Ухвала

від 22.05.2013 по справі 2а-5630/12/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 р.Справа № 2а-5630/12/1470

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міленіум Південь» про припинення юридичної особи,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція в Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС звернулась до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міленіум Південь» з вимогою припинити юридичну особу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем провадиться діяльність, що суперечить установчим документам оскільки не направлена на одержання прибутку.

Відповідач, повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та задовольнити позов ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міленіум Південь».

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Міленіум Південь» (код 33250811) перебуває на обліку в ДПІ в Центральному районі як платник податків. Згідно довідки ДПІ від 22.10.2012 року та копії податкової декларації від 30.08.2012 року, що наявні в матеріалах справи, відповідач декларує відсутність фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до вимог п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Колегією судів встановлено, що відповідач подавав позивачу відповідні податкові декларації з податку на прибуток підприємства. Позивач посилається на закріплення в установчих документах відповідача мети й предмету господарської діяльності, що в свою чергу обов'язково направлено на отримання прибутку. Так як відповідач декларує відсутність доходів, позивач робить висновок про провадження ним діяльності, що суперечить установчим документам, що є підставою для його припинення.

Вимогами ст.42 Господарського кодексу України визначено підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.44 ГК України підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, підприємці мають право займатися будь-якою діяльністю (крім прямо забороненої законом), ризикуючи власними доходами. Отже, законодавець передбачив можливість не отримувати прибуток протягом певного часу, при цьому, обмежень такого строку немає. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено заборони декларувати відсутність фінансово-господарської діяльності, якщо це відповідає дійсним обставинам.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду доказів того, що відповідач порушує вимоги п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України. Вказаний пункт передбачає можливість не провадити господарську діяльність, а, відповідно, і відсутність доходів, однак кодекс не відображає це як порушення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження провадження відповідачем діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом.

Недоведеність позивачем факту зайняття відповідачем діяльністю, яка суперечить статуту або заборонена законом, безпідставне ототожнення господарської діяльності із її наслідком у вигляді отримання прибутку, неврахування положень ГК України, який не пов'язує господарську діяльність із обов'язковим отриманням прибутку, а навпаки передбачає, що підприємництво, як вид господарської діяльності, здійснюється на власний ризик, свідчать про необґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає вірною правову позицію суду першої інстанції, що ґрунтується також і на сталій судовій практиці Вищого адміністративного суду України, яка висловлена в ухвалах від 12.05.2011 року по справі №К-15272/09, від 23.07.2009 року №К-5217/07 та в оглядовому листі Вищого адміністративного суду від 24.10.2008 року №1776/100/13-08 про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України) де зазначено, що відсутність прибутку у суб'єкта господарювання не є підставою для припинення його як юридичної особи.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо відсутності підстав для припинення юридичної особи відповідача, у зв'язку з чим позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Позивач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький