Рішення

від 28.05.2013 по справі 915/417/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 915/417/13 28.05.13

За позовом Прокурора Новоодеського району Миколаївської області в інтересах держави

в особі Управління з питань майна комунальної власності Миколаївської обласної

державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротехсервіс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Миколаїв»

про стягнення 98 130,37 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури Новоодеського району: не з'явився

Від позивача: Панкул І.В. представник за довіреністю № 96/02-7/64-13 від 07.05.13.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

Від прокуратури міста Києва: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Новоодеського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Управління з питань майна комунальної власності Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротехсервіс» (далі - відповідач) про стягнення 97 344,89 грн., а саме: 61 209,60 грн. - основного боргу, 14 640,67 грн. - пені, 2 847,19 грн. - 3% річних, 6 405,51 грн. - збитків від інфляції, 12 241,92 грн. - штрафу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Держаного підприємства «Міжнародний аеропорт «Миколаїв» № РОФ-122 від 06.11.01., у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротехсервіс» виникла заборгованість по оплаті орендних платежів, що зумовило нарахування пені, штрафу, збитків від інфляції, 3% річних та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.03.13. порушено провадження у справі № 915/417/13 та призначено її до розгляду на 02.04.13.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.13. направлено справу № 915/417/13 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 915/417/13 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.13. суддею Ващенко Т.М. прийнято справу № 915/417/13 до свого провадження, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Миколаїв», справу призначено до розгляду на 14.05.13.

07.05.13. від позивача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання сторонами в повному обсязі вимог ухвали суду від 11.04.13., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 28.05.13.

22.05.13. та 28.05.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

23.05.13. представником третьої особи через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі, в яких викладено клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Миколаїв».

23.05.13. прокуратурою Новоодеського району Миколаївської області через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України подано уточнену позовну заяву, відповідно до якої прокурор просить суд стягнути з відповідача 98 130,37 грн., а саме: 71 578,62 грн. - основного боргу, 4 468,56 грн. - пені, 2 454,55 грн. - 3% річних, 5 312,92 грн. - збитків від інфляції, 14 315,72 грн. - штрафу.

Вказану уточнену позовну заяву розцінено судом як заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В судовому засіданні 28.05.13. представником позивача підтримано позовні вимоги прокуратури з врахуванням заяви про збільшення.

Представник прокуратури Новоодеського району в судове засіданні 28.05.13. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 28.05.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Представник третьої особи в судове засідання 28.05.13. не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 915/417/13.

В судовому засіданні 28.05.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, прокурор Новоодеського району Миколаївської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом про стягнення 98 130,37 грн.

06.11.01. між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області та відповідачем укладено Договір оренди нерухомого майна, яке знаходиться на балансі третьої особи - Держаного підприємства «Міжнародний аеропорт «Миколаїв» № РОФ-122 від 06.11.01. (далі - Договір).

Додатковим Договором № 7, що був укладений між третьою особою (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) Договір № РОФ-122 від 06.11.01. викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області, а саме: будівлі спец бригад вартістю 186 900 грн., площею 270 кв.м.; сектора накопичувача вартістю 84 200 грн., площею 140 кв.м.; командно-диспетчерський пункт №4 (ліве крило) вартістю 376 400 грн., площею 480 кв.м.; складські приміщення (стоянка спецтранспорту) вартістю 15 100 грн., площею 45 кв.м.; навіси вартістю 108 590 грн., площею 936 кв.м.; стоянки спецтранспорту вартістю 461 100 грн., площею 4300 кв.м.; частини перону (місця загального користування) вартістю 107 200 грн., площею 1000 кв.м.; частина перону (стоянки №1 і №2) з місцями загального користування вартістю 1 014 800 грн., площею 9830 кв.м.; замощення госпдвору вартістю 148 900 грн., площею 1690 кв.м. загальною площею 18 691 кв.м, розміщене за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський район, Аеропорт ЦА, що перебуває на балансі КП «Міжнародний аеропорт Миколаїв», вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.10.11. і становить за незалежною оцінкою 2 503 190,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення службових (офісних) приміщень (480,0 кв.м) та бази технічного обслуговування літаків (18 211,0 кв.м).

Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.1 Договору).

На виконання умов Договору було складено, підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі майна за Договором.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з 02.11.11. до 01.11.21 включно.

Приписами п. 3.1 Договору (в редакції Додаткового договору № 8 від 30.12.11.) сторонами погоджено, що орендна плата визначається на підставі розділу 5 Порядку оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області, затвердженого рішенням обласної ради від 23.09.11 № 4 (далі - Методика розрахунку) і становить без податку на додану вартість за базовий місяць розрахунку листопад 2011 року 32 263,11 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2011 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2011р.

Як встановлено п. 3.2 Договору, нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.4 Договору, у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно до днів користування.

Орендна плата за нерухоме майно перераховується Орендарем самостійно окремими платежами щомісяця не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця у такому співвідношенні: 70 відсотків - Орендодавцю, 30 відсотків - до обласного бюджету (п. 3.6 Договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача виникла заборгованість по оплаті платежів за період з травня 2010 р. по квітень 2013 р. в розмірі 71 578,62 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі за Договором (п. 5.14 Договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбачених Договором грошових коштів в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, сплативши лише 12 000,00 грн. (що підтверджується листом № 06-09/4385 від 24.05.13. Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області з додатком до нього), доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеротехсервіс» в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті передбачених Договором орендних платежів не виконало, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед Миколаївським обласним бюджетом становить 71 578,62 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги прокурора Новоодеського району Миколаївської області в частині стягнення основного боргу в розмірі 71 578,62 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, прокуратура просить суд на підставі п. 3.7 Договору стягнути з відповідача 4 468,56 грн. - пені.

Відповідно до п. 3.7 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до обласного бюджету та Орендодавцю у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку в повному обсязі по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені з врахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України та встановлено, що прокуратурою вказану суму значно завищено, внаслідок чого, за перерахунком суду з відповідача підлягає стягненню 4 382,82 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 85,74 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Також прокуратура просить суд на підставі п. 3.8 Договору стягнути з відповідача 14 315,72 грн. штрафу.

Згідно з п. 3.8 Договору у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менш як три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 20 відсотків від суми заборгованості. Штраф стягується до обласного бюджету і Орендодавцю у співвідношенні, значеному у пункті 3.6. Договору.

Орендна плата за нерухоме майно перераховується Орендарем самостійно окремими платежами щомісяця не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця у такому співвідношенні: 70 відсотків - Орендодавцю, 30 відсотків - до обласного бюджету (п. 3.6 Договору).

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, прокуратурою при здійсненні розрахунку не враховано того, що згідно з положеннями Договору штраф стягується до обласного бюджету і Орендодавцю у співвідношенні, значеному у пункті 3.6. Договору, внаслідок чого розмір штрафу було завищено, а тому з відповідача підлягає стягненню 4 294,72 грн. штрафу. В іншій частині в розмірі 10 021,00 грн. штраф нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Прокуратура в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 454,55 грн. - 3% річних та 5 312,92 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 2 454,55 грн., як те вбачається з обґрунтованого розрахунку прокуратури, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що прокуратурою при здійсненні розрахунку розміру збитків від інфляції не враховано індекси інфляції з від'ємним значенням, внаслідок чого пред'явлена до стягнення сума збитків від інфляції є завищеною, а з відповідача підлягає стягненню 3 815,83 грн. збитків від інфляції. В іншій частині в розмірі 1 497,09 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротехсервіс» (03057, м. Київ, вул. Металістів, б. 17, кімната 401; ідентифікаційний код 25642627) на користь Миколаївського обласного бюджету (Баловненська с/р 22080400, р/р 33212870700266, банк одержувача - УДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826113, ЄДРПОУ 38016478) 71 578 (сімдесят одну тисячу п'ятсот сімдесят вісім) грн. 62 коп. - основного боргу, 4 382 (чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн. 82 коп. - пені, 2 454,55 грн. - 3% річних, 3 815 (три тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн. 83 коп. - збитків від інфляції, 4 294 (чотири тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 72 коп. - штрафу.

3. Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротехсервіс» (03057, м. Київ, вул. Металістів, б. 17, кімната 401; ідентифікаційний код 25642627) в доход Державного бюджету України 1 730 (одну тисячу сімсот тридцять) грн. 52 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.06.13.

Суддя Т.М. Ващенко