Рішення

від 28.05.2013 по справі 915/561/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ======================================================================= РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  "28" травня 2013 р.                                                 Справа №  915/561/13   Господарський суд Миколаївської області у складі судді: Бритавської Ю.С., при секретарі судового засідання: Мартиненко М.С. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився            розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові енергозберігаючі технології» (83049, м. Донецьк, вул. Бакинських Комісарів, 17-а, код ЄДРПОУ 36167721) до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Евро доставка» (54031, м. Миколаїв, вул. Кірова, 240-А/5, код ЄДРПОУ 38312615) про: стягнення 1850,00 грн.,- Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові енергозберігаючі технології» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Евро доставка» про стягнення 1850 грн. безпідставно набутих коштів. Позивач стверджує, що 05.09.2012р. відповідно до платіжного доручення №248 від 05.09.2012р. перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Евро доставка» 1850 грн. з призначенням платежу: «Оплата за транспортные услуги согл. Сч. №125 от 05.09.12. без НДС», проте зазначена сума має бути повернута відповідачем як майно, набуто без достатньої правової підстави, оскільки між сторонами були відсутні будь-які договірні або зобов'язальні відносини. На виконання вимог ухвал суду від 01.04.2013р., 16.04.2013р., 14.05.2013р. позивачем частково надані витребувані судом документи за вх.№7561/13 від 16.04.2013р. та за вх.№9413/13 від 15.05.2013р. В письмових поясненнях, які надійшли від позивача 16.04.2013р. за вх.№7561/13, позивачем було вказано, що відповідач окрім спірних 1850 грн. має сплатити йому 32,69 грн. трьох відсотків річних, нарахованих на підставі ст.ст. 536, 625 ЦК України за період з 13.09.2012р. по 15.04.2013р. Відповідно до вимог ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних  вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. ГПК, зокрема  статтею  22  цього  Кодексу, не  передбачено  права  позивача  на  подання  заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних  вимог,  або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до  господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви  та  конкретних  обставин  справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Така ж правова позиція викладена і у п.п. 3.10, 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що в позовній заяві позивачем заявлялись вимоги про стягнення 1850 грн. безпідставно набутих коштів, а також вказувалось на можливе заявлення до стягнення з відповідача невизначеної суми штрафних санкцій, а не трьох відсотків річних, які за своєю правовою природою до штрафних санкцій не відносяться, господарський суд розцінює заяву ТОВ «Нові енергозберігаючі технології» про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 32,69 грн. за період з 13.09.2012р. по 15.04.2013р. у якості подання іншого позову, з огляду на що, приймаючи до уваги положення п.п. 3.10-3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у зв'язку з тим, що позивач не відмовляється від первісного позову, суд вважає за належне відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення трьох процентів річних, викладеної в поясненнях за вх.№7561/13 від 16.04.2013р. і, приєднавши її до матеріалів справи, розглядати по суті раніше заявлені позовні вимоги, а саме - про стягнення з відповідача 1850 грн. При цьому позивач не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку. Відповідач у судові засідання не з'явився, свого представника не направив, вимог ухвал суду від 01.04.2013р., 16.04.2013р., 14.05.2013р. не виконав, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, проти позову не заперечив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином., про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень від 02.04.2013р., 22.04.2013р., 18.05.2013р. з відповідними відмітками поштового відділення про те, що ухвали суду повертаються у зв'язку з тим, що за адресою організація відсутня, за закінченням терміну зберігання. При цьому ухвали суду направлялись відповідачу за юридичною адресою - адресою його реєстрації, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Водночас слід враховувати, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. При цьому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Така ж правова позиція викладена і у п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р.    №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році». За таких обставин господарський суд визнав за можливе розглянути позовну заяву за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні в порядку ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами справи. Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши матеріали справи,  господарський  суд встановив:    Згідно з платіжним дорученням №248 від 05.09.2012р. (а.с. 10) Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові енергозберігаючі технології» (позивач) перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Евро доставка» (відповідач) грошові кошти у сумі 1850 грн. з призначенням платежу: «Оплата за транспортные услуги согл. Сч. №125 от 05.09.12. без НДС». Проте, як зазначає позивач, у нього були відсутні будь-які договірні або зобов'язальні відносини з відповідачем, а вказаний переказ грошових коштів відбувся в результаті помилки, яка сталася при заповненні виконавцем банківського доручення на переказ коштів. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Нові енергозберігаючі технології» посилається на п.6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №277/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» та п.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/8976, вказуючи на те, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти, граничні строки міжбанківських переказів становлять три операційних дні, в зв'язку з чим позивач вважає, що граничним строком виконання зобов'язання є 13.09.2013р. Між тим, відповідачем зараховані на його рахунок кошти повернуті не були, що стало підставою для звернення ТОВ «Нові енергозберігаючі технології» до господарського суду з відповідним позовом. В процесі розгляду справи позивачем було направлено відповідачу вимогу про повернення безпідставно набутих коштів, в підтвердження чого до суду надано відповідну вимогу та опис вкладення у цінний лист від 06.05.2013р. Проте відповідачем вказана вимога була залишена без відповіді та задоволення та не надано до суду жодних пояснень щодо заявлених до нього позовних вимог, в т.ч. доказів наявності між сторонами будь-яких договірних або зобов'язальних відносин тощо. Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. За п.4 глави 2 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006р. №320, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2006р. за №1035/12909, міжбанківський переказ виконується банками в строк, визначений правилами платіжної системи, який не може перевищувати трьох операційних днів відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Пунктом 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Відповідно до п.6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №277/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. Згідно з п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/8976, помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. За п.2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/8976, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Вимогами ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Судом встановлено, що позивачем згідно з платіжним дорученням №248 від 05.09.2012р. було перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 1850 грн., однак будь-яких договірних відносин між позивачем та відповідачем не існувало. Відповідачем зараховані кошти повернуто не було, доводів позивача не спростовано, доказів протилежного, в т.ч. доказів наявності між сторонами договірних або зобов'язальних відносин, станом на день винесення рішення - до суду не надано. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено положення ст. 1212 ЦК України, п.6 Указу Президента України від 16.03.1995р. №277/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України». За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про те, що позивачем було помилково без достатньої правової підстави перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 1850 грн., а відповідачем грошові кошти у сумі 1850 грн. повернуті позивачу не були, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в наведеній сумі є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами та такими,    що підлягають задоволенню в повному обсязі, в сумі 1850 грн. Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.    Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, - В И Р І Ш И В: 1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові енергозберігаючі технології» задовольнити. 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Евро доставка» (54031, м. Миколаїв, вул. Кірова, 240-А/5, код ЄДРПОУ 38312615; р/р 26004053206516 в ПАТ «Приватбанк», МФО 326610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові енергозберігаючі технології» (83049, м. Донецьк, вул. Бакинських Комісарів, 17-а, код ЄДРПОУ 36167721; р/р 26002381540800 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, ІПН 361677205665) 1850 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят) грн. боргу та 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Згідно з ч.5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Миколаївської області.    Повне рішення складено 03 червня 2013 року.   Суддя                                                                                 Ю.С. Бритавська