Рішення

від 07.05.2013 по справі 2-2578-2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1241/13Головуючий по 1 інстанції Категорія : 2 Дерунець О.А. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Нерушак Л. В. суддів Єльцов В. О. , Карпенко О. В. при секретарі Посипайко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, відділу державної виконавчої служби Черкаського районного управління юстиції про визнання права власності ,-

в с т а н о в и л а :

26 вересня 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання права власності, посилаючись на те, що 02 жовтня 1992 року між нею та відповідачем ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб у відділі РАГСу м. Кіровоград.

За період шлюбу ними було спільно набуто 50,5 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, але оформлений та зареєстрований будинок був на ім'я відповідача ОСОБА_7

Зазначена частина будинку була придбана ними за 13100 грн. за договором купівлі-продажу частини житлового будинку, посвідченого 11 грудня 2001 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 10565.

Позивач зазначає, оскільки ніякого договору про набуте майно між ними не було, придбаний будинок належить кожному з них у рівних частках, тобто по 1/ 2 частині кожному.

На даний час відкрито виконавче провадження, згідно якого боржником є відповідач ОСОБА_7

В рамках вказаного виконавчого провадження державними виконавцями відділу ДВС Черкаського РУЮ було накладено арешт на спірну частину домоволодіння з метою його примусового відчуження.

Позивач вказує, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2011 року було змінено рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2010 року, на виконання якого згідно виконавчого листа відкрито виконавче провадження.

Згідно рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2011 року встановлено, що борг ОСОБА_7 є його особистим зобов'язанням, та не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2012 року рішення апеляційного суду Черкаської області залишено без змін.

Позивач посилається, що виконавче провадження відкрито за особистим зобов'язанням її чоловіка ОСОБА_7, тому накладення стягнення на все майно, що є спільною власністю подружжя, шляхом його примусового відчуження суттєво порушують її права та законні інтереси. В зв'язку з цим позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/ 2 частину 50,5 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, та зняти з нього арешт.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності залучено в якості співвідповідача відділ державної виконавчої служби Черкаського районного управління юстиції.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2013 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8, відділу державної виконавчої служби Черкаського районного управління юстиції про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/ 2 частину 50,5 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та знято з нього арешт.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилається, що судом неповно з'ясовані всі обставини та факти, що мали б значення для правильного і неупередженого винесення рішення по справі. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2013 року по даній справі та ухвалити рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_7 до ОСОБА_7 відмовити в повному обсязі у зв'язку з пропущенням строку позовної давності до викладених нею у позові вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не повністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони під час перебування в шлюбі придбали частину будинку, який належить на праві власності кожному з них в рівних частках, а виконавче провадження та накладення арешту на будинок відкрито щодо особистого зобов'язання відповідача, тому накладення стягнення на все майно, що є спільною власністю подружжя, шляхом його примусового відчуження суттєво порушить права позивача та її законні інтереси.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції не повністю, оскільки поза увагою суду першої інстанції залишилось вирішення даного спору щодо частки відповідача у спільній власності майна подружжя, так як судом правильно визначено частку позивача, але не вказано, яка ж частка належить відповідно відповідачу.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Як вбачається із матеріалів справи, що 02 жовтня 1992 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 було укладено шлюб.11 грудня 2001 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу частини жилого будинку, згідно якого, останній купив 50,5 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд за АДРЕСА_1.

Постановою головного державного виконавця відділу ДВС Черкаського РУЮ від 30 травня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2027 виданого 26 травня 2011 року Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення боргу з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6

10 лютого 2012 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, згідно якого, описано і накладено арешт на 50,5 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_7

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, що також визначено ч. 3 ст. 368 ЦК України, яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, ї їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що 50,5 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд за АДРЕСА_1 сторонами була придбана спільно в період шлюбу, договору про набуте майно між ними не було, а тому воно належить кожному з них у рівних частках.

Суд першої інстанції дав належну оцінку доказам та прийшов до обґрунтованого висновку, визнавши за позивачем ОСОБА_7 право власності на 1/ 2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що була придбана подружжям в період шлюбу та зняв з нього арешт.

Однак, при ухваленні даного рішення судом допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Апелянт не довів суду, яке саме його право порушується, не визнається чи оспорюється ухваленим судовим рішенням між сторонами щодо визнання права власності на частину будинку, оскільки згідно виконавчого листа відкрито виконавче провадження про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_6 із відповідача ОСОБА_7

Виходячи з викладеного, решта доводів апелянта носить суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підлягають відхиленню.

Інших доводів, які б спростували висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивачів апеляційна скарга не містить

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, визнавши за ОСОБА_7 право власності на 1/ 2 частину 50,5 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів , -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, відділу державної виконавчої служби Черкаського районного управління юстиції про визнання права власності - змінити.

Визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/ 2 частину 50,5 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 січня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :