Рішення

від 28.05.2013 по справі 910/7121/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7121/13 28.05.13 За позовом Фізичної особи-підприємця Коваль Єлизавета Іванівна

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР ЕНД ДЖІ МЕДІА ГРУП"

про стягнення 9 200,00 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

від позивача: Коваль Є.І.

Гордієнко Є.І. - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.05.2013 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 9 200,00 грн., а також відшкодування судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2013 було порушено провадження у справі № 910/7121/13, розгляд справи було призначено на 14.05.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 розгляд справи було відкладено до 28.05.2013, у зв'язку із неявкою в судове засідання представників відповідача, а також з метою виконання сторонами вимоги суду.

В судовому засіданні 28.05.2013 представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на виконання умов договору № 136/05 від 23.01.2012 було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача в якості передоплати за надані в майбутньому послуги по розміщенню реклами грошові кошти в сумі 1 900,00 грн. Крім того, внаслідок укладення між сторонами вищевказаного договору про надання послуг по розміщенню реклами, сторонами було досягнуто усну домовленість, відповідно до якої відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з розробки та наповнення інтернет-магазину, а позивач, в свою чергу оплатити надані послуги, в результаті чого позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 2 300,00 грн. Проте, послуги, що обумовлені договором № 136/05 від 23.01.2012, а також усною домовленістю між сторонами, відповідачем надані не були, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 200,00 грн.

Серед іншого, внаслідок наведених обставин, у зв'язку з тим, що відповідачем не було повернуто позивачеві грошові кошти в сумі 4 200,00 грн., як і не надано послуги на вказану суму, позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., яку він зазнав, внаслідок не виконання відповідачем покладених на нього зобов'язань.

Відповідач своїх представників в судові засідання 14.05.2013 та 28.05.2013- не направив, вимоги суду щодо надання витребуваних документів та письмових пояснень по суті спору - не надав. Про проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній позивачем в позовній заяві. Суд зазначає про те, що відповідач був обізнаний про наявність судового спору та не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, про що зазначено в ухвалі суду про відкладення розгляду справи.

Справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2012 між позивачем - Фізичною особою-підприємцем Коваль Єлизаветою Іванівною, як замовником, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю"ЕР ЕНД ДЖІ МЕДІА ГРУП", як виконавцем, було укладено договір № 136/05, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання надати позивачу послуги по розміщенню реклами наданої позивачем, а позивач, в свою чергу, зобов'язався оплатити вартість наданих послуг (п. 1., п. 2).

Умовами договору № 136/05 від 23.01.2012 сторони погодили, що період розміщення рекламного оголошення позивача складає один рік (п. 7). Сторони домовились, що ціна послуг узгоджена сторонами складає 1 900,00 грн. (п. 12.). Порядок розрахунків наступний: узгоджена сторонами сума договору виплачується відповідачу після підписання договору (п. 13.).

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним, на виконання вимог договору № 136/05 від 23.01.2012, було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1 900,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 661 від 23.01.2012 (належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Серед іншого, як зазначає позивач у позовній заяві, внаслідок укладання договору № 136/05 від 23.01.2012 щодо надання послуг розміщенню реклами, між сторонами було досягнути усну домовленість, відповідно до якої відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з розробки та наповнення інтернет-магазину у строк до 01.03.2012, а позивач, в свою чергу оплатити надані послуги, у зв'язку з чим 30.01.2013 позивачем було перераховано на рахунок відповідача в якості попередньої оплати грошові кошти в розмірі 2 300,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 667 від 30.01.2012 (належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Натомість, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач не виконав свої зобов'язання а ні за договором № 136/05 від 23.01.2012, а ні згідно усної домовленості, що була досягнута між сторонами про надання послуг з розробки та наповнення інтернет-магазину, внаслідок чого позивач 13.03.2013 звернувся до відповідача звимогою, в якій просив останнього повернути грошові кошти в сумі 4 200,00 грн., що були перераховані позивачем на розрахунковий рахунок відповідача в якості попередньої оплати послуг згідно договору № 136/05 від 23.01.2012 та укладеної між сторонами усної домовленості про надання послуг з розробки та наповнення інтернет-магазину. Надсилання вказаної вимоги підтверджується фіскальним чеком поштової установи № 8637 від 15.03.2013 (належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач відповіді на вищенаведену вимогу - не надав, свого обов'язку щодо надання послуг оплачених позивачем - не виконав, грошові кошти у сумі 4 200,00 грн. - не повернув, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 4 200,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Частиною 2 ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною;

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем на виконання вимог договору № 136/05 від 23.01.2012 , було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1 900,00 грн. в якості передоплати за послуги по розміщенню реклами, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 661 від 23.01.2012.

Також, суд дійшов висновку, що між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, на підставі ст. 181 Господарського кодексу України виникли правовідносини із надання послуг, оскільки позивач, як замовник, внаслідок укладеної між сторонами усної домовленості, перерахував на розрахунковий рахунок відповідач грошові кошти в сумі 2 300,00 грн. в якості попередньої оплати за послуги з розробки та наповнення інтернет-магазину, про що зазначено в квитанції до прибуткового касового ордеру № 667 від 30.01.2012 на суму 2 300,00 грн. в графі «Підстава».

Проте, відповідач, як виконавець, свого обов'язку щодо надання послуг замовлених позивачем за договором № 136/05 від 23.01.2012 на суму 1 900,00 грн. та за договором про надання послуг з розробки та наповнення інтернет-магазину, що був укладений між сторонами у спрощений спосіб на суму 2 300,00 грн. - не виконав, а тому у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання втратило інтерес для позивача, внаслідок чого у останнього виникло право та підстави відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків у відповідності до положень ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, про що Фізичною особою-підприємцем Коваль Єлизавета Іванівна було заявлено відповідачу у вимозі від 13.03.2013, яку відповідач, в свою чергу, залишив без відповіді та задоволення.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов'язань за договором № 136/05 від 23.01.2012 на суму 1 900,00 грн. та за договором про надання послуг з розробки та наповнення інтернет-магазину, що був укладений між сторонами у спрощений спосіб на суму 2 300,00 грн., а також доказів повернення ним позивачу грошових коштів попередньої оплати в сумі 4 200,00 грн. у строк встановлений ст. 530 Цивільного кодексу України - не надав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 136/05 від 23.01.2012 та договору про надання послуг з розробки та наповнення інтернет-магазину, що був укладений між сторонами у спрощений спосіб, а також положення ст. ст. 525, 526, 530, 612 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріали справи свідчать про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 4 200,00 грн., суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів попередньої оплати в наведеній сумі є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами та такими, що підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 4 200,00 грн.

Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів в сумі 4 200,00 грн., внаслідок не надання послуг, обумовлених договором № 136/05 від 23.01.2012 та договором про надання послуг з розробки та наповнення інтернет-магазину, що був укладений між сторонами у спрощений спосіб, позивач, посилаючись на ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 5 000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Суд зазначає, що Фізична особа-підприємець Коваль Єлизавета Іванівна звернулася до Господарського суду міста Києва як суб'єкт господарювання, внаслідок чого після встановлення відповідності позовної заяви вимогам, що передбачені приписами Господарського процесуального кодексу України було порушено провадження у справі № 910/7121/13.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У Господарському кодексі поняття моральної шкоди (особливо стосовно учасників господарських відносин) відсутнє, втім визначення моральної шкоди міститься в деяких спеціальних законах. Наприклад, у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" моральна шкода зазначена як шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження (ст. 2). Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. N 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку із приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3). Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких суб'єкт господарювання може вважати, що йому заподіяно моральну шкоду. Найбільш поширеними (по суті, найбільш типовими, характерними) випадками заподіяння моральної шкоди є розголошення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію чи завдають шкоди інтересам особи (ст. 47 Закону України "Про інформацію"), порушення авторського права і суміжних прав (ч. 3 ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта. Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Грошовий еквівалент ділової репутації може бути виражений у формі гудвілу, визначення якого міститься в п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р. N 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію", пп. 5, 6).

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

За змістом ст. ст. 15, 16 ч. 2 п. 9, 23, 611 п. 4 ЦК України, ст. 225 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі шляхом відшкодування моральної шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди. Нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України не передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді відшкодування моральної шкоди, а тому враховуючи наведене, а також те, що у позовній заяві в частині позовних вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем не зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві як суб'єкту господарювання, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Щодо тверджень позивача про те, що його моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав як фізична особа, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 136/05 від 23.01.2012 та за договором про надання послуг з розробки та наповнення інтернет-магазину, суд відзначає, що відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, а отже розгляд позовних вимог щодо завдання позивачу моральної шкоди як фізичній особі непідвідомчі розгляду господарським судом за невідповідності суб'єктивного складу.

Також, позивачем заявлено вимоги про відшкодування йому за рахунок відповідача судові витрати на оплату правової допомоги в сумі 1 300,00 грн., понесення яких, на думку позивача, підтверджується договором про надання юридичної допомоги від 04.04.2013.

Суд відзначає, що на питання «У яких випадках підлягають сплаті витрати сторони за участь адвоката у розгляді справи?» в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. N 01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», надана відповідь, що містить вищенаведену позицію Вищого господарського суду України.

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Суд відзначає, що договір про надання юридичної допомоги від 04.04.2013, в якому прописана сума в розмірі 1 300,00 грн., є лише документом, що підтверджує погодження між сторонами ціну договору в розумінні ст. 632 Цивільного кодексу України. Вказаний договір не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. 32-34 ГПК України, що підтверджує оплату позивачем, наданих адвокатом послуг, а також не є документом, що підтверджує право адвоката Козака І.О. на зайняття адвокатською діяльністю, наведений документ лише вказує на існування наміру про надання послуг - з боку адвоката, прийняття та оплату таких - з боку позивача.

Отже, оскільки позивачем станом на день розгляду справи не подано до суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 32-34 ГПК України, зокрема документів, що підтверджують право адвоката Козака І.О. на зайняття адвокатською діяльністю, а також фінансових документів, що підтверджують здійснення оплати позивачем послуг, наданих адвокатом Козаком І.О., суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів того, що ним були понесені витрати на оплату послуг адвоката за договором про надання юридичної допомоги від 04.04.2013, а тому і підстави для відшкодування таких - відсутні.

Судовий збір згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР ЕНД ДЖІ МЕДІА ГРУП" (ЄДРПОУ - 35877108, 04080, м.Київ, вул. Костянтинівська, буд. 64, оф. 315) на користь Фізичної особи-підприємця Коваль Єлизавета Іванівна (ідентифікаційний код - 3021705127, 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Українська, буд. 47-Б) 4 200 (чотири тисячі двісті) грн. 00 коп. - заборгованості та 785 (сімсот вісімдесят п'ять) грн. 45 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік Дата складання повного тексту рішення - 29.05.2013