Рішення

від 02.04.2013 по справі 905/1980/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.04.2013р. Справа № 905/1980/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МК СУЧАСНИК», м.Макіївка

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка

про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «МК СУЧАСНИК» права власності на нежитлове вбудоване приміщення площею 85,40 кв.м., розташованого за адресою: 86132, АДРЕСА_1.

Представники сторін:

від позивача: Скалозуб І.В. - довіреність

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «МК СУЧАСНИК», м.Макіївка звернулося до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «МК СУЧАСНИК» права власності на нежитлове вбудоване приміщення площею 85,40 кв.м., розташованого за адресою: 86132, АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним здійснено реконструкцію належного йому на праві власності майна, роботи виконано з дотриманням будівельних норм та правил. Позивач у позовній заяві стверджує, що, оскільки зміни об'єкту нерухомості було здійснено без оформлення належної дозвільної документації, вони є об'єктами самочинного будівництва, що робить неможливим розпорядження позивачем своєю власністю.

Ухвалою від 21.03.2013р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №905/1980/13, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Відповідач відзив на позов не надав, ухвалу суду не виконав. Про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

На підставі договору купівлі-продажу № 1102 до колективного підприємства «Сучасник» перейшло у власність вбудоване приміщення загальною площею 84,25 кв.м., яке знаходиться за адресою: 339032, АДРЕСА_1.

Зазначений договір 26.09.1995р. посвідчено приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу, про що вчинено запис №78.

25.10.1995р. на підставі договору купівлі-продажу №1102 від 18.09.1995р. та актом приймання-передачі від 17.10.1995р. колективному підприємству «Сучасник» видано свідоцтво про право власності на вищезазначене майно.

Відповідно до Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «МК Сучасник» зареєстрованого 01.12.2004р. у виконавчому комітеті Макіївської міської ради, позивач є наступником прав та обов'язків колективного підприємства «Сучасник».

Рішенням виконавчого комітету Макіївської міської ради від 22.02.2012р. №212 вищезазначеному нерухомому майну присвоєно поштову адресу, а саме: 86132, АДРЕСА_1.

Тобто, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач набув статусу власника нерухомого майна, що знаходиться за адресою: 86132, АДРЕСА_1.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.41 Конституції України , кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом із ст.ст. 319 , 320 вказаного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема, використовувати його для здійснення підприємницької діяльності, якщо це не суперечить закону.

Враховуючи вимоги діючого законодавства, за висновками суду, позивач мав право на використання спірного об'єкту нерухомості при здійсненні підприємницької діяльності, у тому числі і шляхом проведення відповідної його реконструкції.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, позивачем без отримання відповідного дозволу, за власні кошти способом господарського розрахунку, у відповідності з вимогами чинних державних будівельних норм, правил протипожежної безпеки, санітарних норм позивачем проведено реконструкцію спірного майна.

Зважаючи на те, що роботи з реконструкції спірного нерухомого майна проведено позивачем без додержання вимог чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення будівельних робіт, то реконструйовані об'єкти нерухомого майна вважаються такими, що побудовані самочинно, тобто без достатніх правових підстав.

Одночасно суд зазначає, що проведення в процесі власної господарської діяльності реконструкції і переобладнання приналежного особі майна у світлі гарантій щодо здійснення права власності, його непорушності та визначеності підстав для його припинення, встановлених законодавством, не є та не може мати своїм наслідком припинення або обмеження прав власності позивача на придбане майно з урахуванням його реконструкції.

Правовідносини, пов'язані з самочинним будівництвом обєктів нерухомого майна регулюються в Україні, зокрема, ст.376 Цивільного кодексу України .

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України , загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння.

За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України , звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу , та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів особи.

При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з'ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об'єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з наданим до матеріалів справи висновком про результати оцінки технічного стану конструкцій вбудованого нежитлового приміщення в 4-х поверховому житловому будинку АДРЕСА_1 проведеної ПП «Домінанта» (державна ліцензія АВ№408479) за результатами якого встановлено, що будівля, стан якої є задовільним (категорія II) відповідає цільовому нежитловому призначенню, діючим санітарним та противопожежним нормам та правилам діючим ДБН.

За вказаних обставин, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил, санітарних та протипожежних умов при будівництві спірних об'єктів.

Стосовно наявності у позивача прав на земельну ділянку, на якій розташовано спірне майно, слід зазначити наступне.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України , Земельним кодексом України , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами ч.ч.2, 3 Земельного кодексу України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Тобто, власники житлових та нежитлових приміщень, що розташовані в житловому будинку, є фактичними користувачами земельної ділянки, на якій розташовано сам будинок. Зазначена земельна ділянка в даному випадку використовується для експлуатації будинку спільно всіма власниками вбудованих приміщень.

Як встановлено судом, спірне нерухоме майно розташовано у житловому будинку та до моменту його реконструкції не було будинком, спорудою чи іншим окремо розташованим обєктом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що при здійсненні реконструкції спірного об'єкту позивачем не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельної ділянки, на якій розташовано відповідне нерухоме майно.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірного майна діючим будівельним, санітарним, протипожежним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на спірний обоєкт є правомірними та таким, що підлягає задоволенню.

Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МК СУЧАСНИК», м.Макіївка до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «МК СУЧАСНИК» права власності на нежитлове вбудоване приміщення площею 85,40 кв.м., розташованого за адресою: 86132, АДРЕСА_1 - задовольнити.

Визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю «МК СУЧАСНИК», м.Макіївка (86132, Донецька область, м.Макіївка, Центрально-Міський район, вулиця Московська, будинок №22/46, ЄДРПОУ 19379775) на нежитлове вбудоване приміщення площею 85,40 кв.м., розташованого за адресою: 86132, АДРЕСА_1.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Гриник