Постанова

від 05.07.2006 по справі а-17/121

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А-17/121

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2006 р.   Справа № А-17/121   

За позовом:Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9

до відповідача:Малого приватного підприємства "Снятинчанка", м. Снятин, Івано-Франківської області, вул. Горука,2

про стягнення:1718 грн. 75 коп.

            Суддя  Неверовська Л.М.

            При секретарях судового засідання             Нестеренко А.В.

Представники:

Від позивача:Юхменко Д.М. - представник (довіреність №04-284/593 від 10.05.06 р.)

Від відповідача:представники не з"явилися.

В засіданні приймали участь:  

Суть спору:          1718 грн.75  коп.

          Позивач позов підтримав, позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Згідно наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2005 р.: середньооблікова чисельність працюючих становила 8 осіб, чисельність інвалідів, які повинні були працювати (4%) повинна була становити –1 особу, відповідач не створив робоче місце і не працевлаштував  інваліда, не перерахував до Фонду штрафні санкції за нестворення і непрацевлаштування 1 інваліда. Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для звернення з позовом.

          Відповідач  в  судове засідання  не з”явився, відзиву на позов не подав. За наведених обставин, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст.128 КАС  України.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд встановив наступне.

          Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції, чинній на час спірних правовідносин, (далі - Закон) встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

          Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону). Для   підприємств  (об'єднань),  установ  і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

          Разом з тим, частиною першою статті 18 Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

          Також пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N 314, із змінами та доповненнями, (далі - Положення) визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

          Обов'язок такого працевлаштування виникає у вказаних органів лише після виконання підприємствами приписів п. 14 Положення, а саме поінформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

          Судом встановлено що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві відповідача у 2005 р. складала 8 осіб, відповідно норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів становив 1 особу- інваліда. Однак фактично жодного інваліда на підприємстві відповідача не працювало, будь-яких доказів щодо інформування вищевказаних державних органів про готовність та наявність можливості працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві суду не надано.

          Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 р. за N 464/2904, затверджено форми державної статистичної звітності з питань працевлаштування й зайнятості населення та інструкції щодо їх заповнення. Зокрема, підприємства, установи і організації щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

          Згідно вказаного нормативно-правового акта дані про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів проставляються у графі 4 (з графи 2). При цьому, наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян (інваліди, пенсіонери, учні або студенти) окремо під певними шифрами.

          З метою встановлення всіх фактичних обставин, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ухвалами від 25.06.2006 р. та від 15.06.2006 р. р. суд витребовував у відповідача: докази створення робочих місць  для працевлаштування інвалідів; докази, що свідчать про те, що   відповідач повідомляв про цю кількість органи працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено в працевлаштуванні на вакантні посади, звіти форми № 3ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівника, подані в 2005 році, проте вищевказані докази не були подані суду відповідачем.

          Також, у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, що подавався відповідачем до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у рядку 03 "Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-відсотковому нормативу, осіб" стоїть прочерк.

          Отже, відповідач навіть не визначив собі норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 р. Тобто жодних заходів щодо створення таких робочих місць ним не вживалося.

          В той же час, факт відсутності вакансій для працевлаштування унеможливлює виконання компетентними органами вимог ст. 18 Закону.

          Враховуючи те, що відповідач не створив умов для можливості працевлаштування інвалідів, не виконав норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 р., а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для  стягнення штрафних санкцій за одне незайняте інвалідом робоче місце у 2005 році в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві.

          З  огляду на викладене, позов про стягнення 1718 грн. 75  коп. підлягає  задоволенню.

          Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, п.п. 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.158-167, ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд

п о с т а н о в и в :

          позов задоволити.

          Стягнути з Малого приватного підприємства "Снятинчанка". м. Снятин, вул. Горука. 2, (ідентифікаційний код 20543978) на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9 (ідентифікаційний код 20568100) 1718 грн. 75 коп. штрафних санкцій,  про що видати виконавчий лист після набрання постановою законної сили.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                  Неверовська Л.М.                                                                                                                                                                                           

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 07.07.2006 р.

Документ виготовлено в Діловодстві

Виконавець Боднарчук М.Б.

07.07.2006 р.