Постанова

від 24.04.2013 по справі 808/1361/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24 квітня 2013 року (16 год. 00 хв.) Справа № 808/1361/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Столяренко О.М.,

за участю представників:

позивача - Свідлової М.Г., Львової О.А.,

відповідача - Школової Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСФ» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

05.02.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСФ» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000122221 від 10.10.2012 про визначення позивачу податкового зобов'язання на суму 13655,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за наслідками позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Абсолют АМ», відповідачем був складений акт від 27.09.2012 №1635/2221/34790037 (далі - Акт перевірки), відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у розмірі 13655,00 грн., в тому числі 10924,00 грн. за основним платежем та 2731,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Таких висновків відповідач дійшов внаслідок встановлення ним нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Абсолют АМ». На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства необґрунтованими, твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Абсолют АМ» безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 06.02.2013 було відкрито провадження у цій справі та призначено її до судового розгляду на 19.02.2013.

У судове засідання 19.02.2013 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, не прибули.

Ухвалою від 19.02.2013 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 25.02.2013.

Ухвалою від 25.02.2013 провадження у справі поновлене, судове засідання призначене на 25.02.2013.

У судове засідання 25.02.2013 представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не прибув.

Ухвалою від 25.02.2013 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 05.03.2013.

Ухвалою від 05.03.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 05.03.2013.

Ухвалою від 05.03.2013 за клопотанням представників позивачів провадження у справі було зупинене до 15.04.2013.

Ухвалою від 15.04.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 15.04.2013.

За клопотанням позивача судовий розгляд було відкладено на 23.04.2013.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 24.04.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що позивач не порушував чинного законодавства щодо укладення правочинів. Господарсько-правові угоди укладались та виконувались з чітким дотриманням норм господарського, податкового та цивільного законодавства (у формі обміну письмовими документами, з усіма істотними умовами) та спрямовані на настання реальних цивільних наслідків. Товар від ТОВ «Абсолют АМ» був дійсно отриманий та перепроданий іншим підприємствам. Твердження відповідача про нікчемність правочину є безпідставним та недоведеним, а тому податкове повідомлення-рішення є таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, зокрема зазначивши, що висновки, яких дійшов відповідач в Акті перевірки, свідчать про нереальність угод між позивачем та ТОВ «Абсолют АМ». Зазначив, що товарно-транспортні накладні оформлені неналежним чином, інші документи, які можуть свідчити про транспортування товару придбаного у ТОВ «Абсолют АМ» не надавались, на підставі чого дійшов висновку про відсутність факту транспортування та поставки за перевіряє мий період товару на загальну суму ПДВ 10924,00 грн. Відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, земельних ділянок, дозвільних документів у ТОВ «Абсолют АМ», свідчить про неможливість здійснення поставки товарів. Тому, вважають оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 24.04.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

01.07.2010 між позивачем та ТОВ «Абсолют АМ» був укладений договір поставки №0107/1, за умовами якого ТОВ «Абсолют АМ» зобов'язалось на платній основі передати у власність позивачу немеханічне обладнання та інші матеріали, які визначені у видаткових накладних, а позивач прийняти та сплатити товар.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Абсолют АМ» було поставлено на склад позивача товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 08.07.2010 №1765/2, від 07.07.2010 №1765/1. ТОВ «Абсолют АМ» на суму поставки (65542,00 грн., у тому числі ПДВ 10923,67 грн.) виписало податкові накладні №295 від 07.07.2010, №296 від 08.07.2010 та видаткові накладні №295 від 07.07.2010, №296 від 08.07.2010.

09.08.2010 між ТОВ «Абсолют АМ» та ТОВ «Реал Клин» було укладено договір уступки права вимоги №0107/1/1, за яким ТОВ «Абсолют АМ» передало своє право вимоги виконання грошових зобов'язань позивача за договором №0107/1 від 01.07.2010, новому кредитору - ТОВ «Реал Клин». Вимог по сплаті позивачем зобов'язань не надходило.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Позивачем за період липень 2010 був сформований податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 51180,00 грн., в тому числі по операціях з ТОВ «Абсолют АМ» в сумі 10923,67 грн.

На підставі наказу відповідача від 04.09.2012 №564 в період з 14.09.2012 по 20.09.2012 відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Абсолют АМ», за наслідками якої 27.09.2012 був складений Акт перевірки.

Згідно із зазначеним Актом перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за липень 2010 у розмірі 10924,00 грн.

В обґрунтування Акту перевірки позивача відповідач посилається на вирок Ленінського районного суду від 13.03.2012 ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 - засновників ТОВ «Абсолют АМ», було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч.2 ст.205, ч. 3 ст. 28 - ч.2 ст. 358, ч.3 ст.28 - ч.3 ст.358 та ч. 3 ст.28 - ч.2 ст. 200 КК України.

На підставі зазначеного Акту перевірки 10.10.2012 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000122221, яким позивачу за порушення вимог пп. 7.4.1, п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 13655,00 грн., з яких за основним зобов'язанням - 10924,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2731,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням позивачем було подано первинну скаргу. Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 14.12.2012 №6123/10/15420, первинну скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. 26.12.2012 позивач подав повторну скаргу на оскаржуване податкове повідомлення-рішення до. Рішенням про результати розгляду скарги від 15.01.2010 №641/6/10-2215, скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на порушення позивачем вимог Цивільного Кодексу України та пп. 7.4.1, п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З приводу висновків відповідача про порушення позивачем вимог цивільного законодавства суд зазначає наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірки, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки позивача висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Таким чином, висновок відповідача, про нікчемність укладеного позивачем правочину зроблений лише з огляду на діяльність інших осіб (контрагента ТОВ «Абсолют АМ») є безпідставним та не обґрунтованим.

Крім того, у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Абсолют АМ» правочину.

Вироком Ленінського районного суду від 13.03.2012 ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 - засновників ТОВ «Абсолют АМ», було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч.2 ст.205, ч. 3 ст. 28 - ч.2 ст. 358, ч.3 ст.28 - ч.3 ст.358 та ч. 3 ст.28 - ч.2 ст. 200 КК України, а саме: фіктивне підприємництво; складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи; підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток або їх використання чи збут, а також неправомірний випуск або використання електронних грошей - вчинені за попередньою змовою організованою групою осіб. Вирок суду набрав чинності 29.03.2012.

Суд зазначає, що вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя не містить будь-якої оцінки взаємовідносин ТОВ «Абсолют АМ» з позивачем. Тому саме по собі доведення факту фіктивного підприємництва, підробки документів з боку засновників підприємства-контрагента не може свідчити про наявність в діях ТОВ «Абсолют АМ», а так само і позивача умислу на порушення публічного порядку.

Також, суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Абсолют АМ».

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «Абсолют АМ» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Так, згідно викладених в Акті перевірки позивача відомостей, судом встановлено, що ТОВ «Абсолют АМ» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість (свідоцтво платника ПДВ №100276301 від 24.03.2010).

Відтак, ТОВ «Абсолют АМ» мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім товарів, які надавались цим підприємством.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З урахуванням норм ст. 44 та ст. 61 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

Згідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено, що позивач за період липень 2010 сформував податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 51180,00 грн., в тому числі по операціях з ТОВ «Абсолют АМ» в сумі 10923,67 грн.

01.07.2010 між позивачем та ТОВ «Абсолют АМ» був укладений договір поставки №0107/1, на виконання умов якого ТОВ «Абсолют АМ» було поставлено на склад позивача товар, що підтверджується товарно-траспортними накладними від 08.07.2010 №1765/2, від 07.07.2010 №1765/1. ТОВ «Абсолют АМ» на суму поставки (65542,00 грн., у тому числі ПДВ 10923,67 грн.) виписало податкові накладні №295 від 07.07.2010, №296 від 08.07.2010 та видаткові накладні №295 від 07.07.2010, №296 від 08.07.2010.

Наявними в матеріалах справи первинними документи бухгалтерського обліку (податковими накладними, видатковими накладними, рахунками, виписками з особового рахунку, довіреностями на отримання товару, банківські виписки) підтверджується той факт, що товар, придбаний у ТОВ «Абсолют АМ», позивач перепродав своїм контрагентам (ПП ОСОБА_7, ЧП Запоріжпромхолод, ТОВ «Центр-Т», ТОВ «МФ Скіфія»). Факт використання придбаних позивачем у ТОВ «Абсолют АМ» матеріалів в господарській діяльності, а саме у виробництві немеханічного обладнання підтверджується Актами списання від 01.10.2010 №З-00000021 та від 31.12.2010 №З-00000033.

Відповідач в Акті перевірки посилається на порушення позивачем положень Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 № 2, які визначають, що приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування або прибутковим ордером.

Також відповідач посилається на порушення позивачем п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в якому визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

З приводу зазначених посилань суд зазначає наступне.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Транспортування товару від ТОВ «Абсолют АМ» позивачу здійснювалось на умовах DDP на склад позивача - м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 3. Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними №1765/1 - упакований матеріал, №1765/2 - немеханічне обладнання.

Суд зазначає, що надані товарно-транспортними накладними є типової форми з печатками вантажовідправника та вантажоотримувача та повністю підтверджують факт поставки товарів позивачу від ТОВ «Абсолют АМ». Певні недоліки в оформлені цих документів, з урахуванням правовідносин між позивачем та його контрагентом, в жодному випадку не свідчать про нереальність господарської операції.

Також, було встановлено, що первинні документи, складені з порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні) є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу податкового кредиту відповідних сум по операціям з ТОВ «Абсолют АМ».

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач посилається на акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Абсолют АМ».

Актом про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Абсолют АМ», проведеної ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 11.03.2010 по 14.03.2011 від 21.03.2010 №670/23-3/37020572 встановлено порушення цим підприємством ч.1, 5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що висновки акту перевірки по ТОВ «Абсолют АМ», на який посилається відповідач, не доводять факту нікчемності правочинів, які укладались між позивачем та цим підприємством. На даний час у суду немає відомостей щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договору укладеного між позивачем та ТОВ «Абсолют АМ».

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. А відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спор.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товарів ТОВ «Абсолют АМ» на користь позивача, та відсутність у відповідача компетенції визначати правочини недійсними чи нікчемними, то посилання відповідача на норми Закону України «Про податок на додану вартість» в обґрунтування своєї позиції є порушенням норм матеріального права.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданою до матеріалів справи квитанцією №k10/1/11 від 01.02.2013 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 136,55 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСФ» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 10.10.2012 №0000122221, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ПСФ» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13655,00 грн., з яких за основним платежем - 10924 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2731 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСФ» (код ЄДРПОУ 34790037, зареєстроване: 69077, м. Запоріжжя, вул. Квіткова, 21) судовий збір у сумі 136,55 грн. (сто тридцять шість гривень 55 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 29.04.2013.