Рішення

від 28.05.2013 по справі 908/1256/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/35/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.13 Справа № 908/1256/13

за позовом Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектний інститут титану" (69035, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 180)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южпромгрупа" (69009, м. Запоріжжя, вул. Орджонікідзе 38а/3)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: Євсеєнко В.В. - довіреність № 550 від 11.06.2012 р.

від відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Державний науково-дослідний та проектний інститут титану", м. Запоріжжя звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Южпромгрупа", м.Запоріжжя заборгованості в сумі 12 967, 99 грн., з яких 10091, 93 грн. сума основного боргу, 1159, 82 грн. сума втрат від інфляції, 850,27 грн. сума пені та 865, 97 грн. сума 3 % річних.

В обґрунтування правової підстави заявленого позову позивач посилається на приписи ст.ст. 525, 526, 530, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 217,265 Господарського кодексу України. При цьому вказує, що на підставі листа-замовлення № 13/72 від 23.03.2010 р. між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу титану губчастого таблетированного (45*35 мм), виготовленого з залишків приналежної відповідачу сировини: ТГ-Тв фр. -12+0 мм в кількості 11260 кг. на загальну суму 20 981,93 грн. Свої зобов'язання щодо поставки титану губчастого таблетированного (45*35 мм) відповідно до умов укладеного договору позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується підписаним актом виконаних робіт від 05.04.2010 р. За отриманий товар відповідач розрахувався частково в сумі 10890,00 грн. Решта боргу в сумі 10 091,93 грн. залишилась не сплаченою За порушення терміну виконання грошового зобов'язання, посилаючись на ст. 611 ЦК України позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 850,27 грн. Також, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 11251,75 грн. втрат від інфляції та 865,97 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.04.2013 р. порушено провадження у справі № 908/1256/13, розгляд якої призначено на 15.05.2013 р.

Ухвалою суду від 15.05.2013 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 28.05.2013 р.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника позивача судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.

В судовому засіданні представник позивача доводи, викладені у позовній заяві підтримав. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач - вимоги суду, викладені в ухвалах від 10.04.2013 р. та від 15.05.2013 р. щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав, свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвали господарського суду від 10.04.2013 р. про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 15.05.2013 р. та від 15.05.2013р. про відкладення розгляду справи на 28.05.2013 р. були направлені судом на адресу відповідача: 69009, м. Запоріжжя, вул. Орджонікідзе, буд. 38а кв. 3, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача, визначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Витяг з ЄДР станом на 22.04.2013 р. наявний в матеріалах справи).

Таким чином, з урахуванням положень підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18, відповідач вважається повідомленим про час та місце слухання даної справи в господарському суді.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.

Оскільки про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі його представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 28.05.2013 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що в березні 2010 р. відповідач звернувся до позивача з листом (вих. № 13/72 від 23.03.2010 р.) про здійснення останнім поставки титану губчастого таблетированого (45 х 35 мм), виготовленого з залишку належної відповідачу сировини: ТГ-Тв фр. - 12+0 мм в кількості 11260 кг.

Згідно Акту виконаних робіт від 05.04.2010 р., складеного за підсумками виконаних позивачем в березні-квітні 2010 р. робіт з переробки титану губчастого, залишок титану губчастого станом на 03.04.2009 р. (ТГ-Тв фр. - 12+0 мм) становив - 11260 кг.; перероблено Виконавцем товар ТГ табл. 45 х 35 мм в кількості 11144 кг.; втрати склали - 116 кг.; залишок на 06.04.2010 р. (ТГ табл. 45 х 35 мм) - 11144 кг.

15.04.2010 р. позивачем та відповідачем було підписано Акт № ОУ-020 здачі-прийняття робіт (надання послуг) по переробці 11144 кг. ТГ-Тв на суму 20981,93 грн. (в т.ч. ПДВ).

Того ж дня, позивачем було виставлено відповідачу до сплати Рахунок-фактуру № СФ-020 від 15.04.2010 р. на суму 20981,93 грн. (в т.ч. ПДВ).

Виставлений Рахунок-фактуру відповідач сплатив частково в сумі 10890,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 27.05.2010 р. та меморіальним ордером № @2РL107356 від 27.05.2010 р.

Решта боргу в сумі 10091,93 грн. залишилась несплаченою.

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Южпромгрупа" заборгованості в сумі 12 967,99 грн., з яких 10091,93 грн. сума основного боргу, 1159,82 грн. сума втрат від інфляції, 850,27 грн. сума пені та 865,97 грн. сума 3 % річних, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі листа - замовлення (вих. № 13/72 від 23.03.2010 р.) відповідача про поставку титану губчастого таблетированого виготовленого із залишку належної йому сировини, між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, в розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки: обов'язки позивача полягають у виготовленні (переробці) та передачі товару відповідачу, а обов'язки відповідача - у прийнятті товару та його оплата.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, виходячи із правової природи договору купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.

Долучені до матеріалів справи копії Акту виконаних робіт від 05.04.2010 р. та Акту № ОУ-020 здачі-прийняття робіт (надання послуг), свідчать, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання і передав відповідачу товар на суму 20981,93 грн. (в т.ч. ПДВ). Вказані Акти підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств.

На оплату послуг з переробки Тг-Тв позивачем було виставлено відповідний рахунок (Рахунок-фактура № СФ-020 від 15.04.2010 р. на суму 20981,93 грн. (в т.ч. ПДВ).

Проте, вартість товару після його прийняття відповідач оплатив лише частково в сумі 10890,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 27.05.2010 р. та меморіальним ордером № @2РL107356 від 27.05.2010 р., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за отриманий від позивача товар, яка складає 10091,93 грн.

При цьому, суд відзначає, що договір купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором; двосторонньо зобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі; а також консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають вже в момент досягнення ними згоди за всіма істотними умовами.

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось вище, на оплату послуг, 15.04.2010 р. позивачем було виставлено відповідачу Рахунок-фактуру № СФ-020 від 15.04.2010 р. на суму 20981,93 грн. (в т.ч. ПДВ). Тобто, 15.04.2010 р. позивачем на адресу відповідача було направлено оферту, яка останнім була акцептована повністю та безумовно, шляхом отримання товару та часткового перерахування грошових коштів в сумі 10890,00 грн. за цільовим призначенням, що підтверджується банківською випискою від 27.05.2010 р. та меморіальним ордером № @2РL107356 від 27.05.2010 р.

При цьому суд зазначає, що відповідач в графі цільове призначення платежу при сплаті суми 10890грн. визначив: Оплата згідно рахунка-фактури СФ - 020 від 15.04.2010р. , що підтвверджується меморіальним ордером № @2РL107356 від 27.05.2010 р.

Тобто, зважаючи на той факт, що в рахунку-фактурі від 15.04.2010р. на суму 20981,93грн., оформленого позивачем визначено дату сплати товару - 15.04.2010р., а відповідач частково сплатив цей рахунок-фактуру у сумі 10890грн. (акцептував своїми діями), тим самим відповідач підтвердив наявність свого грошового зобов'язання по оплаті товару.

Крім того, слід відзначити, що оскільки цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред'явлення кредитором вимоги до боржника, то виставлений позивачем рахунок-фактура, в якому була визначена сума, що належить до сплати, вважається вимогою до ТОВ "Южпромгрупа" щодо виконання зобов'язання по оплаті в розумінні статті 530 ЦК України.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно з приписами якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення основного боргу в сумі 10091,93 грн. обґрунтованою та доведеною, а тому задовольняє її у повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього 3% річних та втрат від інфляції заявлені позивачем обґрунтовано.

Разом з тим, перевіривши розрахунок 3% відсотків річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , суд вважає, що вимога про їх стягнення підлягає частковому задоволенню: за заявлений позивачем період (з 28.05.2010 р. по 05.04.2013 р.) сума 3% річних становить 865,14 грн., за заявлений позивачем період (серпень 2010 р. - березень 2012 р., вересень-жовтень 2012 р., грудень 2012 р. - січень 2013 р.) сума втрат від інфляції становить 1156,54 грн., тому в решті вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції слід відмовити як заявлених необґрунтовано.

Що стосується вимоги про стягнення пені в сумі 850,27грн., суд відмовляє в задоволенні вимоги з огляду на наступні обставини.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З аналізу наведених норм права випливає, що порушення суб'єктом господарювання своїх договірних грошових зобов'язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування неустойки у вигляді пені, проте розмір пені, належний до стягнення, встановлюється за згодою сторін (тобто, має бути узгоджений ними в Договорі), за винятком випадків, коли певний розмір пені визначений безпосередньо в законі.

При цьому, посилання позивача у позовній заяві на ст. 611 Цивільного кодексу України у якості правової підстави для нарахування пені, не може бути доказом визначення сторонами розміру пені за невиконання відповідачем грошового зобов'язання, оскільки ст. 611 ЦК України передбачає лише правові наслідки порушення зобов'язання (тобто види цивільно-правової відповідальності), однак не визначає розмір пені.

Враховуючи, що в даному випадку ані законом, ані укладеним між сторонами договором розмір пені не встановлений, суд відмовляє позивачу у задоволенні його вимоги про стягнення суми 850,27 грн. пені.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Южпромгрупа" (69009, м. Запоріжжя, вул. Орджонікідзе, буд. 38-А кв. 3, код ЄДР 32729458, р/рахунки в установах банку не відомі) на користь Державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектний інститут титану" (69035, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 180, код ЄДР 00201081, р/р № 2600302756463 в філії АТ Державний експортно-імпортний банк України м. Запоріжжя, МФО 313979) суму 10091 (десять тисяч дев'яносто одна) грн. 93 коп. основного боргу, суму 865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 14 коп. 3% річних, суму 1156 (одна тисяча сто п'ятдесят шість) грн. 54 коп. втрат від інфляції та суму 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 06 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України - 30.05.2013 р.

Суддя М.В. Мірошниченко