Постанова

від 29.05.2013 по справі 18/37/2012/5003

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року Справа № 18/37/2012/5003

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Палій В.М.,

судді Васищака І.М.,

судді Міщенка П.К.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Сервіс-Дорбуд"

на рішення господарського суду Вінницької області від 27.12.2012р. та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2013р.

у справі №18/37/2012/5003

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМ БУД"

до Приватного підприємства "Сервіс-Дорбуд"

про стягнення 88 362,53 грн. заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача: Бірова Н.М. - довіреність у справі,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕМ БУД" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Сервіс-Дорбуд" і просить суд стягнути з останнього 74 400,0 грн. основного боргу, 5750,20 грн. пені, 4806,24 грн. інфляційних втрат та 3406,09 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди 0907 від 07.09.2010р. щодо сплати у повному обсязі орендної плати за користування дорожньо-будівельною технікою.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що договір оренди є неукладеним, оскільки підписаний не директором підприємства відповідача. З метою вирішення питання щодо особи, яка підписала договір оренди, акт приймання-передачі, журнал обліку робочого часу техніки та акт повернення дорожньо-будівельної техніки зі сторони відповідача (орендаря), останній заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, яке судом першої інстанції було задоволено.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.12.2012р. (головуючий, суддя Маслій В., судді Балтак О.О., Яремчук Ю.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2013р. (головуючий, суддя Крейбух О.Г., судді Василишин А.Р., Юрчук М.І.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 74 400,0 грн. орендної плати, 5750,20 грн. пені, 3381,63 грн. 3% річних, 4802,22 грн. інфляційних втрат. У задоволенні позову про стягнення 4,02 грн. інфляційних втрат та 24,46 грн. 3% річних відмовлено.

Вказані рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 07.09.2010р. між сторонами укладено договір оренди 0907 предметом якого є надання позивачем у тимчасове використання відповідачу дорожньо-будівельної техніки, а саме Асфальтоукладач S 1600 Vogele та Коток DV 06V НАММ.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що орендна плата за місяць (з розрахунку 24 робочих днів) складає: за асфальтоукладач 96 000,0 грн. без ПДВ, за коток - 28000,0 грн. без ПДВ.

За умовами пунктів 2.2., 2.3. договору, сума оплати оренди проводиться в гривнях у вигляді авансового платежу у розмірі 40 000,0 грн. без ПДВ. Розрахунок оплати оренди здійснюється подекадно (10 днів) за фактично відпрацьований час згідно рахунків-фактур на основі журналів обліку робочого часу. Остаточний розрахунок проводиться протягом 10 календарних днів після закінчення робіт, що підтверджується актом повернення техніки.

Відповідно до п.6.2. договору, строк оренди техніки починається з моменту передачі техніки у користування відповідачу, підтверджений актом приймання-передачі техніки, підписаний повноважними представниками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором та закінчується підписанням акту повернення техніки.

На виконання умов договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове користування техніку за актом приймання-передачі від 08.09.2010р.

У порушення умов договору, відповідач не сплатив позивачу авансовий платіж за оренду техніки у розмірі 40 000,0 грн.

Відповідно до журналів обліку робочого часу за вересень та жовтень 2010р., підписаних уповноваженими особами та скріплених печатками підприємств, у вересні техніка використовувалась відповідачем 22 дні по 9 годин щодня, а у жовтні - 12 днів по 9 годин щодня.

12.10.2010р. сторонами підписано акт повернення техніки з користування.

Отже, за період користування об'єктами оренди відповідач повинен був сплати позивачу орендну плату у розмірі 99 200,0 грн.

Проте, відповідачем протягом вересня-жовтня 2010р. сплачено позивачу лише 24 800,0 грн. орендної плати, що стало підставою для звернення останнього до суду з даним позовом.

Відповідно до частин 1, 5 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.3 ст.285 ГК України, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

В силу ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.3. договору оренди встановлено, що за несвоєчасну, або не в повному обсязі сплату орендної плати протягом 10 днів після закінчення строку оренди позивач має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочки, але не більше 10% від суми заборгованості.

Дослідивши з урахуванням вимог ст.33, 34 ГПК України надані сторонами докази виконання ними своїх зобов'язань за договором оренди, а також врахувавши висновки судово-почеркознавчої експертизи №1391/12-21 від 04.10.2012р., судами двох інстанцій визнано доведеним факт використання відповідачем техніки у період з 08.09.2010р. по 12.10.2010р. та наявність у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 74 400,0 грн., з чим погоджується й колегія суддів.

Викладені у касаційній скарзі доводи, які також були предметом оцінки судами двох інстанцій, відносно того, що договір оренди є неукладеним через те, що з боку відповідача він підписаний не директором підприємства, а не встановленою особою, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст. 181 ГК України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, що має письмову форму. Отже, наявність печатки на договорі оренди є свідченням скріплення не підпису особу, як помилково вважає скаржник, а самого документа.

Тому за наявності на договорі печатки юридичної особи - відповідача, посилання скаржника, як на підставу неукладеності договору, на те, що останній з боку відповідача підписаний не директором товариства, є безпідставними.

При цьому колегія суддів враховує й відсутність у матеріалах справи доказів втрати відповідачем печатки та доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного її використання. Як зазначено судами, дійсність наявних на договорі оренди, специфікації, актах та журналах обліку робочого часу печатей відповідача останнім не оспорювалась.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

В силу ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Судами встановлено, що у платіжних дорученнях, якими відповідач частково перерахував позивачу орендну плату, зазначено призначення платежу: "за оренду будівельної техніки згідно договору №0907 від 07.09.2010 року", що свідчить про те, що відповідач своїми подальшими діями схвалив укладений з позивачем правочин.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За приписами ст.111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням наведеного, не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника стосовно того, що вищезазначені висновки судів двох інстанцій здійснені внаслідок неправильної оцінки поданих сторонами доказів.

Враховуючи зазначене, а також те, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що під час вирішення спору, судами двох інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Окрім того, у своїй касаційній скарзі відповідач посилається на те, що розгляд справи в апеляційній інстанції відбувся за відсутності уповноваженого представника відповідача, що, на його думку, є порушенням норм процесуального права і є безумовною підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Вказані доводи колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у скарзі відповідач не заперечує ні факт отримання ним ухвали суду про відкриття апеляційного провадження, ні той, факт, що ухвалу апеляційного суду про відкладення розгляду справи ним не отримано через несвоєчасне повідомлення суду щодо зміни свого місцезнаходження.

За таких обставин підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови, немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Сервіс-Дорбуд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 27.12.2012р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2013р. у справі №18/37/2012/5003 - без змін.

Головуючий, суддя Палій В.М.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Міщенко П.К.