Ухвала

від 11.04.2013 по справі 9101/100391/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ "11" квітня 2013 р.        справа № 1170/2а-5164/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Чередниченко В.Є.                суддів:                     Коршуна А.О.  Панченко О.М. за участю секретаря судового засідання:          Чепурко А.В.    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу  Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року у справі № 1170/2а-5164/11 за позовом приватного підприємства «ВКіК» до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Олерон» про скасування податкового повідомлення - рішення,-                                                                     ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «ВКіК» (далі – ПП «ВВіК») 9 грудня 2011 року звернулось до суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції, правонаступником якої є Світловодська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Олерон» в якому просить визнати нечинним прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000922300 від 26 жовтня 2011 року яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 76 975,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 1,00 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті перевірки 236/2300/13745730 від 11 жовтня 2011 року (далі – акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області від 26 жовтня 2011 року, яким приватному підприємству «ВК і К» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 76 975 грн. та накладено штрафну санкцію -1 грн. Постанова суду мотивована тим, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач неправомірно визначив податкові (грошові) зобов'язання позивачеві на підставі акта перевірки. Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про недодержання позивачем вимог частини 1,5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 ЦК України в момент вчинення правочину з ТОВ «Олерон», який не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Олерон» (код ЄДРПОУ 31972697) за період квітень - червень 2011 року. За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №236/2300/13745730 від 11.10.2011 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість всього в розмірі 76 975,00 грн., в тому числі: за квітень 2011 року на суму ПДВ 29   288 грн., травень 2011 року на суму ПДВ 14 912,00 грн.,  червень 2011 року на суму ПДВ 32 775,00 грн.  (т.1 а.с. 121-132). Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за квітень, травень, червень 2011 року податку на додану вартість в сумі 76 975,00 грн. за податковими накладними отриманими від ТОВ «Олерон». Згідно акту перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарськими операціями, які здійснено позивачем на підставі нікчемних правочинів з ТОВ «Олерон», без мети реального настання правових наслідків, оскільки контрагент останнього – підприємством «Спец-Інвест» СМОІ «Злагода» (код ЄДРПОУ 37262580) має ознаки фіктивності. На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000922300 від 26.10.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів  (робіт, послуг) у розмірі 76 975,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн. (т.1 а.с. 62). Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача є протиправним, оскільки відповідач не надав суду першої інстанції рішень суду щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними, тобто правомірність свого рішення не довів.   З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав. Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/ послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності за договорами від 3 та 10 січня 2011 року придбавав у ПП «Олерон» нафтопродукти (т.1 а.с. 10,11).   При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених правочинів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами,  а саме видатковими накладними від 23,29 квітня 2011 року, 28 травня 2011 року, 7-8,15 червня 2011 року, податковими накладними, платіжними дорученнями. Факт постачання зазначених нафтопродуктів підтверджується: договором перевезення від 28 квітня 2011 року та товарно-транспортними накладними, а подальша реалізація отриманих нафтопродуктів довідкою про обороти палива, та наявністю автонаповнювальної станції. Крім того обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також інші документами, що містяться в матеріалах справи, а саме різноманітними дозволами, свідоцтвом, повідомленням, торговим патентом (т.1 а.с. 229-236).         Отже факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, є встановленим, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності. Крім того в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відображено наступні обставини. В ході проведених відповідачем перевірок було встановлено, що дане TOB «Олерон» мало господарські взаємовідносини з підприємством «Спец-Інвест» СМОІ «Злагода» - яке має ознаки фіктивності. Виходячи з вищевикладених обставин, перевіряючими зроблено висновок про відсутність реальної можливості поставок товарів від підприємства «Спец-Інвест» СМОІ «Злагода» до підприємства TOB «Олерон» у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України. В зв'язку з чим, у TOB «Орелон» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємством «Спец-Інвест» СМОІ «Злагода». На підставі зазначених обставин, відповідачем зроблено висновок, що у позивача відсутнє право на податковий кредит з податку на додану вартість сформованого по операціях з TOB «Олерон», так як відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з постачальниками. Також, відповідач зазначає, що правочини вчинені між позивачем та ТОВ «Олерон» є нікчемними. Між тим податковим законодавством не передбачено підтвердження сплати ПДВ по ланцюгу поставок. Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції, а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції.    Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. Крім того, зробивши висновки про нікчемність вчинених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, податковий орган не врахував наступного. Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до статті 228 ЦК України, в редакції, яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом в акті перевірки не наведено визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем з його контрагентом правочинів.           Взаємовідносини постачальника позивача з іншим суб'єктом підприємницької діяльності, який на думку відповідача має ознаки фіктивності, не є тією ознакою, яка вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів. Відповідачем, на якого відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку. Крім того, обґрунтовуючи нікчемність правочинів, податковий орган також посилався на частину 5 статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що  обумовлені ним. Тобто, перевіряючими особами в акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами. Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Доказів того, що вищевказані правочини визнано судом недійсними, у зв'язку з порушенням їх сторонами положень частин 1,5 статті 203 ЦК України, відповідачем суду не надано. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення  без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -                                                                УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року у справі № 1170/2а-5164/11 - без змін.           Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.                  Головуючий:                                                            В.Є. Чередниченко           Суддя:                                                            А.О. Коршун           Суддя:                                                            О.М. Панченко