Постанова

від 27.05.2013 по справі 802/1956/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

27 травня 2013 р. Справа № 802/1956/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Щербацької Ольги Сергіївни,

представників сторін:

позивача: Алюніна Ю.В. - директор, Бевз О.І. - представник за довіреністю,

відповідача: Лабунець Ю.В. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "АТРІУМ-ВК"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТРІУМ-ВК" (далі - ТОВ "АТРІУМ-ВК") звернулось в суд з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки від 14.03.2013р. №888/22-05/36548224 є безпідставними та необґрунтованими, не відповідають нормам Податкового кодексу України, а відтак податкове повідомлення-рішення №0000712206 від 28.03.2013р. підлягає скасуванню, за відсутності будь-яких порушень податкового законодавства з боку ТОВ "АТРІУМ-ВК" при провадженні ним господарської діяльності.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просили задовольнити повністю. Додаткового наголосили, що відповідач безпідставно дійшов висновків про порушення товариством вимог податкового законодавства, а дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають належного підтвердження допустимими доказами.

Представник відповідача заперечила щодо заявленого адміністративного позову, просила суд відмовити у його задоволенні. Наголосила, що податковий орган діяв у межах, у спосіб визначений законодавством України, а відтак податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "АТРІУМ-ВК" є цілком правомірним та не підлягає скасуванню. Додатково усно зазначила, що в результаті співставлення даних податкової звітності в розрізі контрагентів прослідковуються надходження коштів до бюджету від контрагента позивача ТОВ "Центр "Універсал".

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу Вінницької ОДПІ "Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки №967 від 12.03.2013р. проведено позапланову невиїзну документальну перевірку підприємства позивача (код ЄДРПОУ 36548224) з питань достовірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Центр "Універсал" (код ЄДРПОУ 37312326) за вересень 2011 року.

На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що позивачем не доведено та не підтверджено належними документами (товарно-транспортними накладними, подорожніми листами) фактичного транспортування (переміщення) придбаних у ТОВ "Центр "Універсал" товарно-матеріальних цінностей у перевіряємому періоді.

На думку, перевіряючих, відсутність у підприємства позивача товарно-транспортних накладних придбаного товару на момент проведення перевірки є беззаперечним доказом не підтвердження фактичного придбання товару та не доведення факту його використання у господарській діяльності.

Також в акті перевірки, зазначено, що відсутність фінансово-господарської діяльності між позивачем і його контрагентом ТОВ "Центр "Універсал" підтверджується відсутністю за місцезнаходженням контрагента-постачальника на момент здійснення господарських операцій з позивачем. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення фіктивних угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ "Центр "Універсал" та покупцями, та як наслідок нікчемність укладених правочинів.

За результатами перевірки складено акт від 14.03.2013р. №888/22-05/36548224 (а.с. 8-18). Згідно висновків якого, встановлено порушення ТОВ "АТРІУМ-ВК":

1) п. 198.6 ст.198 та п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "АТРІУМ-ВК" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (ряд. 25) у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2011р. (вх. від 20.10.2011р. №9009136665) на суму 8575 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 року №0000712206, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 10719,00 грн., в тому числі основний платіж - 8575, 00 грн. та штрафні санкції - 2144, 00 грн.

Не погоджуючись із виявленими порушеннями та оскаржуючи правомірність винесення податкового-повідомлення рішення від 28.03.2013 року №0000712206 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Задовольняючи заявлений позов, суд керується та виходить з наступного.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що господарські-операції між підприємством позивача та ТОВ "Центр "Універсал" стососовно продажу-придбання товарно-матеріальних цінностей здійснювались на підставі усної домовленості, факти здійснення господарських операцій підтверджуються рахунками-фактурами (а.с.21-24), податковими накладними (27-29), видатковими накладними (а.с.24-26), платіжними дорученнями (30-32).

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 8575 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт купівлі-продажу позивачем товарів та реальність здійснення операцій, є рахунки-фактури (а.с.21-24), податкові накладні (27-29), видаткові накладні (а.с.24-26), платіжні доручення (30-32).

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин підприємства позивача по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ "Центр "Універсал", а викладені ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо позиції перевірячих про відсутність товарно-транспортних накладних (далі -ТТН) і як наслідок відсутності підтвердження фактично придбаного товару та не доведення факту їх використання у господарській діяльності суд зважає на наступне.

Згідно пояснень представників позивача господарська діяльність ТОВ "АТРІУМ-ВК" здійснювалась на території м. Києва, відтак, транспортування придбаного у ТОВ "Центр "Універсал" (також знаходиться в м. Київ) малогабаритного товару (комп'ютерної техніки) не потребувало перевезення вантажним транспортом. Тому, на думку представників позивача, оформлення ТТН не є обов'язковим.

В судовому засіданні досліджено договір оренди нежитлових приміщень від 17.02.2011р. №92, згідно якого встановлено факт оренди підприємством позивача нежитлового приміщення у м. Києві (пр. Перемоги 67, м. Київ) для використання під офіс (а.с.33-41), акт прийняття здачі приміщень від 01.03.2013р. (а.с.42), графік роботи будівлі (а.с.43), додаткову угоду №1 від 01.06.2011р. до договору нежитлових приміщень №92 від 17.02.2011р. (а.с.45).

З цього приводу суд зазначає, що відсутність ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.

Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.

Крім того, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, представником позивача в судовому засіданні долучено до матеріалів справи товарно-транспортні накладні №1/1831, 1/1934, 1/1945 (а.с.58-60), які не можуть бути взяті судом до уваги за причини невідповідності наданих документів вимогам "Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363.

Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Центр "Універсал", в свою чергу підтверджується, наданими судовому засіданні платіжними дорученнями, які, на думку суду, повністю спростовують позицію податкового органу щодо безтоварності здійснених операцій (а.с.30-32).

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Так, суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №888/22-05/36548224 від 14.03.2013р. стосовно господарських взаємовідносин між підприємством позивача та його постачальниками ТОВ "Центр "Універсал", іншими контрагентами, а саме щодо нікчемності правочинів укладених між вказаними контрагентами, та як наслідок не підтвердження товарності господарських операцій між позивачем і ТОВ "Центр "Універсал".

Факти господарських взаємовідносин контрагента позивача ТОВ "Центр "Універсал" за вересень 2011р. згідно акту №7736/07-020/37312326 від 25.11.2011р., і висновки щодо фіктивності укладених угод не можуть бути взяті судом до уваги.

Слід наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустили його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності із вимогами закону. Таким чином інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів - підприємства позивача не може бути розцінена як недобросовісність власне самого ТОВ "АРТРІУМ-ВК.

Щодо посилань перевіряючих в акті перевірки (стор 8 акту від14.03.2013) на відсутність контрагента позивача ТОВ "Центр "Універсал" за місцезнаходженням, суд зважає на наступне.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 01.09.2011р., 20.09.2011р., 23.09.2011р., 21.05.2013р. (а.с.66-73) не містить записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ "Центр "Універсал" станом на момент здійснення господарських операцій з підприємством позивача у вересні 2011 року.

Відтак, доводи відповідача не можуть бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на момент здійснення господарської операції.

Щодо посилань представника відповідача про відсутність повноважень на підпис видаткових накладних, податкових накладних у ОСОБА_4 за вересень 2011 року, вони, в свою чергу, спростовуються витягами є Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 01.09.2011р., 20.09.2011р., 23.09.2011р., де ОСОБА_4 зазначена в якості керівника ТОВ "Центр "Універсал".

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ "Центр "Універсал" відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом "фіктивним", та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Крім того, в акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що державну реєстрацію ТОВ "Центр "Універсал" скасовано чи визнано недійсною за рішенням суду на момент здійснення господарських операцій у вересні 2011 року.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ "Центр "Універсал" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Вищий Адміністративний суд в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Крім того, суд зважає на усні пояснення представника відповідача, яка зазначила, що в результаті співставлення даних податкової звітності в розрізі контрагентів прослідковується надходження коштів до бюджету від контрагента позивача ТОВ "Центр "Універсал".

У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіяємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Центр "Універсал".

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових, податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 8575 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення №0000712206 від 28.03.2013 року прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи видно, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 28.03.2013 року №0000712206.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Атріум-ВК" (код ЄДРПОУ 36548224) судові витрати у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 71 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович