правового значення, є несуттєвими та такими, що були предметом дослідження суду і не дають підстав для задоволення апеляційної скарги.

В силу ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначених відповідно до них правовідносинам, порушення норм матеріального та процесуального судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування судового рішення, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Горейко М.Д.

Судді: Горблянський Я.Д.

Соколовський В.М.