Постанова

від 30.05.2013 по справі 437/3471/13-а

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЛУГАНСЬК

Справа № 437/3471/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2013 року Ленінський районний суд м. Луганськ у складі:

Головуючого-судді - Кравченко Н.О.,

при секретарі Савченко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у Ленінському районному суді м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської міської ради, ОСОБА_3, за участю третьої особи: Головного управляння Держкомзагенства у Луганській області, про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів Луганської міської ради, ОСОБА_5 вимоги позивач обґрунтував наступним чином.

Відповідно до рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/82 «Про надання громадянину ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0627 га., було передано у власність вказану ділянку.Проте позивач мав намір отримати за вказаною адресою ділянку більшою площею, про що звертався із заявою до відповідача, чим скористався ОСОБА_3, який подав заявку про виділення земельної ділянки до Луганської міської ради на отримання ділянки за вказаною адресою, з мето. Отримання грошової винагороди від позивача за переоформлення право власності. Так, відповідно до рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/81 «Про надання громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0771 га.

Таким чином, позивач просив суд поновити строк для оскарження рішення та визнати недійсним рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/81 «Про надання громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)за адресою: АДРЕСА_1, обґрунтовуючи вимоги,тим, що оформлення права власності на спірну ділянку з боку ОСОБА_3 не було спрямовано на реальне фактичне настання правових наслідків з метою здійснення будівництва.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача присутніми не були, до початку розгляду справи представник позивача подав заяву про підтримання позову в повному обсязі, та здійснення розгляду без його участі, покликаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Луганської міської ради у судовому засіданні присутнім не був, надав заяву про слухання справи без його участі, позицію щодо позовних вимог не виказав.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату слухання справи, причини не явки суду не повідомив.

Представник 3-ої особи відділу Головного управляння Держкомзагенства у Луганській області у судовому засіданні присутнім не був, надав заяву про слухання справи без його участі, заявив, що питання задоволення позову віддає на розсуд суду.

Суд, дослідивши письмові докази, дав їм оцінку і вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з таких міркувань.

Дослідивши клопотання позивача про поновлення строку, дійшов висновку про те, що клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для звернення до суду підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Нормами КАС України надано право стороні, яка пропустила строк на звернення до суду відновити пропущений строк у разі, якщо причини, які його спричинили були поважними, підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду є поважними.

Судом встановлено, що позивач лише у жовтні 2012 року дізнався про порушення свого права, після отримання відповіді народного депутата. Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що вказані причини є поважними.

Згідно із ч.1 ст.102 КАС України , пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Законодавство не встановлює перелік поважних причин, тому вони визнаються поважними на думку суду.

Враховуючи обставини, на які посилається позивач в клопотанні, суд вважає причину пропуску процесуального строку для звернення до суду з даним позовом поважною, та у відповідності до вимог ст.102 КАС України , вважає необхідним поновити його.

Згідно ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Щодо визначення юрисдикції розгляду конкретного спору.

Згідно ст. 3 п.1 ч.1 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України ).

Згідно ст.17 п.1 ч.1 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оскільки даний спір виник не з підстав прав постійного користування земельною ділянкою, а в зв'язку з тим, що, на думку позивача рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/81 «Про надання громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)за адресою: АДРЕСА_1, необхідно визнати недійсними з підстав відсутності правових підстав їх видачі, то даний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень - органу місцевого самоврядування, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, тому справа підсудна згідно ст.18 п.1 ч.1 КАС України Ленінському районному суду як адміністративному суду.

Згідно ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу . В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. При цьому, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Частиною другою ст. 162 КАС України передбачене право суду у разі задоволення адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, а також про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Частиною 2 ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельні ділянки виникає після одержання її власником документу, що посвідчує право власності та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, що передбачено статтею 126 Земельного Кодексу України .

Згідно вимог ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України , у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпоряджання належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України , правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 319 ЦК України , власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ст. 393 ЦК України вказує, що правовий акт органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст.155 ЗК України у випадку прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи на володіння, користування або розпорядження належної їй земельною ділянкою , такий акт визнається недійсним.

Судом достовірно встановлено, що відповідно до рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/82 «Про надання громадянину ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0627 га. Позивач волів отримати за вказаною адресою ділянку більшою площею.

ОСОБА_3, подав заявку про виділення земельної ділянки до Луганської міської ради на отримання ділянки за вказаною адресою. Так, відповідно до рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/81 «Про надання громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0771 га.

Відповідно до Інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10-1391/0/4-12 від 27 .09.2012 року «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм земельного права», судам роз'яснено, що згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Чинний ЗК України встановлює підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України). Однак громадяни і юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Отже, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України , в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Так, ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України , а саме відсутність суперечень змісту правочину нормам чинного законодавства України, необхідний обсяг цивільної дієздатності у особи, яка вчиняє правочин, вільне волевиявлення учасників правочину, а також спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідні спірні відносини регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Як указано в п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК , саме на момент вчинення правочину, Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Таким чином, при недотриманні вимог стосовно реєстрації правочину, у випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може продовжувати бажаного правового результату з відповідними правами та обов'язками для сторін правочину.

Згідно матеріалів справи, що підтверджено відомостями Головного управляння Держкомзагенства у Луганській області, ОСОБА_3 втратив державний акт на право власності на земельну ділянку, виділену відповідно до рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/81 «Про надання громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0771 га /а.с. 13/.

Тобто, ним не отримано дублікату акту, який не пройшов державну реєстрацію, як то потребує закон.

Згідно вимог ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач, а в даній конкретній справі ОСОБА_1 , який виступає на захист власних інтересів, може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином суд задовольняє позовні вимоги, та визнає недійсним рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/81 «Про надання громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка)за адресою: місто Луганськ, вулиця Осіпєнко (біля будинку № 2.

Згідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищезазначене, повно, всебічно дослідивши докази по справі, об'єктивно оцінивши їх, суд приходить до висновку - позов задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 17, 18, 98, 158, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 5, 15 , 16 , 202 - 214 , 220 ЦК України , ст. 152 ЗК України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Поновити строк для звернення із адміністративним позов до суду ОСОБА_1.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганської міської ради, ОСОБА_3, за участю третьої особи: Головного управляння Держкомзагенства у Луганській області, про визнання недійсним рішення,- задовольнити.

Визнати недійсним рішення Луганської міської ради від 29 липня 2011 року № 12/81 «Про надання громадянину ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0771 га.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.. 160 КАС України з дня складення повного тексту постанови.

Суддя Н.О.Кравченко