Рішення

від 16.02.2009 по справі 13/018-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/018-09

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"16" лютого 2009 р.                                                                          Справа № 13/018-09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроівпок", с. Княжичі, Броварський район

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Будуніпром", м. Київ

про визнання права власності

Суддя           Наріжний С.Ю.

Представники:

від позивача Соколовська О.В. - довіреність;

від відповідача Калінчук А.О. - довіреність;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроівпок (далі –позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будуніпром" (далі - відповідач 1) про визнання права власності на нерухоме майно.

Позивач  обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач не визнає право власності на майно позивача, яке він передав в оренду відповідачу згідно договору оренди №01 від 05.02.2007 р.

В судовому засіданні 16.02.2009 р. представник позивача позовні вимоги підтримав. Також надав суду заяву про уточнення позовних вимог згідно якої просить суд визнати за ним право власності на  майновий комплекс, який знаходиться за адресою Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. Слави, 6 та складається з: виробничого корпусу (цех металоконструкцій), прохідної, побутового приміщення робочих складів, під'їзних доріг та площадок, матеріально-технічного складу, складу кисню, складу красок, автодороги та площадки, огорожі території, відкритої площадка зборки та складування теплиць, столярного цеху.

Заява відповідає ст. 22 ГПК України та таким чином подальший розгляд справи здійснюється щодо вимог позивача заявлених в заяві про уточнення позовних вимог.

Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідач зазначає, що позивач не набув права власності на об'єкти нерухомого майна, які йому передані в користування і не має необхідних документів для підтвердження свого права на зазначене майно.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

          05 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди №01 нерухомого майна (далі за текстом –договір), згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв в оренду (тимчасове платне користування) нерухоме майно виробничого призначення, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. Слави, 6.  Перелік нерухомого майна, яке є предметом договору сторони визначили Додатком №1 (актом приймання-передачі об'єктів нерухомого майна) до договору, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.5, 1.6 розділу 1 договору загальна площа приміщень, які передаються в оренду на умовах договору становить 15 380,5 кв.м. Приміщення, що передаються в оренду належать позивачу на праві володіння, користування та розпорядження, відображаються на балансі позивача як основні фонди. Балансова (залишкова) вартість приміщень, які передаються в оренду за договором становить 306 521,27 грн.

Позивачем, на виконання умов договору оренди, 01 березня за актом приймання-передачі нерухомого майна (додаток №1 до Договору оренди) було передано, а відповідачем прийнято в оренду (строкове платне користування) наступне нерухоме майно: автодороги та площадки; під'їзна дорога; відкрита площадка зборки та складування теплиць; побутове приміщення робочих складів; виробничий корпус (цех металоконструкцій); прохідна; матеріально-технічний склад; огорожа території; столярний цех;  склад кисню; склад красок (надалі за текстом - нерухоме майно). Згідно з п. 9.2. розділу 9 Договору, строк Договору оренди становить терміном до 01.07.2008р.

У зв'язку з закінченням строку дії договору оренди, 02 липня 2008 року позивач звернувся до відповідача з листом №02/08-01, згідно з яким просив повернути майно, яке перебувало в оренді у Відповідача на підставі Договору оренди. Передачу майна Позивач просив здійснити в строк до 10.07.2008р.  

Відповідач направив лист №48 від 07.07.2008, в якому зазначив, що не вбачає необхідності передавати майно позивачу та буде ним користуватися й надалі. Своє небажання повертати майно з оренди відповідач мотивував відсутністю у позивача права власності на нерухоме майно, яке є предметом договору оренди. Окрім того, відповідач вказав, що правовстановлюваних документів на нерухоме майно, яке було передано в оренду за актом приймання-передачі об'єктів нерухомого майна, позивач не має, і відповідно у позивача відсутні будь-які права на нерухоме майно.

          Таким чином, судом встановлено, що відповідач оспорює право власністі позивача на вищезазначене майно.

Проте, з доводами, викладеними у відзиві відповідача суд погодитися не може у зв'язку з тим, що право власності позивача на нерухоме майно, що є предметом даного спору, підтверджується наступними письмовими доказами, наданими позивачем до матеріалів справи.  

15 серпня 1991 року Державною комісією Ради Міністрів по продовольству і закупках «в/о «Союзпромтеплиця»Спеціалізований трест «Теплицтехмонтаж»був прийнятий наказ №144 про передачу основних засобів товариству з обмеженою відповідальністю«Агроівпок», згідно з п.1 якого вирішено передати товариству «Агроівпок»на умовах оренди строком на п'ять років з послідуючим викупом побутові приміщення площею 138 кв.м.; козловий кран; підкранову площадку; виробничий комплекс з обладнанням; прохідну.    

На виконання вказаного Наказу, Трест «Теплицтехмонтаж»(надалі за текстом - Трест) було укладено з позивачем договір №б/н від 07.10.1991р., відповідно до п.1.1. якого Трест передав позивачу основні засоби, згідно з додатком №1 на умовах оренди за державними розцінками с послідуючим викупом. У відповідності до п.п. 4.2, 4.3 даного договору, строк дії договору складає п'ять років; договір може бути розірваний однією зі сторін с попередженням другої сторони за три місяці.

Після передачі майна, визначеного додатком №1, що міститься в матеріалах справи в оренду, позивач користувався майном на умовах оренди три місяці, після чого було прийнято рішення провести реалізацію основних засобів згідно чинного законодавства України ТОВ «Агроівпок»згідно додатку №2. Таке рішення було прийнято на підставі Наказу №213 Міністерства сільського господарства України концерн «Украгротехсервіс»Українське державне об'єднання «Украгролегконструкція»спеціалізований Трест «Теплицьтехмонтаж».  

Додатком №2 до Наказу №213 був визначений список основних засобів УПТК трест «Теплицтехмонтаж», реалізованих ТОВ «Агроівпок»станом на 01.01.1992р. За передачу майна позивачу у власність, визначеного додатком №2, позивачем були перераховані грошові кошти у розмірі 200 454 (двісті тисяч чотириста п'ятдесят чотири ) рублів 40 копійок, що підтверджується платіжним дорученням №05 від 26.12.1991р. та банківською випискою від 27.12.1991р. Окрім того, платіжним дорученням №46 від 07.04.1992р., позивачем був перерахований залишок грошових коштів у розмірі 13 163 (тринадцять тисяч сто шістдесят три) рублів 70 копійок.

Таким чином, позивач набув права власності на наступне нерухоме майно згідно зі списком основних засобів: виробничий корпус; прохідна; побутові приміщення.

Окрім того, судом встановлено, що 26 грудня 1991 року Міністерством сільського господарства України Концерн «Украгротехсервіс»українським державним об'єднанням «Украгролегконструкція»спеціалізованим трестом «Теплицтехмонтаж»був виданий Наказ №215 про передачу основних засобів позивача. Зі змісту наказу вбачається, що у зв'язку з завершенням будівництва бази управління механізації та переводом його у с. Калинівку, а також беручи до уваги клопотання позивача, наказано передати з балансу Управління механізації на баланс товариства «Агроівпок»основні засоби згідно з додатком №1.

Згідно з додатком №1 від 27.12.1991р. основні засоби з балансу Тресту передано на баланс позивача за наступним переліком: під'їзна дорога; побутові приміщення; матеріально-технічні склади (склад кисню, склад красок); автодорога; огорожа території; відкрита площадка.

Нерухоме майно, передане позивачу за вказаними вище Наказами було введено в експлуатацію Трестом згідно з будівельними нормами Української РСР, що підтверджується Актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією завершеного будівництвом об'єкту –Розширення продбази СПМК-1 Тресту «Теплицтехмонтаж»від 29 грудня 1980 року.

У зв'язку з тим, що право власності на нерухоме майно позивач набув у 1991,1992 роках, тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України, суд застосовує положення Цивільного кодексу Української РСР.

Статтею 4 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування.

Враховуючт, що Цивільним кодексом Української РСР не передбачалось нотаріальне посвідчення договорів, пов'язаних з переходом права власності на нерухоме майно, укладених між юридичними особами суд приходить до висновку, що позивач на законних підставах набув право власності на нерухоме майно у відповідно до вимог законодавства (виникнення цивільних прав та обов'язків з адміністративних актів), яке існувало на момент набуття такого права.

Проте, після прийняття та набрання чинності в 2004 році Цивільного кодексу України, відносини з третіми особами щодо подальшої реалізації позивачем свого права власності на нерухоме майно почали регулюватися матеріальними нормами Цивільним кодексом України. Даний принцип встановлений п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності).

Відповідно до cт.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до п. 9 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. N 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання наявності прав.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки в даному випадку, проте Таким чином відповідач безпідставно заперечуює право власності позивача на вищевказане нерухоме майно право власності якого на вказане майно підтверджується матеріалами справи.

Окрім нерухомого майна –основних засобів, які були реалізовані та безоплатно передані позивачу Трестом, залишилися основні фонди, які не увійшли до цілісного майнового комплексу. Такими основними засобами позивач володіє та користується з 1991 року по день подання даної заяви до суду, без належного оформлення права власності на них. Таким нерухомим майном є: виробничий корпус (Цех металоконструкцій); столярний цех.

На сьогоднішній день вказане вище нерухоме майно перебуває на 103 рахунку балансу позивача (основні фонди). Пунктом 3 Наказу Мінфіну України «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку»дано визначення терміну  «баланс»як звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Таким чином, на балансі повинні перебувати всі основні засоби (фонди) товариства, які належать останньому на праві власності.

Відповідно, одним з доказів наявності права власності у позивача на нерухоме майно, є перебування його на балансі позивача станом на 01.07.2008р., що підтверджується відомістю обліку основних фондів обороти за 2 квартал 2008 року (додається до матеріалів справи).

Як встановлено судом позивач користується та володіє нерухомим майном, яке не увійшло до цілісного майнового комплексу з 1991 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном –протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом.

У відповідності до п.4 зазначеної статті право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим кодексом. Отже, враховуючи, що володіння майном Позивачем почалося більше ніж за три роки до набрання чинності ЦК України та триває дотепер, до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 344 ЦК України.

Вищезазначене, в свою чергу, є підставою для визнання права власності на зазначене нерухоме майно у зв'язку з набувальною давністю.

З огляду на вищевикладене вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно–технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.44 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОІВПОК»(Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. Максименка, 10;  код 3097788) право власності на майновий комплекс, який знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. Слави, 6 та складається з окремих об'єктів нерухомості: виробничий корпус (цех металоконструкцій), прохідна, побутове приміщення робочих складів, під'їзні дороги та площадки, матеріально-технічний склад, склад кисню, склад красок, автодороги та площадки, огорожа території, відкрита площадка зборки та складування теплиць, столярний цеху.

3.  Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будуніпром»(м. Київ, вул. Горького, 13, оф.3;  код 34804327) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОІВПОК»(Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. Максименка, 10  код ЄДРПОУ 3097788) 85 (вісімдесят п'ять) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           Суддя                                                               Наріжний С.Ю.