Постанова

від 16.04.2013 по справі 801/2521/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2013 р. (16 год. 39 хв.) Справа №801/2521/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., секретар судового засідання Устінова І.В., за участю представника позивача Умєрова С.У., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за Приватного підприємства "Стройсервіс Плюс"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Приватне підприємство "Стройсервіс Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2013 р. № 0002752204 та № 0002762204. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 713/22-3/37171812 від 12.02.2013р., які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України. Зокрема, позивач стверджує, що усі дані, що відображались у податковій звітності, базуються виключно на підставі договорів, укладених з контрагентом-постачальником МП у виді ТОВ "Гамалс", первинних та інших документах, що складались з дотриманням податкового законодавства України, а посилання в акті на нікчемність таких правочинів, що засновано лише на отриманому акті перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси відносно МП у виді ТОВ "Гамалс", не свідчить про фактичне порушення податкового законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, та просив їх задоволенні у повному обсязі, надавши пояснення по суті спору.

Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, письмових заперечень на позов не надав, про поважність причин неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності його представника, до суду не скерував.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обв'язки.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим ДПС є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС у зв'язку з прийняттям таких повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Як свідчать матеріали справи, Приватне підприємство "Стройсервіс Плюс" зареєстроване виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 15.07.2010р. як юридична особа, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 850916 (а.с. 15), та статут (а.с.16-33).

Позивач перебуває на податковому обліку у відповідача як платник податків з 16.07.2010р. за реєстраційним номером 76909 та є платником податку ПДВ (а.с.34).

Видами діяльності за КВЕД-2010 позивача є: 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель, 41.10. - організація будівництва будівель, 23.63 - виробництво бетонних розчинів, готових для використання, 23.69 - виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціальних магазинах, 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Таким чином, судом встановлено, що Приватне підприємство "Стройсервіс Плюс" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 06.02.2013р. по 12.02.2013р. згідно з п.п. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України та наказу ДПІ у м. Сімферополі № 405 від 04.02.2013р. «Про проведення перевірки» була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного підприємства "Стройсервіс Плюс" (код ЄДРПОУ 37171812) з питань достовірності декларування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, при здійсненні взаємовідносин з Малим підприємством у виді ТОВ «Гамалс» код ЄДРПОУ 13918998 за серпень 2012р., за результатами якої складено акт перевірки № 713/22-3/37171812 від 12.02.2013р. (а.с. 36-57).

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- ч. 1 ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених ПП «Стройсервіс Плюс» з контрагентом - постачальником МП у виді ТОВ «Гамалс» та п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 201.1, 201.2 ст. 201, п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996 із змінами та доповненнями у завищенні податкового кредиту за серпень 2012р. у розмірі ПДВ 25344 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за серпень 2012р. на суму ПДВ 25344 грн. ряд. (18 декларації за серпень 2012р. та донарахування податкових зобов'язань ПДВ у розмірі 25344 грн.;

- п. 138.4, 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України у завищенні суми витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 3 квартал 2012р. (у т.ч. серпень 2012р.) на загальну суму 126720 грн. та заниженні податку на прибуток у загальній сумі 26611 грн.

В обґрунтування висновків акту перевірки № 813/22.3/35942077 від 18.02.2013р. по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді серпні 2012р. з контрагентом - постачальником МП у виді ТОВ «Гамалс» (код ЄДРПОУ - 13918998) відповідач посилається на акт ДПІ у Київському районі м. Одеси документальної позапланової невиїзної перевірки від 25.10.2012р. № 1955/22-34/13918998/102 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП у вигляді ТОВ «Гамалс», код ЄДРПОУ 139118998 щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період серпень 2012р.», згідно із висновками якого МП у виді ТОВ «Гамалс» за податковою адресою не знаходиться, основні фонди, потужності, транспортні засоби, складські приміщення відсутні, в зв'язку з чим неможливо встановити підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій МП у виді ТОВ «Гамалс» у серпні 2012р. В акті зазначено, що існує вірогідність відсутності правових взаємовідносин між МП у виді ТОВ «Гамалс» та контрагентами за серпень 2012р., у зв'язку з чим неможливо встановити підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій із МП у виді ТОВ «Гамалс».

Висновки акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень від 1125.02.2012р., а саме:

- № 0002752204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток за основним платежем в сумі 26611,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6653,00 грн.(а.с. 7),

- № 0002762204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість за основним платежем в сумі 25344,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6336,00 грн. (а.с. 8).

Не погодившись з вищевказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з вимогами про визнання їх протиправними та скасування.

Оцінюючи правомірність рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчинюється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 28.05.2012р. між позивачем (Підрядник) та Сімферопольською міською радою (Замовник) був укладений договір підряду № 27 про виконання робіт по об'єкту: «Капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 27 по вул. Семашка, 15 в м. Сімферополі». Згідно із предметом даного договору Замовник поручає, а Підрядник забезпечує відповідно умов договору виконання власними та залученими силами, з використанням своїх матеріалів та обладнання роботи по об'єкту: «Капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 27 по вул. Семашка, 15 в м. Сімферополі». Склад та обсяг робіт, які доручаються на виконання Підряднику, визначені кошторисною документацією, склад та обсяг робіт, може бути переглянутий в процесі будівництва у разі внесення змін до документації (а.с.89-93).

19.07.2012р. між позивачем (Підрядник) та Сімферопольською міською радою (Замовник) був укладений договір підряду № 26 про виконання робіт по об'єкту: «Капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 26 по вул. Тарабукіна, 37 в м. Сімферополі». Згідно із предметом даного договору Замовник поручає, а Підрядник забезпечує відповідно умов договору виконання власними та залученими силами, з використанням своїх матеріалів та обладнання роботи по об'єкту: «Капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 26 по вул. Тарабукіна, 37 в м. Сімферополі». Склад та обсяг робіт, які доручаються на виконання Підряднику, визначені кошторисною документацією, склад та обсяг робіт, може бути переглянутий в процесі будівництва у разі внесення змін до документації (а.с.105-109).

На виконання цих договорів позивачем був залучений субпідрядник - МП у виді ТОВ «Гамалс».

Відтак, 09.07.2012р. між позивачем (Замовник) та МП у виді ТОВ «Гамалс» (Виконавець) був укладений договір № 09.07/2, згідно із предметом якого Виконавець в порядку на умовах договору бере на себе зобов'язання виконати і здати Замовникові комплекс робіт по виконанню робіт: капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 27 по вул. Семашка, 15 в м. Сімферополі, в обумовлені цим договором строки, а замовник у свою чергу бере на себе зобов'язання прийняти виконані роботи і сплатити їх вартість, що обумовлено сторонами, згідно встановленого рахунку Виконавця та акту здачі-прийняття. У п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.1 договору зазначено, що Виконавець поетапно та своїми силами здійснює виконання робіт у обумовлений сторонами строк. Виконавець забезпечує виконання наступних робіт: капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 27 по вул. Семашка, 15 в м. Сімферополі вимог Замовника. Строк виконання 01.09.2012р. Вартість робіт Виконавця, що зазначені в пункті 2.2. договору складає 85948,64 грн. (а.с. 58-61).

02.08.2012р. між позивачем (Замовник) та МП у виді ТОВ «Гамалс» (Виконавець) був укладений договір № 09.07/2, згідно із предметом якого Виконавець в порядку на умовах договору бере на себе зобов'язання виконати і здати Замовникові комплекс робіт по виконанню робіт з капітального ремонту шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 26 по вул. Тарабукіна, б. 37 в м. Сімферополі, в обумовлені цим договором строки, а замовник у свою чергу бере на себе зобов'язання прийняти виконані роботи і сплатити їх вартість, що обумовлено сторонами, згідно встановленого рахунку Виконавця та акту здачі-прийняття. У п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.1 договору зазначено, що Виконавець поетапно та своїми силами здійснює виконання робіт у обумовлений сторонами строк. Виконавець забезпечує виконання наступних робіт: капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 26 по вул. Тарабукіна, 37 в м. Сімферополі вимог Замовника. Строк виконання 10.09.2012р. Вартість робіт Виконавця, що зазначені в пункті 2.2. договору складає 66115,00 грн. (а.с. 74-77).

Фактичне здійснення господарських операцій за вказаним договорами підтверджується наступними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: актами виконаних робіт форми № КБ-2 від МП виді ТОВ «Гамалс» за серпень 2012р.:

- на виконані роботи по капітальному ремонту шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 27 по вул. Семашка, 15 в м. Сімферополі на загальну суму 189147,97 грн. у т. ч. ПДВ 31524,66 грн. (у т. ч. суми повернень матеріалів 56807,12 грн. у т. ч. ПДВ 9467,85 грн.) до графи «найменування робіт та затрат» локального кошторису прямих витрат включені: під № 13 роботи крану на автомобільному ходу, вантажопідйомністю 10т у кількості 14,5 маш/ч на загальну суму 3625,00 грн. (без ПДВ), під №14 роботи автомобілів бортових, вантажопідйомністю до 10т у кількості 2.5 маш/ч на загальну суму 406,00 грн. (без ПДВ). До І розділу «Підсумкової відомості ресурсів» даного акту виконаних робіт відображені прямі витрати у т. ч.: заробітна плата у сумі 41284,00 грн., вартість експлуатації машин у сумі 4031,25 грн. (а.с.64-69);

- на виконані роботи по капітальному ремонту шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 26 по вул. Тарабукіна, 37 в м. Сімферополі на загальну суму 127142,81 грн. у т. ч. ПДВ 21190,47 грн. (у т. ч. суми повернень матеріалів 97713,24 грн. у т. ч. ПДВ 16285,54 грн.) до графи «найменування робіт та затрат» включені: під №11 роботи крану на автомобільному ходу, вантажопідйомністю 10т у кількості 7,5 маш/ч на загальну суму 1781,00 грн. (без ПДВ), під №12 роботи автомобілів бортових, вантажопідйомністю до 10т у кількості 1,5 ч на загальну суму 237,00 грн. (без ПДВ). До розділу І «Підсумкової відомості ресурсів» відображені прями витрати у т. ч.: заробітна плата у сумі 33180,00 грн., вартість експлуатації машин у сумі 2018,75 грн. (а.с. 78-82).

Позивачем та МП виді ТОВ «Гамалс» були підписані довідки про вартість виконаних робіт за серпень 2012р.: на суму з ПДВ 66115,54 грн., у т.ч. ПДВ 11019,25 грн. - по об'єкту будівництва капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 26 по вул. Тарабукіна, б. 37 в м. Сімферополі (а.с.62-63); на суму з ПДВ 85948,64 грн., у т.ч. ПДВ 14325,77 грн. - по об'єкту будівництва капітальний ремонт шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 27 по вул. Семашка, 15 в м. Сімферополі (а.с.83-84).

МП у виді ТОВ «Гамалс» виписав рахунок-фактуру № 210805 від 21.08.2012р. із зазначенням товару - оплата за роботи по капітальному ремонту шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 27 по вул. Семашка в м. Сімферополі на суму з ПДВ 85948,64 грн., у т.ч. ПДВ 14324,77 грн. (а.с.70), та рахунок-фактуру № СФ-6092 від 06.09.2012р. від 06.09.2012р. із зазначенням товару - оплата за роботи по капітальному ремонту шиферної покрівлі загальноосвітньої школи № 26 по вул. Тарабукіна, 37 в м. Сімферополі на суму з ПДВ 66115,54 грн., у т.ч. ПДВ 11019,26 грн. (а.с.85).

У серпні 2012р. МП у виді ТОВ «Гамалс» були виписані позивачу податкові накладні, а саме: від 27.08.2012р. № 305 на загальну суму з ПДВ 42974,32 грн., у т.ч. ПДВ 7162,39 грн. (а.с.73) та № 306 на загальну суму з ПДВ 42974,32 грн., у т.ч. ПДВ 7162,39 грн. (а.с.72) та від 31.08.2012р. № 397 на загальну суму з ПДВ 19834,50 грн., у т.ч. ПДВ 3305,75 грн. (а.с. 88) та № 398 на загальну суму з ПДВ 46280,50, у т.ч. ПДВ 7713,42 грн. (а.с.87).

Оплата придбаних послуг свідчить банківська виписка по поточному рахунку позивача на суму 85948,64 грн. (а.с.71) та на суму 66115,54 грн. (а.с.86).

Суд, виходячи з акту перевірки, звертає увагу, що відповідачем не встановлено фактичних порушень при виконанні зобов'язань по укладеним договорам між позивачем та контрагентом, зокрема таких як відсутності фактичного виконання робіт, а є лише припущення на можливу відсутність фактичного виконання з підстав відсутності потужностей, засобів (на увазі автомобілів та кранів) та можливостей у реальному їх виконанні у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням у м. Одесі та відсутністю численності працівників взагалі.

Наведені вище первинні документи, у тому числі податкові накладні від 27.08.2013р. № 305 та № 306 та від 31.08.2012р. 3 397 та № 398 були дослідженні відповідачем під час проведення перевірки, що зазначено у самому акті.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон № 996).

Згідно зі ст. 1 Закону № 996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону № 996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі по тексту - Положення № 88) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення № 88 встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. Положення № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Податковим кодексом України встановлені наступні положення щодо порядку нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно із п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням викладених норм ПК України щодо підстав формування витрат, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в норм вказаних нормативно - правових актів є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Норми вказаних нормативно-правових актів, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п. 185.1 ст. 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, в силу викладених вище норм Податкового кодексу України, оформлена належним чином податкова накладна є достатньою підставою для формування податкового кредиту.

З урахуванням викладених норм ПК України щодо підстав формування витрат, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в норм вказаних нормативно - правових актів є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Норми вказаних нормативно-правових актів, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Отже, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи, підставою для нарахування податкового кредиту з ПДВ є податкові накладні, виписані постачальником товару (підрядником або виконавцем робіт (послуг), зареєстрованим як платник ПДВ.

Відтак, приймаючи до уваги, що валові витрати ПП «Стройсервіс Плюс» по взаємовідносинам з МП ТОВ «Гамалс» за серпень 2012р. підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача, вказані витрати є валовими витратами у розумінні норм Податкового кодексу України, в зв'язку з чим, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з вказаним контрагентом за 3 квартал 2012р. (у т.ч. за серпень 2102р.) у сумі 26611 грн. є необґрунтованим. Відтак, збільшення податковим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 33264,00 грн., в тому числі за основним платежем - 26611,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6653,00 грн. є протиправним.

Усе вищевикладене в певній мірі стосується й донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Позивачем у серпні 2012р. був сформований податковий кредит в розмірі 25344 грн. по взаємовідносинам з його контрагентом МП ТОВ "Гамалс".

З матеріалів справи вбачається, що на час здійснення ПП «Стройсервіс Плюс» господарських операцій з МП ТОВ «Гамалс», останній був зареєстрований платником ПДВ.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом МП ТОВ «Гамалс» за серпень 2012р. були дотримані положення Податкового кодексу України з підстав формування податкового кредиту.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - контрагента позивача МП у виді ТОВ «Гамалс».

В акті перевірки також відсутні посилання на внесення до Єдиного державного реєстру такого запису, а навпаки вказаний ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України контрагента позивача МП у виді ТОВ «Гамалс» (код ЄДРПОУ 13918998), який привласнюються внаслідок реєстрації юридичної особи у Єдиному державному реєстрі.

Отже, контрагент позивача, як юридична особа, був наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, мав, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Посилання відповідача на те, що податкові накладні, які складені МП у виді ТОВ «Гамалс» не відповідає вимогам п.201 ст. 201 Податкового кодексу України в частині заповнення рядка «місцезнаходження (податкова адреса) продавця» в зв'язку відсутністю останнього за місцезнаходженням є безпідставним, оскільки у податкових накладних «місцезнаходження (податкова адреса) продавця» заповнено.

Суд зазначає, що відповідачем у порядку ст. 71 КАС України не доведено, що контрагент позивача був відсутній за юридичною адресою на час формування податкових накладних від 28.08.2012р. та 31.12.2012р.

Крім того, суд звертає увагу, що у переліку обов'язків платника податків, наведених у ст. 17 ПК України, який є вичерпним, відсутній обов'язок перевіряти знаходження контрагента за його юридичною адресою.

Надані суду первинні документи є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та МП ТОВ «Гамалс» та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача в своїх висновках на порушенням вимог ч. 1, ч.5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Стройсервіс Плюс» з контрагентом-постачальником МП у виді ТОВ «Гамалс» суд зазначає наступне.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його контрагента " стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені податковим законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного договору не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідом суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного орган державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 20 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна і сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Поряд з цим акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної позивачем з МП у виді ТОВ «Гамалс» із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу робіт (послуг).

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання, передбаченого податковим законодавством, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених вище обставин, суд вважає, що суми податкового кредиту за господарськими операціями з МП у виді ТОВ «Гамалс» відображені позивачем у податковій декларації з ПДВ за період, який перевірявся, - серпень 2012р. в розмірі 25344,00 грн. правомірно та обґрунтовано, в зв'язку з чим, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з вказаним контрагентом за серпень 2012р. у сумі 25344,00 грн. є необґрунтованим. Відтак, збільшення податковим органом грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 31680,00 грн., в тому числі за основним платежем - 25344,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6336,00 грн. є протиправним.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту на дані комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем (АС "Аудит", АРМ "Звіт", АРМ «ТАХ», АРМ «Митниця», АРМ «Касові апарати», АІС "Облік податків і платежів", АІС «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», акт ДПІ у Київському районі м. Одеси від 25.10.2012р. № 1955/22-34/13918998/102 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП у виді ТОВ «Гамалс», код ЄДРПОУ 139118998 щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період серпень 2012р.», то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту.

Відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, акт перевірки контрагента позивача, а також комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

З урахуванням всього вищенаведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було збільшено податковим повідомленням-рішенням № 0002762204 від 25.02.2013р. суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість за основним платежем в сумі 25344,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6336,00 грн., а також неправомірно збільшено податковим повідомленням-рішенням від 25.02.2013р. № 0002752204 суму грошового зобов'язання за податком на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 26611,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6653,00 грн., оскільки це суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС від 25.02.2013р. № 0002752204 та № 0002762204 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 649,45 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено квитанцією № ПН352 від 07.03.2013р. (а.с. 2).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.

Під час судового засідання, яке відбулось 16.04.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 22.04.2013року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 25.02.2013р. № 0002752204.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 25.02.2013р. № 0002762204.

4. Стягнути на користь Приватного підприємства «Стройсервіс Плюс» (95050, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Шалфейна, б. 1, ЄДРПОУ 37171812) судовий збір в розмірі 649,45 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.