Рішення

від 29.05.2013 по справі 919/462/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року справа № 919/462/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Грицай О.С. при секретарі Григор'євій К.Д. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Приватного підприємства „Евро-Феникс"

(99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, 3, кв. 48)

про стягнення 86 592, 12 грн,

Представники сторін:

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) -Бекетова Н.С -представник, довіреність від 25.07.2012;

відповідач (ПП „Евро-Феникс") - явку уповноваженого представника не забезпечив.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Приватного підприємства „Евро-Феникс" (далі -відповідач) про стягнення 86 592,12 грн., з яких: заборгованість з орендної плати за період з 01.06.2012 по 04.11.2012 в розмірі 10 595,37 грн., 30% річних в сумі 1 309, 54 грн., пеня - 628, 37 грн., штраф за прострочення сплати орендної плати 74 058, 84 грн., посилаючись на невиконання останнім умов договору № 235-11 від 07.09.2011 року оренди нерухомого майна щодо розрахунку з орендних платежів.

Справа розглядалась у судових засіданнях 29.04.2013 та 29.05.2013 року.

У судовому засіданні 29.05.2013 судом був оглянутий оригінал договору № 235-11 від 07.09.2011 з додатками.

Присутня у судовому засіданні 29.05.2013 представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у засідання суду явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином (арк. с. 39-42) за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. с. 43-45); про причини неявки суду не сповістив; відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились у засідання.

Водночас, за змістом абзацу третього підпункту 3.9.1 вказаного пункту, у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того така сама позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала суду про порушення провадження у справі, яку надіслано за місцезнаходженням відповідача, повернулась до суду із відміткою „за закінченням терміну зберігання" (арк. с. 18-21).

За таких обставин суд вважає відповідача таким, що повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що явка відповідача обов'язковою не визнавалась, а подальше відкладення розгляду справи суперечить міжнародному принципу вирішення спору протягом розумного строку та порушує відповідне право позивача, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім викладеного судом встановлено, що 07.09.2011 року між сторонами укладений договір оренди нерухомого майна № 235-11 (далі -договір) (а.с 11-14).

Відповідно до пункту 1.1 договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно -вбудовані нежитлові приміщення цокольного поверху п'ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 89,60 кв.м, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Генерала Лебедя, 28, -яке перебуває на балансі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 22" (далі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно із незалежною оцінкою станом на 31.03.2011, складає 160 220,00 грн (сто шістдесят тисяч двісті двадцять) гривень (без врахування НДС) (Додаток 1).

Пунктом 3.2 договору визначено, що орендна плата складає 2 057,19 (дві тисячі п'ятдесят сім грн.19 коп) гривень (без НДС) за перший місяць оренди (Додаток 3) та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок: місцевий бюджет м. Севастополя, р/р 33213870700001, в ГУДКСУ у м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО23895637, код платежу 22080400.

Згідно з пунктом 3.3 договору, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

За умовами договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 договору) орендар зобов'язався своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди в тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Сторони домовились, що договір діє з моменту його підписання до 09.08.2014 (пункт 7.1 Договору).

Згідно із пунктом 8.5 договору, у разі порушення строку внесення орендної плати, встановленого пунктом 3.2 цього договору, орендар сплачує на користь орендодавця поверх збитків пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 8.6 договору сторони встановили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів, орендодавець має право вимагати, а орендар зобов'язаний оплатити на користь орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до пункту 8.7 договору, у разі прострочення внесення орендної плати більше 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця штраф у сумі, що дорівнює трикратному розмірові річної орендної плати за договором.

Надання майна в оренду за договором позивачем підтверджується, зокрема, актом приймання-передачі орендованого майна від 07.09.2011, підписаним обома сторонами без зауважень (а.с 13) та розрахунком заборгованості, який був доданий до позовної заяви (а.с 9-10).

Натомість, відповідач умови договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого за період з червня по листопад 2012 року у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 10 595, 37 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір оренди, згідно до положень статті 283 Господарського кодексу України, а також приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами договору, внесення орендної плати здійснюється орендодавцю щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов договору стосовно своєчасного внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього перед Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради утворилась заборгованість у розмірі 10 595, 37 грн.

Натомість, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості по орендній платі за період червень - листопад 2012 року в сумі 10 595, 37 грн, відповідачем не надано.

На час розгляду справи в суді, відповідачем взяті зобов'язання в повному обсязі не виконані, у зв'язку з чим заборгованість складає 10 595, 37 грн, розрахунок якої був перевірений судом та має бути стягнута з відповідача.

Через несвоєчасне виконання зобов'язань за договором позивачем нараховані відповідачу 30% річних у сумі 1 309,54 грн. Періодом нарахування 30% річних позивач визначив з 21.06.2012 по 20.01.2013 року, у зв'язку з чим суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України. З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто прострочення у виконанні зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Судом було перевірено розрахунок 30% річних, визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Суд встановив, що відповідачем порушено пункт 8.6 договору, тому вважає за можливе нарахувати 30% річних в сумі 1 309,54 грн.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.5 договору, та зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені (а.с. 10), за формулою:

Пеня = С х 2УСД х Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД- подвійна облікова ставка НБУ в день прострочки,

Д - кількість днів прострочки, суд знаходить його вірним, а вимоги позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 628,37 грн такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки та частини другої цієї ж статті у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В той же час, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заявлений до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі, крім того матеріали справи не містять доказів завдання збитків іншим учасникам господарських відносин.

У зв'язку з цим, суд вважає можливим зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу, встановивши його в сумі- 5 000 грн.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 17 533,28 грн, з яких: основна заборгованість - 10 595,37 30% річних - 1309,54 грн, пеня - 628,37 грн, штраф - 5 000 грн.

Враховуючи вищевикладене з відповідача в доход Державного бюджету підлягає стягненню судовий збір встановлений Законом України „Про судовий збір", -в сумі 1731,84 грн, тобто 2% від ціни позову (86 592,12 грн).

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства „Евро-Феникс" (99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, 3, кв. 48, ідентифікаційний код 24876623, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вул Луначарського, 5, на р/р місцевого бюджету м. Севастополя № 33213870700001 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО - 824509; код ЄДРПОУ - 38022717, код платежу 22080400) заборгованість у розмірі 17 533,28 грн (сімнадцять тисяч п'ятсот тридцять три грн 47 коп), з яких: основна заборгованість по орендній платі за період з 01.06.2012 по 04.11.2012 - 10 595,37, 30% річних - 1 309,54 грн, пеня - 628,37 грн, штраф - 5 000 грн.

3. Стягнути з з Приватного підприємства „Евро-Феникс" (99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, 3, кв. 48, ідентифікаційний код 24876623, відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, р/р 37188003000416 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509, код ОКПО 25750044, отримувач - Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1731,84 грн (одна тисяча сімсот тридцять одна грн. 84 коп ).

4. У задоволені решти вимог відмовити.

5 . Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.05.2013

Суддя О.С. Грицай

Розсилка:

1. Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) - простим

2. Приватне підприємство „Евро-Феникс"

(99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, 3, кв. 48) - рекомендованим з повідомленням