Ухвала

від 29.05.2013 по справі 2а-10109/11/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К/9991/58371/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Голубєвої Г.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2011 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 року

у справі № 2а-10109/09/11/0170

за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Бахчисарая» (далі - позивач, КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая»)

до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі (далі - відповідач, ДПІ у Бахчисарайському районі)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая» звернулось у серпні 2009 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Бахчисарайському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000891502/0, № 0000881502/0, № 0000921502/0, № 0000851502/0, № 0000901502/0, № 0000911502/0 від 15.07.2009 року.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Бахчисарайському районі: № 0000891502/0 від 15.07.2009 року про нарахування КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая» (ідентифікаційний код 05450357) штрафних санкцій в сумі 17 794,00 гривні; № 0000881502/0 від 15.07.2009 року в частині нарахування КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая» (ідентифікаційний код 05450357) штрафних санкцій в сумі 5342,41 гривні; № 0000901502/0 від 15.07.2009 року в частині нарахування КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая» (ідентифікаційний код 05450357) штрафних санкцій в сумі 27 500,00 гривень; № 0000911502/0 від 15.07.2009 року в частині нарахування КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая» (ідентифікаційний код 05450357) штрафних санкцій в сумі 24 516,50 гривень; № 0000921502/0 від 15.07.2009 року в частині нарахування КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая» (ідентифікаційний код 05450357) штрафних санкцій в сумі 36 900,00 гривень. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову .

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини справи.

15.07.2011 року відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати КРП «ВП ВКГ м. Бахчисарая» податку на додану вартість до бюджету, за результатами якої складено акт № 86/1502/05450357 від 15.07.2011 року.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000921502/0 від 15.07.2009 року, яким до позивача застосовано штраф у сумі 52 849,57 гривень; № 0000911502/0 від 15.07.2009 року, яким до позивача застосовано штраф у сумі 51 811,06 гривень; № 0000901502/0 від 15.07.2009 року, яким до позивача застосовано штраф у сумі 50 731,07 гривня; № 0000891502/0 від 15.07.2009 року, яким до позивача застосовано штраф у сумі 17 794,07 гривні; № 0000881502/0 від 15.07.2009 року, яким до позивача застосовано штраф у сумі 15 630,82 гривень; № 0000851502/0 від 15.07.2009 року, яким до позивача застосовано штраф у сумі 2189,54 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до Декларацій з податку на додану вартість за серпень-грудень 2008 року, поданих позивачем в порядку звітності сума узгодженого податкового зобов'язання за серпень 2008 року складає 119 324 грн., за вересень 2008 року - 113 742 грн., за жовтень 2008 року - 101 462 грн., за листопад 2008 року - 103 622 грн., за грудень 2008 року -105 699 грн.

Судами попередніх інстанцій досліджені платіжні документи на перерахування до бюджету сум податків із зазначенням позивачем призначення платежу у платіжних дорученнях та встановлено, що у позивача виникла заборгованість зі сплати податку на додану вартість за серпень 2008 року у сумі 102 924 грн., за вересень 2008 року у сумі 56 442 грн., за жовтень 2008 року у сумі 81 462 грн., за листопад 2008 року - 103 622 грн., за грудень 2008 року - 99 199 грн.

Відповідно до п. 17.1.7. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III від 21.12.2000 року (чинного на момент вчинення позивачем правопорушення) ( далі - Закон № 2181), у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що погашення податкового боргу позивача здійснювалось відповідачем, зокрема шляхом вилучення готівки з каси підприємства актом про спрямування готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.2. ст. 7 Закону № 2181 визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірно висновку про те, що оскільки готівкові грошові кошти були вилучені відповідачем задля погашення податкового боргу позивача, то відповідач правомірно у даному випадку застосував вимоги п. 7.7. ст. 7 Закону № 2181 , відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що у даному випадку волевиявлення позивача щодо спрямування коштів, які вилучені відповідачем не має значення, оскільки готівкові кошти відповідачем вилучені із каси позивача та були направлені на погашення податкового боргу, у календарної черговості його виникнення. Зазначення у акті про спрямування готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків іншого періоду, аніж той на погашення податкового боргу якого були спрямовані вилучені готівкові кошти, не має значення. Головною умовою правомірності такого вилучення та спрямування готівкових коштів є їх спрямування саме на погашення податкового боргу та в порядку календарної черговості його виникнення, що і було здійснене відповідачем.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що частково грошові кошти позивача були зараховані відповідачем в рахунок погашення податкового боргу без врахування призначення платежу, що містили платіжні доручення.

Спеціальним нормативним актом, який регулює завдання, права, обв'язки, посадових осіб податкових органів є Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ .

Орган державної податкової служби України, відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181 (чинного момент погашення податкового боргу) податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях. Проте порядок такого погашення в Законі не визначений, та не зазначено про те, що вказана заборгованість може погашатись за рахунок інших платежів платника податків.

Суди попередніх інстанцій аналізуючи норми Закону № 2181 та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 року № 276 , яка була чинною на момент перерахування коштів в рахунок погашення податкового боргу, дійшли правильного висновку, що контроль за справлянням податкових зобов'язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Також, суди попередніх інстанцій, аналізуючи норми ст. ст. 177, 317 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 8 Закону України від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 22 , 41 Конституції України , ст. 47 Господарського кодексу України дійшли правильного висновку, що жодна норма податкового законодавства, в період виникнення спірних правовідносин, не наділяла органи державної податкової служби правом розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів в платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками скудів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.

Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень № 0000891502 від 15.07.2009 року, яким визначені штрафні санкції у розмірі 20% по декларації за вересень 2008 року у сумі 17 794 грн. та № 0000881502 від 15.07.2009 року, яким визначені штрафні санкції у розмірі 20% по декларації за вересень 2008 року у сумі 15 630,82 грн., то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій досліджені копії платіжних доручень із зазначенням платежу та встановлено, що зобов'язання з ПДВ за вересень 2008 року, визначені позивачем самостійно, складають 113 742 грн., сума ПДВ самостійно сплачена позивачем за вересень складає 57 300 грн., заборгованість позивача з податку на додану вартість за вересень 2008 року складала 56 442 грн.

Судами встановлено, що відповідачем направлені кошти на погашення податкового боргу позивача за вересень 2008 року в сумі 113 742 грн. При цьому, на суму 35 587,90 грн. нараховані штрафні санкції у розмірі 50%, а на суму 78 154,03 грн. у розмірі 20% погашеної суми.

Оскільки, заборгованість позивача з податку на додану вартість за вересень 2008 року складала 56 442 грн., то судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що відповідачем неправомірно направлено готівкові кошти у сумі 57 300 грн. на погашення податкового боргу з податку на додану вартість за вересень 2010 року у зв'язку з тим, що такого боргу на момент вилучення коштів з каси підприємства не існувало.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що правомірність нарахування штрафних санкцій у розмірі 50% суми погашеного податкового боргу у розмірі 35 587,90 грн. за вересень 2008 року, що складає 17 794,00 грн. не підтверджена матеріалами справи, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000891502/0 від 15.07.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню повністю.

Крім того, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшли висновку, що не підтверджена матеріалами справи обґрунтованість нарахування штрафних санкцій в розмірі 20% погашеної суми податкового боргу у розмірі 78 154,03 грн. за вересень 2008 року, що складає 15 630,82 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0000881502/0 від 15.07.2011 року в частині застосування штрафних санкцій у сумі 5342,41 грн., з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідачем неправомірно направлено готівкові кошти у сумі 57 300 грн. на погашення податкового боргу з податку на додану вартість за вересень 2008 року у зв'язку із тим, що такого боргу на момент вилучення коштів з каси підприємства не існувало.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000891502/0 від 15.07.2011 року, згідно якого нараховані штрафні санкції на погашену суму боргу у розмірі 50 %, що складає 35 587,90 грн., оскільки сума, надлишково направлена на погашення податкового боргу, якого не існувало за вересень 2008 року, складає 21 712,10 грн.

Крім того, судами встановлено, що відповідачем до суми сплаченого боргу за вересень 2008 року включено грошові кошти в сумі 5000 грн., які самостійно сплачені позивачем платіжними дорученнями № 36 від 28.01.2009 року та № 25 від 23.01.2009 року із зазначенням призначення платежу за грудень 2008 року. Зазначені кошти зараховані відповідачем без врахування призначення платежу, що містило таке платіжне доручення.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що правомірність нарахування штрафних санкцій у розмірі 5342,41 грн. не підтверджена матеріалами справи, а тому податкове повідомлення-рішення №0000881502/0 від 15.07.2011 року, яким визначено штрафні санкції у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу за вересень 2008 року у сумі 15 630,82грн. є протиправним в частині застосування штрафних санкцій у сумі 5342,41 грн. та підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000901502 від 15.07.2009 року, яким визначені штрафні санкції у розмірі 50% суми погашеного податкового боргу за декларацією за жовтень 2008 року у сумі 50 731,07 грн., то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій досліджені копії платіжних доручень із зазначенням платежу та встановлено, що зобов'язання з ПДВ за жовтень 2008 року, визначені позивачем самостійно, складають 101 462 грн., сума ПДВ самостійно сплачена позивачем за жовтень складає 20 000 грн., заборгованість позивача з податку на додану вартість за жовтень 2008 року складала 81 462 грн.

Судами встановлено, що відповідачем направлені кошти на погашення податкового боргу позивача за жовтень 2008 року в сумі 101 462 грн.

Оскільки, заборгованість позивача з податку на додану вартість за жовтень 2008 року складала 81 462 грн., то судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що відповідачем неправомірно направлено готівкові кошти у сумі 20 000 грн. на погашення податкового боргу з податку на додану вартість за жовтень 2008 року у зв'язку із тим, що такого боргу на момент вилучення коштів з каси підприємства не існувало.

Крім того, судами встановлено, що відповідачем до суми погашеного податкового боргу за жовтень 2008 року включено грошові кошти в сумі 35 000 грн., які самостійно сплачені позивачем платіжними дорученнями із зазначенням призначення платежу на інший податковий період ніж жовтень, зокрема січень, лютий 2009 року, які зараховані відповідачем без врахування призначення платежу, що містили такі платіжні доручення.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що правомірність нарахування штрафних санкцій у розмірі 27 500,00 грн. не підтверджена матеріалами справи, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000901502/0 від 15.07.2011 року про нарахування штрафних санкцій у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу за жовтень 2008 року у сумі 50 731,07 грн. є протиправним в частині застосування штрафних санкцій у сумі 27 500 грн., а відтак підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000911502 від 15.07.2009 року, яким визначені штрафні санкції у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу за декларацією за листопад 2008 року у сумі 51 811,06 грн., то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій досліджені копії платіжних доручень із зазначенням платежу та встановлено, що зобов'язання з ПДВ за листопад 2008 року, визначені позивачем самостійно складають 103 622 грн., сума ПДВ самостійно сплачена позивачем за жовтень складає 0,00 грн., заборгованість позивача з податку на додану вартість за листопад 2008 року складала 103 622 грн.

Судами встановлено, що відповідачем направлені кошти на погашення податкового боргу позивача за жовтень 2008 року в сумі 103 622грн.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що в ідповідачем до суми погашеного податкового боргу за листопад 2008 року включено грошові кошти в сумі 49 033 грн., які самостійно сплачені позивачем платіжними дорученнями із зазначенням призначення платежу на інші ніж листопад 2008 року періоди та які зараховані відповідачем без врахування призначення платежу, що містили такі платіжні доручення.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що правомірність нарахування штрафних санкцій у розмірі 24 516,50 грн. не підтверджена матеріалами справи, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000911502/0 від 15.07.2011 року є протиправним в частині застосування штрафних санкцій у сумі 24 516,50 грн. та підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000921502 від 15.07.2009 року, яким визначені штрафні санкції у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу за декларацією за грудень 2008 року у сумі 52 849,57 грн., то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій досліджені копії платіжних доручень із зазначенням платежу та встановлено, що зобов'язання з ПДВ за грудень 2008 року, визначені позивачем самостійно, складають 105 699 грн., сума ПДВ самостійно сплачена позивачем за жовтень складає 6500 грн., заборгованість позивача з податку на додану вартість за грудень 2008 року складала 99 199 грн.

Судами встановлено, що відповідачем направлені кошти на погашення податкового боргу позивача за грудень 2008 року в сумі 105 699 грн.

Оскільки, заборгованість позивача з податку на додану вартість за грудень 2008 року складала 99 199 грн., то судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що відповідачем неправомірно направлено готівкові кошти у сумі 6500 грн. на погашення податкового боргу з податку на додану вартість за грудень 2008 року у зв'язку із тим, що такого боргу на момент вилучення коштів з каси підприємства не існувало.

Крім того, судами встановлено, що відповідачем до суми погашеного податкового боргу за грудень 2008 року включено грошові кошти в сумі 67 300 грн., які самостійно сплачені позивачем платіжними дорученнями із зазначенням платежу за період, іншій аніж грудень 2008 року, та які зараховані відповідачем без врахування призначення платежу, що містили такі платіжні доручення.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що правомірність нарахування штрафних санкцій у розмірі 36 900,00 грн. не підтверджена матеріалами справи, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000921502/0 від 15.07.2011 року є протиправним в частині застосування штрафних санкцій у сумі 39 600 грн. та підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000851502 від 15.07.2009 року, яким визначені штрафні санкції у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу за декларацією за серпень 2008 року у сумі 2189,54 грн., то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій досліджені матеріали справи та встановлено, що у позивача існувала заборгованість з податку на додану вартість за серпень 2008 року у сумі 102 924 грн.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сума 10 947,70 грн. правомірно та у відповідності до діючого законодавства була зарахована відповідачем у рахунок погашення податкового боргу з ПДВ за серпень 2010 року, штрафні санкції в сумі 2189,54 грн. нараховані правомірно та у відповідності до діючого законодавства, а тому податкове повідомлення рішення № 0000851502 від 15.07.2009 року на суму 2189,54 грн. відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в частині визнання його протиправним та скасування не підлягають задоволенню.

Щодо джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин)). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України ). Відповідно зазначена норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно спрямував власні кошти.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.11.2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 року у справі № 2а-10109/09/11/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

Г.К. Голубєва